Волонтерство. Як до цього привчають на Заході і у нас

16-річна дівчинка, дочка моїх друзів, цього року приїхала з Лондону в Україну на 2 тижні влітку - на волонтерську роботу, минулого року вона їздили волонтером в Індію. Так у них заведено, щороку їхати волонтером в різні країни. Без мами й тата. Цього року дівчинка Саша, в дитячому відділенні онкології познайомилась з дівчинкою Ксюшею, щодня приходила до неї. Спілкувались англійською. Знайшли багато спільного. І ще на останок Саша, отримала від Ксюши торт в подарунок. Уявляєте як це незабутньо для 16-річних дівчат, одна з яких хвора на рак.

Коли я розповідаю тут, що «там» до волонтерства привчають з дитинства, що це звично і нормально комусь допомагати, то я чую таке «Я би не пустила в Індію», «Ну а якщо за це не платять, то в чому сенс?», «Та кому я і моя дитина повинна допомагати? Нам би хто допоміг», «То я маю на то свої гроші витрачати?» Хтось жартома говорить, але, здебільшого, це дійсно, загальне ставлення до волонтерства. І тому, коли моя подруга пропонує гроші за шкільний випусний не на ресторан і три ексклюзивні сукні витратити, а придбати для дитячої лікарні щось необхідне, то 99 відсотків батьків категорично проти. 

І не кажіть мені, що держава чи хтось винні в цій рогульскій психології. Лише родина і батьки вкладають це в голову. 

І вкладають фундаментально!