Кінець любові: тема Донбасу викликає відторгнення в Росії

Зниження інтересу росіян до Донбасу природно. Цього слід було очікувати. Справа в тому, що відбулося два з половиною роки тому, навесні 2014 року, ця шалена ейфорія від перспективи приєднання Криму, створення «Новоросії» - все це взагалі було болючим. Людина, яка спокійно розмірковувала, чудово бачила, що, навіть приєднавши ці землі, ми не зробимо людей більш щасливими, ніж на наших землях — у Вологодській області або на Далекому Сході. І там, і там ті самі проблеми, ті самі біди і та сама бідність. Тож розширювати цю зону за рахунок нових земель було б нерозумно. Ці території не могли змінити і становища решти Росії - вона не стала б багатшою. Тому це було виключно болючою розпаленістю свідомості, якоюсь апеляцією до ще не погаслого імперського синдрому, що треба відновити імперію, мати таку країну, як Радянський Союз, а то і як Російська імперія до Революції.

Але все це швидко минуло, тому що люди своєю шкірою відчули, що нічого на краще не змінюється, життя стає гірше, все більше і більше людей розуміють, що економіка Росії деградує багато в чому саме через її агресивну політику щодо України, через санкції, через те, що світове співтовариство відвернулося від РФ. Люди знають, що економіки європейських, західних країн продовжують зростати приблизно на 3% на рік. А в нас падіння, деградація.

Те, що викликає безпідставну любов, я б сказав, пристрасть, після розчарування, як відомо, викликає таке саме роздратування і відторгнення. Думаю, що це зараз якраз і відбувається щодо Донбасу. Об'єктивно кажучи, це непоганий психологічний процес, тому що він дозволить новій російській владі — зрозуміло, що ця нічого вже не зробить, — врегулювати проблему і Донбасу, і Криму з меншими втратами для громадської думки всередині Росії. Тож це все — природний процес. Було б гірше, якщо б він не відбувався.

Потрібно, щоб потім ці питання вирішувалися не між Росією і Україною, а світовим співтовариством. Природно, за участю України. З тим, щоб були дозволені всі аспекти та принципи територіальної цілісності України, а також принцип права народів на визначення своєї долі. Це можна зробити не шляхом прямого контакту Росії і України, що зараз неможливо, а саме за допомогою залучення ООН, ЄС, ОБСЄ. Зрозуміло, що першочерговим заходом має стати встановлення контролю України, напевно, разом з ОБСЄ, над українсько-російським кордоном на Донбасі.

Повернення Криму — складний процес, тому що значна частина населення півострова не хоче цього повернення. Жителі Криму — не кріпаки, яких можна передавати туди-сюди, як це раніше робили поміщики. Так не можна чинити з людьми! Зрештою, повертається не земля, а люди. Звичайно, Росії потрібно визнати суверенітет України над Кримом. Але при цьому, повторюся, слід інтернаціоналізувати проблему. Нехай долю народу Криму вирішує міжнародне співтовариство. Інакше неможливо. Повинні бути гарантії, що цих людей не виженуть, не зроблять людьми другого сорту. Вина Путіна за анексію Криму очевидна, але вина цих людей не повинна бути пов'язана з виною Путіна.