«Крути 1918». Найцікавіші факти про головний історичний фільм цього року
Цього тижня стрічка вийде у широкий прокат
Історичний екшн «Крути 1918» стартує в українському прокаті 7 лютого.
Минулого тижня, на 101-у річницю бою під Крутами, відбувся допрем’єрний показ стрічки. На прес-конференції, яка відбулась після перегляду, перші глядачі відзначали цікаву операторську роботу та хорошу гру акторів. Проте критики у розмовах теж вистачало. Окремі кіноексперти вказують на неякісний монтаж, який різко перекидає глядача з однієї сюжетної лінії на іншу. Когось дратувала надмірність пафосу в картині, хоча сльозу під час показу пускали навіть чоловіки. Комусь здалось, що проявити свій талант акторам заважала відсутність яскравих діалогів у сценарії. Комусь навіть бракувало… еротичних сцен. Натомість вчителька історії однієї з київських гімназій подякувала авторам фільму за роботу і пообіцяла організувати показ стрічки «Крути 1918» для своїх учнів.
Тому висновок: яким вийшло це кіно буде вирішувати глядач, кожен сам для себе.
«Главком» зібрав найцікавіші факти про фільм, присвячений героїчному фрагменту нашої боротьби за незалежність.
Ідея зняти фільм про ці героїчні події під Крутами належить сценаристу Костянтину Коновалову, який почав працювати над сценарієм ще 10 років тому. Але тоді його задум не підтримали продюсери: тему вважали неактуальною.
«Я ще 10 років тому показував цей сценарій кільком продюсерам. Не буду називати прізвищ, але для них тоді тема ця не була цікава, – розповідає «Главкому» Коновалов. – І тільки зараз, коли стався Майдан, почалась війна на Сході України, змінилась інформаційна політика, реалізація цього фільму стала можливою».
Коновалов стверджує: історія зараз особливо актуальна, тому що так само, як і у бою під Крутами, на Сході України воюють молоді люди-добровольці – сучасні студенти, футбольні фанати.
«Було дуже не просто написати історію людей, які загинули тоді, 100 років тому, не відчувши повноти життя. Я інколи «жартую», що назвав цей фільм «Крути 1918», оскільки багатьом загиблим у тому бою було саме по 18-19 років», – згадує сценарист.
Свій текст Коновалов показав режисеру Олексію Шапарєву, який ще 2015 року зняв серіал «Гвардія» про початок війни на Донбасі. Автор сценарію очікував, що й історія про Крути не залишить Шапарєва байдужим. «Надіслав сценарій, і вже за годину він мені зателефонував і повідомив, що буде знімати», – згадує Коновалов.
Про що фільм
Центральною подією сюжету є бій на залізничній станції Крути взимку 1918 року. Більшовики, захопивши Харківську, Полтавську та Катеринославську (Дніпропетровщина) губернії, мали на меті захопити Київ. 29 січня близько півтисячі українських воякiв, серед яких загін Вільного козацтва Армії УНР, офіцери і юнаки 1-ї Української військової школи та добровольчий Помічний студентський курінь Січових стрільців (більше ста осіб), та 4500 більшовиків, якими командував Михайло Муравйов, зустрілися біля станції Крути. Бій тривав близько шести годин, ввечері українські війська організовано відступили до ешелонів. Українські сили втратили до ста осіб, зокрема – 27 студентів та гімназистів, які під час відступу загубились, потрапили у полон і були розстріляні більшовиками.
Окрім реальних історичних подій, у фільмі є вигадані герої – родина генерала української контррозвідки Савицького, двоє синів якого – Андрій та Олекса – закохуються у дівчину Софію, з якою знайомі з дитинства. Фільм доповнений шпигунською історією, яка також є вигадкою сценариста.
«Генерал Савицький – такий собі Тарас Бульба. Образ генерала української контррозвідки є збірним. Хотілось показати, що окрім подвигу юнкерів, для захисту країни тоді працювало і міністерство оборони, і генеральний штаб, і розвідка, і контррозвідка. Родина Савицьких – типова українська родина, у фільмі розповіли її історію на тлі великих подій. Так само вигаданим персонажем є більшовицький агент Берг. Але основний акцент у фільмі все-таки на бойових діях під Крутами, тому це екшн з бронепотягами, гарматами, кавалерією», – розповів «Главкому» автор сценарію Костянтин Коновалов.
Хто працював над стрічкою<br\> Режисер: Олексій Шапарєв</br\>
Сценарист: Костянтин Коновалов
У ролях: Євген Ламах (роль - Андрій Савицький), Надія Коверська (Софія), Андрій Федінчик (Олекса Савицький), Олексій Тритенко (Аверкій Гончаренко), Віталій Салій (Михайло Муравйов), Олександр Піскунов (Валерик), Максим Донець (Володя), Олександр Олексенко (Григорій Піпський), Дмитро Ступка (Симон Петлюра), Остап Ступка (червоний комісар), Наталя Васько (мати Софії), Євген Нищук (батько Григорія Піпського), Богдан Юсипчук (Валентин Отамановський), Роман Ясіновський (інструктор), Дмитро Олійник (студент поляк)
Композитор: Марко Моріні
Продюсери: Андрій Корнієнко, Артем Колюбаєв
Саундтрек: Христина Соловій, гурт «Гайдамаки»
Виробництво: Good Morning Film, за підтримки Держкіно України
Як знімали фільм
Знімальний період тривав з серпня 2017-го по лютий 2018-го.
Сцени бойових дій, війну знімали взимку – в мороз, який досягав і позначки -20. «Так просто збіглося, таким був графік зйомок, тоді як за документами, зима 1918 року була теплою і без снігу. Батальні сцени знімали протягом чотирьох днів, тому все було не так вже й страшно», – розповідає «Главкому» режисер Олексій Шапарєв.
Для зйомок батальних сцен долучали реконструкторів та близько 150 бійців Національної гвардії.
«Видно було, що нацгвардійцям цікаво взагалі долучитися до зйомок, вони дуже старались. І проти виконання ролей більшовицьких солдатів нічого не мали проти. Одному нацгвардійцю, який грав більшовицького матроса, я зробив зауваження, що він занадто чистий як для умов війни. Поряд лежала згоріла покришка, він моментально об неї замастив руки, ними витер лице. Я йому: «Що ж ти робиш, ти її разом зі шкірою відтирати будеш!», але йому було байдуже на це, він тільки засміявся», – згадує Шапарєв.
Акторів підбирали на кастингах, які тривали протягом двох місяців. Але режисер зізнався, що одразу планував зняти у фільмі Віталія Салія – актора Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. У «Крутах 1918» Салій зіграв командира Червоної гвардії Михайла Муравйова, для вивчення історії життя якого їздив у Музей революції у Санкт-Петербург.
Як відновлювали події сторічної давності
Щоб відтворити події початку минулого століття у фільмі, його творці досліджували архівні документи, читали пресу діаспори, а також книги, написані в діаспорі, оскільки у Радянському Союзі тема бою під Крутами замовчувалась. А українці закордоном видавали книги про Українську революцію 1917-1921 років, мемуари учасників подій, зокрема бою під Крутами.
Основним джерелом для написання сценарію послужив щоденник Аверкія Гончаренка, командира військових частин УНР у бою під Крутами. Крім того, були корисними свідчення учасників бою Ігоря Лоського та Валентина Отамановського (його у фільмі зіграв актор Богдан Юсипчук).
Радились з істориками, і деякі епізоди, які не відповідали історичній дійсності, не увійшли у фільм. Були претензії щодо деталей відтворення бою, розповідає режисер. «Я хотів показати послідовність подій. Але нам, на жаль, так детально ніхто і не розповів про перебіг бою, а тим більше щоб по годинах, або й хвилинах розписав», – зізнався Шапарєв.
Локації
Знімали фільм у Києві, в Межигір’ї, сцени бою – під Києвом, а «станцію Крути» відтворювали на станції Сигнаївка Черкаської області, оскільки станції Крути як такої не існує вже дуже давно: стара будівля вокзалу не збереглась, колії були розібрані.
Шукали схожу будівлю, і станція в Сигнаївці виявилась архітектурно дуже схожою на станцію Крути початку ХХ ст. «Ще одна причина, чому знімали там, це розташування поблизу паровозного депо в Цвітковому, працівники якого нам допомогли з паровозами», – розповідає «Главкому» Шапарєв.
У Києві місцями зйомок були Софійська площа, двір національного заповідника «Софія Київська», Київська фортеця (Нова Печерська фортеця). Але самих вулиць міста у фільмі було показано мало. «Вже немає того Києва, який був у 1918 році. Якщо порівнювати світлини Києва сторічної давності і сучасну столицю, то це зовсім інше місто», – пояснив режисер.
Була ідея замовити у закордонних компаній для фільму комп’ютерну проекцію міста у 3D, але це збільшило б вартість фільму ледь не вчетверо. «Я хотів відтворити вулиці Києва сторічної давнини, Десятинну церкву (храм був побудований у Х ст. і знищений татаро-монгольською навалою у 1240 році, а в середині ХІХ ст. на її місці побудували нову храмову споруду, яка теж простояла недовго – її знищила у 1928 році радянська влада, – «Главком»). Також було у планах приділити більше уваги більшовицькому повстанню на заводі «Арсенал», яке спалахнуло у Києві в той час, як відбувалась битва під Крутами. Якби зробили все, що задумали, то бюджет мав би скласти 170, якщо не 200 мільйонів гривень», – зазначив Шапарєв.
Інтер’єри київських квартир 1918 року, показані у фільмі, знімали у приміщеннях Музею видатних діячів України.
Бюджет стрічки
Виробництво картини обійшлось у 52 млн грн, з яких половину – 25,9 млн грн виділила держава. Але повернення цієї суми у Держкіно не очікують – в українському прокаті зібрати таку суму для нерозважального кіно майже нереально.
«Ринок малий – всього лише 510-515 кінозалів на всю Україну за однієї з найнижчих відвідуваності в Європі і низькій вартості квитків», – пояснив Пилип Іллєнко, чому кінематограф в Україні не може бути самоокупним.
Окрім України творці фільму сподіваються показати його в Італії, Польщі (фільм підтримали італійські та польські співпродюсери), Канаді і США.
«Мабуть, для цього доведеться зробити закордонну версію – на початку фільму розповісти більше про історичний контекст, адже фільм був розрахований передусім на українського глядача, який повинен більше знати хоча б загальних фактів про історію України початку ХХ ст.», – додав Іллєнко.
Яна Степанковська, «Главком»