Пилип Іллєнко: Під приціл звинувачень «1+1» потрапляє практично весь кінематограф України

Останнім часом керівництво Державного агентства України з питань кіно опинилось під шквалом критики. Керівників відомства, яке у 2017 році отримало півмільярда гривень з держбюджету, звинувачують у корупції. На вістрі атак на Держкіно перебуває медіа-група «1+1». У різних форматах цей телевізійний холдинг підживлює скандал. Хоча факт залишається фактом: українська кіноіндустрія в останні роки продовжує впевнено розвиватися, нарощуючи кількість кінотеатрів, фільмів у прокаті, а також касові збори.

В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» голова Держкіно Пилип Іллєнко розказав, чим пояснюють звинувачення на його адресу, як зростають касові збори вітчизняних фільмів, а також - чому тема Євромайдану зникла з українського кіно.

З чим пов’язані численні матеріали каналу «1+1» щодо Держкіно. Окремі кінематографісти не на диктофон говорять, що за допомогою таких провокаційних матеріалів телеканал намагається отримати державне фінансування на свої проекти.

Не виключаю такої версії. Проте щодо справжніх причин я можу тільки здогадуватись.

У репортажах «1+1» лунають звинувачення на адресу лідерів українського кіновиробництва. Тих компаній, що випускають фільми, які беруть участь у престижних фестивалях, а також встановлюють касові рекорди. «1+1» звинувачує також членів Експертної комісії при Держкіно в непрозорості розподілу державних коштів.

Тобто під приціл цих звинувачень потрапляє практично весь кінематограф України. Бо всі ці люди (продюсери, компанії-виробники, експерти і так далі) і є нашою кіноіндустрією. Такі репортажі «1+1» вигідні тим, хто не хоче, аби в Україні розвивалося кіно.

Одне зі звинувачень «1+1» стосується персонально продюсера Володимира Філіппова. У репортажі підкреслюється, що саме його проекти перемагають на пітчингу (конкурсний відбір кінопроектів, на які виділяється держфінансування – «Главком») частіше за проекти інших.

По-перше, Володимир Філіппов далеко не лідер за кількістю проектів останнього пітчингу. Якщо рахувати за сумарними бюджетами фільмів, які здобули держфінансування, то він на п’ятому місці. Також хочу зауважити, що проекти компаній, які належать до медіа-групи «1+1» теж перемагають у конкурсних відборах і отримують державне фінансування.

Я не адвокат Філіппова. Проте я можу констатувати, що фільми, які він продюсував, цьогоріч були представлені на двох фестивалях класу «А». Це Каннський (фільм «Іній») і Карловарський («Стрімголов») фестивалі. Також фільм «Брама» відібрано на міжнародний кінофестиваль класу «А» – «Чорні ночі» у Таллінні. Філіппов є продюсером успішного цьогорічного фільму «Червоний». Це теж варто брати до уваги.

Минулоріч студія «Квартал 95», що співпрацює з «1+1», відкликала свої проекти з пітчингу. Причиною став скандал: один із експертів Держкіно критично висловився на адресу «Кварталу 95», артисти якого незадовго до цього образливо висловилися про Україну. Проте на наступному пітчингу «Квартал 95» знову було представлено з кількома проектами, один із яких таки переміг. Можливо, позиція «1+1» пов’язана з тим, що Держкіно не виділило більше коштів на проекти «Кварталу 95»?

Ці припущення я не можу коментувати, заперечувати чи підтверджувати. Можу лише сказати, що проект режисера Володимира Зеленського став одним із переможців останнього пітчингу. Це фільм «Він і вона». Ще кілька їхніх кінопроектів, які були в конкурсі, не виграли. Одна з причин, через яку вони отримали держфінансування, – те, що експерти Держкіно у виборі проектів для фінансування роблять ставку саме на популярне кіно.

Через ту саму причину на пітчингу перемогли й проекти, до яких долучилися інші зірки – Юрій Горбунов, Сергій Притула та ін.

Гадаю, що саме ці артисти за рахунок своєї популярності можуть забезпечити високі касові збори. Приклад цьому – касові збори «Dzidzio Контрабас».

Політична сила «Самопоміч» неодноразово опиралась прийняттю законів, спрямованих на боротьбу з інтернет-піратством в Україні. Ходять чутки про те, що саме ця політична сила контролює інтернет-піратство в Україні.

Ще під час обговорення законопроекту №3081-д «Про державну підтримку кінематографії в Україні» (прийнятий 23 березня 2017 року. – «Главком»), найбільші дискусії викликали саме ті його пункти, що пов’язані з аудіовізуальним піратством. Проти них на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності публічно виступали представники різних громадських організацій. Коли ж обговорення переходило до суто кінематографічних питань, то половина учасників дискусії одразу виходила із зали, мовляв: «Авторське право закінчилося, інше нас не цікавить».

Не всі сили в Україні зацікавлені в подоланні аудіовізуального піратства. Але для інтеграції у європейський простір і підйому всіх креативних індустрій в Україні (література, музика, комп’ютерні ігри тощо) – це необхідно.

Під час обговорення законопроекту №3081-д ми відчували спротив певних сил. У мене немає достатніх підстав, аби стверджувати, що це робить якась певна політична сила.

До речі, коли президент наклав вето на цей закон, то його зауваження не стосувалися норм, спрямованих проти аудіовізуального піратства.

У вересні французький актор Самі Насері (зірка фільмів «Таксі») відвідав Крим, визнавши півострів російським. Як Держкіно реагує на такі вчинки?

Держкіно не має повноважень пропонувати кандидатури до так званих «чорних списків». Пропозиції в цей перелік осіб надають СБУ, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, а також Рада національної безпеки і оборони України. Очевидно, що якщо  Мінкульт внесе цього актора у список осіб, які загрожують національній безпеці, то тоді це потягне за собою наслідки, передбачені законом.

Як громадянин, я засуджую таку поведінку Самі Насері і глибоко обурений його заявами. Я завжди говорю зі своїми європейськими колегами про те, що вони мають пам’ятати: Крим – це невід’ємна частина України, тимчасово окупована державою-агресором. Під час будь-яких зустрічей, на яких піднімаються подібні питання, ми наголошуємо на українських позиціях і захищаємо українські інтереси.

Подібні візити іноземних акторів у Крим отримують широкий розголос у ЗМІ. Проте чи справді це має суттєве значення?

Як правило, не треба перебільшувати роль цих так званих «зірок», які їздять в окупований  Крим. Дуже часто вони не є зірками сьогодення. Вони вже активно не знімаються в кіно. Їх слава на піку була 10-15 років тому. І зараз Росія використовує їх для легітимізації своїх незаконних дій. Припускаю, що такі артисти нині, на схилі своєї кар’єри, переживають не найкращий фінансовий стан. Мабуть, їм роблять цікаві комерційні пропозиції за такі поїздки, тому вони й погоджуються.

Коли вийде на екрани фільм Іллі Хржановського «Дау»? За інформацією преси, українські політики Михайло Добкін, Нестор Шуфрич, Леонід Черновецький, Дмитро Гордон і Михайло Бродський зіграли в ньому комуністичних лідерів СРСР.

Завершену картину продюсери мають представити до кінця року. Щодо участі політиків у цій картині – треба враховувати те, що зйомки цього фільму в Харкові проходили ще у 2008-му році. Відтоді багато чого змінилося у політичному житті як нашої країни, так і згаданих політиків.

Останні два-три роки українські фільми мали загалом близько 2% від сумарних зборів у вітчизняних кінотеатрах. Цьогоріч вийшло кілька наших прем’єр, що дуже успішні в прокаті. Чи збільшиться через це частка касових зборів українських фільмів?

Мені би цього справді дуже хотілося. Однак ми маємо дочекатися кінця року. Тим паче, найближчим часом у прокат вийдуть два-три фільми, які також можуть показати серйозний «бокс-офіс»: «Межа» і «Кіборги». Крім того, продовжує нарощувати свою касу «Dzidzio Контрабас». А також високі касові результати показує «Сторожова Застава».

За результатами другого вікенду, зниження її зборів склало 38%. Це непоганий показник. Для порівняння, паралельно з цією картиною вийшов голлівудський блокбастер із Томом Крузом «Баррі Сіл: Король контрабанди». І за другий вікенд його збори впали на 56%. До того ж, наближаються осінні канікули у школі, під час яких діти і підлітки, очевидно, будуть активніше ходити на «Заставу». 

Інтерес до українського кіно активно зростає. Сьогодні навіть наші артхаусні фільми демонструють касові збори, на які ще чотири роки тому не могло претендувати українське популярне кіно.

16 листопада на наші екрани вийде українсько-словацький фільм «Межа». Його прокат уже пройшов у Словаччині. Лише в цій країні він зібрав 1,5 млн євро при бюджеті 1,3 млн євро. В чому секрет успіху цієї стрічки і які очікування від її українського прокату?

Це дуже професійно і талановито знятий фільм, який чітко витримано в жанрі кримінальної драми. Він має всі необхідні інгредієнти для глядацького успіху. В картині розповідається доволі жорстка історія, у якій є комедійні епізоди. До того ж, у ній підіймається актуальна проблема контрабанди на кордоні.

Населення Словаччини майже у вісім разів менше, ніж в Україні. Проте там більш ефективне покриття кіномережі: 3,5 кінотеатральних екранів на кожні 100 тис. жителів. Та й квиток в кінотеатр у них коштує в рази більше: в середньому 5 євро. Тобто навіть за однакової кількості глядачів у нас бокс-офіс буде суттєво меншим.

Якщо ми говоримо про співвідношення між населенням і кількістю кінотеатральних екранів, то варто брати до уваги той факт, що в сільській місцевості в Україні кінотеатрів взагалі немає. З близько 460 райцентрів на території України, за винятком тимчасово окупованих територій, кінотеатри є лише у приблизно 70.

Ситуація з кінотеатрами в Україні покращується дуже повільно. Щороку додається не більше 15-20 екранів.

Станом на літо цього року у нас було трохи більше 480 кінотеатральних екранів на всю країну. З одного боку, відкриваються нові багатозальні мультиплекси. З іншого – закриваються однозальні кінотеатри, адже їхня економічна модель – неуспішна.

«Багатозальники» мають значно більші можливості в різноманітності репертуару і графіку кінопоказів. Саме в таких кінотеатрах українські фільми ставляться на більш вигідний час.

Враховуючи те, що до кінця року мають відкритися ще кілька багатозальних кінотеатрів, то я сподіваюся, що у 2018-й ми увійдемо з більш ніж 500 екранами. Варто зазначити те, що в Україні суттєво зростає відвідуваність кінотеатрів.

Ви писали, що варто посилювати санкції проти кінотеатрів, які ставлять сеанси українських фільмів на найменш зручний для глядачів час: пізній вечір або ранок робочих днів.

Саме через це, наприклад, «Сторожова Застава» не добрала бокс-офіс, на який могла б розраховувати. Після успішного прем’єрного вікенду, і в тому числі, після того, як я звернув на це увагу, деякі мережі переглянули розклад фільмів і позиція «Застави» на другий вікенд покращала. Це дозволило стрічці показати хороший «бокс-офіс». Як я вже казав, результат другого вікенду «Застави» значно кращий, ніж у «Баррі Сілла», що йшов паралельно.

За порушення встановлених квот передбачається штраф розміром близько 1,5 тис. грн. Просто смішно! Це так, ніби встановити штраф за проїзд на червоне світло розміром 10 грн.

За весь 2017-й у кінотеатрах загалом буде, за попередніми підрахунками, близько 35-ти українських фільмів, враховуючи ті, що виходять в обмежений прокат. П’ятий рік поспіль кількість вітчизняних стрічок у прокаті зростає. Приблизно половину з них становить мейнстрім, а другу половину можна віднести до артхаусу чи авторського кіно. Чи влаштовує вас така пропорція?

Ні, це неправильна пропорція для кіноіндустрії. Я вважаю, що має бути десь 70/30, а то й більше, в бік мейнстріму. Артхаусне кіно треба знімати, тільки якщо це серйозна подія.

Не вбачаю нічого корисного для кіноіндустрії і для мистецтва загалом, коли створюється непомітне чи невдале артхаусне кіно.

Фактично артхаус існує за рахунок мейнстріму. Гроші, що приходять через менстрімне кіно, дають змогу функціонувати кінотеатрам, кіновиробникам, виробничій базі і так далі. Тоді на цій базі з цими фахівцями у кінотеатрі може з’являтися артхаусне кіно, яке своєю чергою відкриває нові можливості для мейстріму, підживлює його ідеями.

За весь цей рік у кінотеатрах вийшов лише один фільм, у якому згадується Євромайдан. Натомість у 2015-2016 таких стрічок було близько десяти – це була найпопулярніша тема в нашому кіно.

Майдан був витіснений темою АТО як більш драматичною. Хоча тема Революції гідності згодом ще буде з’являтися у фільмах. Якщо спочатку тема Євромайдану і АТО домінувала в документальному кіно, то зараз вони переходять в ігрову форму.

Антон Філатов, «Главком»