Символ народу. Десять цікавих фактів про вишиванку

Щороку українці у третій четвер травня відзначають День вишиванки. У цей день заведено одягати вишиванку і в такому вигляді відправитися у звичних справах.

Вперше це свято відзначили у 2006 році, коли студентка Чернівецького національного університету запропонувала своїм одногрупникам прийти на заняття у вишитих сорочках. Ініціативу підтримали й викладачі, і студенти всього навчального закладу. Кілька років свято відзначалося тільки в стінах навчального закладу, а потім ця традиція поширилася і по інших містах України.

10 цікавих фактів про вишиванку

Вишиванка – це не лише національний одяг українців, але й оберіг та символ нашої самобутності. Та чи багато ми про неї знаємо?

Вишиванка спершу не використовувалася як одяг

Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вишите вбрання створювали ще до VI ст.. Проте, зразки української вишивки з тих часів, на жаль, не збереглися.

Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір'ями, оберігали їх власників від зла.

Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла. Для кожного ритуалу була особлива вишиванка.

Іван Франко – перший модник у вишиванці

Першим, хто поєднав українську вишиванку із буденним одягом став Іван Франко. Саме він стильно носив вишиту сорочку із піджаком. В такому вигляді його можна побачити на 20-гривневій купюрі.

Сорочки могли вишивати лише жінки

Вишивати цей одяг бралися тільки жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику, а вишиванка символізувала добро, вірність та любов. Це ремесло матері передавали своїм донькам, бабусі – онукам.

Першу сорочку новонародженому малюкові шили з ношених батьківських речей. Люди вірили, що в цьому одязі зберігається батьківська енергія, яка захистить дитину від пристріту і хвороб. Причому, дівчаткам робили сорочку з сорочки матері, а хлопчикам – з батьківських.

Перші візерунки-обереги були особливими: для дівчинки вишивали сорочку чорним візерунком, символом родючості, який в майбутньому повинен захистити від безпліддя. На хлопчика одягали сорочку, вишиту синім і зеленим, захищаючи від природних стихій і травм.

Різноманіття візерунків

Вишивання хрестиком є найпопулярнішим. Завдяки цій техніці прадавні українки могли відтворювати геометричні, рослинні та інші візерунки. Кожному регіону України притаманна своя вишивка: орнамент, кольори й навіть розташування вишивки на сорочці.

Як вишита сорочка може розповісти про власника

Завдяки орнаменту, кольору вишивки та кольору полотна, з якого зроблена сорочка, у давні часи можна було зрозуміти, хто ж стоїть перед тобою. Таким чином наші пращури могли відрізнити «свого» і «чужого».

Вишиванка може розповісти багато чого про свого власника. Саме тому вишиванка є кодом. Вишиті сорочки різнилися і за гендерною ознакою: чорні вишиванки годилося носити чоловікам, грубе полотно обирали для повсякдення, вибілене – для святкових подій. Сині вишиванки вдягали жінки, які вже не планували мати дітей, чи маленькі дівчатка.

Чому вишиванка була важливим атрибутом для молодих дівчат

Важливою традицією для дівчини на виданні було пошиття приданого – рушників та вишиванок. Спочатку дівчина дбала про свій одяг, а після закінчення вишивання бралася за сорочку майбутнього чоловіка. Тут також було чимало прикмет: наприклад, вишивати заборонялося вночі, це було потрібно робити лише наодинці й братися за роботу можна було лише з новою голкою, щоб уникнути зайвих очей.

Також найкращий період для вишивання приданого – Великий піст. Перед початком дівчата молилися. Якщо голка ламалася, а нитки плуталися – це вважалося поганим знаменням.

Цікавим є і той факт, що колись підготовку до вишивки дівчата розпочинали за три роки. Багато часу займало вибілювання ниток, адже хімічних відбілювачів тоді не існувало. Дівчата розстилали нитки на березі річок у найбільшу спеку і вважалося, що чотири стихії – вода, сонце, повітря, земля – заряджали нитки. Та й з практичної точки зору річка добре відбивала сонячні промені й пряжа природно вигорала.

Не було раніше і штучних барвників, тому українкам, щоб отримати певний колір ниток, доводилось використовувати природні фарби. Для цього брали відвари, настоянки з трав, кори, квітів, соку плодів. Пшенична солома допомагала отримати усі відтінки жовтого, а щоб тон був золотим, ці нитки запікали у житньому тісті. Термічна обробка у поєднанні з опарою закваски фіксували відтінок на віки.

Чому чоловіча вишиванка – це символ кохання

Сорочка (особливо чоловіча) – символ кохання й вірності. У давньому замовлянні говорилося: «Якою білою є сорочка на тілі, таким, щоб і чоловік до жінки був». Кожна дівчина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові. І не просто так, а для того, щоб знати – вірний він їй чи ні.

Вишиваючи сорочку, дівчата нашіптували старовинне заклинання. Вважалося, якщо сорочка втратить свою білизну після чергового прання, отже, як кажуть в народі: «скочив чоловік у гречку». А ще розповідають, що чумаки довіряли прання своєї сорочки тільки одній дівчині. Інші жінки до такого сакрального ритуалу не допускалися. Так чумак підтверджував вірність своїй коханій.

Україна встановила національний рекорд, пов’язаний з вишиванкою

Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зареєстрована у 2011 році у місті Рівне. У День Незалежності на центральний майдан міста прийшло 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

Про вишиванку навіть зняли фільм

В Україні зняли документальний фільм про вишиванку, який має назву «Спадок нації». Стрічка умовно ділиться на дві частини: етнографічну, де розповідається про відмінності у вишиванках в різних місцевостях країни, та історичну, побудовану на унікальних розповідях людей про долю вишитої сорочки в їхньому житті. Фільм знімали по всій Україні, а також в Італії, Канаді, ОАЕ, Німеччині та навіть на Росії (Мурманськ, Іркутськ).

Україна має свій Музей вишиванки

В Україні навіть існує музей української вишивки. Його відкрила заслужена майстриня народної творчості Ніна Федірко.

Щоправда, він невеликий – усього 6х4 м, розташувався в прибудові до хатини. І там, на жаль, так і не вмістилися всі роботи майстрині. А їх у Ніни Іванівни за 70 років «вишивальництва» – понад 500. Це і вишиті рушники та ікони, килими, серветки та сорочки. До відкриття музею всі свої роботи вишивальниця зберігала у двох своїх кімнатах, які перетворилися на музей. Але їм там було дуже затісно.

Майстриня навіть потрапила в «Книгу рекордів України» за найдовший рушник, який вишила вручну за рік. Його довжина – 7,3 метра, а ширина 68 см. Тепер він разом із десятками інших робіт розмістився в невеличкому музеї.