Медреформа, пандемія і діабетики. Експеримент на виживання

Сьогодні в Україні більше 200 тисяч інсулінозалежних пацієнтів. Період карантину став для них черговим випробовуванням. Історія хворих на діабет ілюструє готовність держави йти назустріч потребам своїх громадян. Точніше: повну неготовність до викликів, які ставить пандемія…

У кінці березня  «Главком» вже писав, що інсулінозалежні пацієнти не завжди могли отримати рецепти, без яких їм не придбати пільгові ліки. Адже на початку карантину влада закликала громадян не відвідувати поліклініки без критичної необхідності, аби не наражатися на небезпеку підхопити коронавірус. В умовах паніки багато пацієнтів просто не наважувались вирушати до лікарні.

За даними і Всесвітньої організації охорони здоров’я, і МОЗ, до групи ризику щодо Covid-19 належать літні особи та люди із хронічними захворюваннями. «У першу чергу – це діабет, після цього інші хронічні захворювання органів дихання, в першу чергу легень», – зазначав головний санітарний лікар Віктор Ляшко ще у березні.

Але минає четвертий місяць карантину, а проблема діабетиків не вирішена. Вони – пацієнти з групи ризику –  досі не мають можливості вирішувати свої питання дистанційно. Хворі змушені регулярно їздити до поліклінік, аби просто взяти дозвіл на придбання препаратів і лише тоді вирушають до аптек.

При цьому настанови влади суперечать одна одній. Від діабетиків вимагають, аби вони щомісяця/щокварталу з’являлись у закладах охорони здоров’я. Загалом же громадянам рекомендують зайвий раз не відвідувати громадські місця і не користуватися транспортом, аби зменшити кількість контактів та запобігти подальшому розповсюдженню хвороби, особливо серед груп ризику. Більш того, у другій половині травня, коли офісні працівники потроху почали повертатися на свої робочі місця, МОЗ закликало працедавців за можливістю тимчасово звільнити від роботи осіб з груп ризику. Тобто з одного боку – турбота про здоров’я, з іншого – неготовність сприяти їй.

Саме тому до редакції «Главкома» продовжують звертатися люди, хворі на діабет, яким для того, щоб отримувати лікування доводиться регулярно наражатися на небезпеку підхопити Covid-19.

Отримання ліків: біг із перешкодами

В ідеалі все мало б працювати так: раз на 3-4 місяці пацієнт мав би здавати аналізи і надсилати їх своєму сімейному лікарю. Раз на рік пацієнт повинен проходити огляд у ендокринолога, аби корегувати лікування, отримувати нове (за потреби). Раз на місяць (чи на три місяці) пацієнт мав би контактувати з лікарем, той мав би виписати йому електронний рецепт, який людина отримала б на свій мобільний телефон, який би показала в аптеці і отримала б (з доплатою чи без) потрібні препарати. Ба більше: отримати ліки в аптеці замість пацієнта могли б придбати його родичі, близькі чи опікуни.

Однак на практиці для того, щоб отримати життєво необхідний препарат, громадяни з таким діагнозом мусять:

• дістатися поліклініки – небезпека заразитися у транспорті;

• дочекатися під кабінетом свого сімейного лікаря – запис на точний час працює лише у теорії, система налагоджена лише у великих містах;

• піти в аптеку, вистояти там чергу, аби придбати за власні гроші ліки, які держава обіцяла давати безплатно.

Однак і такими ризиками відбутися не вдасться. Кілька разів на рік пацієнти з діабетом мають здавати аналіз крові – для контролю стану. До слова, розкіш здати аналіз власним коштом у приватній клініці, принаймні, у пішій доступності та з більшою вірогідністю дотримання карантинних вимог – мають не всі. У реєстратурі кількох столичних поліклінік кореспондента «Главкома» запевнили, що приймають результати аналізів не лише своєї, а будь-якої з приватних лабораторій.

Тим часом у столичній області, наприклад, ситуація інша. За даними читачів, Боярська центральна районна поліклініка таких «витребеньок» не схвалює і вимагає від  пацієнтів результати аналізів тільки своєї лабораторії. Щоправда, гарантії безпеки пацієнтів, які до неї навідаються, відсутні: все починається і закінчується вимірюванням температури на вході, а далі…  

Далі – черга до реєстратури, а у фіналі на пацієнта чекатимуть медсестра і лаборантка без масок. Свідчення цього можна знайти у соцмережах.

Пройти через цю процедуру потрібно заради папірця, на якому буде написана назва препарату. Саме папірця, адже досі електронні рецепти працюють не скрізь. Реформа забуксувала… В аптеці, не будь-якій, а лише у тих, що беруть участь у державній програмі «Безоплатні ліки» (їх перелік, адреси і номера телефонів можна побачити тут) – за ці ліки декому потрібно ще й заплатити. «Якщо глікований гемоглобін у хворого за результатами аналізів до 7,5 ммоль/л, то він отримає ліки безкоштовно. Якщо вище, то доведеться доплатити», –  пояснили у київській поліклініці №1 Дарницького району.

У Києві лікарі виписують рецепти на три місяці, також щокварталу потрібно здавати аналіз крові. У тій самій Боярці правила інші: аналіз – кожні чотири місяці, зате по рецепт доведеться приходити щомісяця.

«Ситуація справді печальна. З одного боку, існує технічна можливість виписувати рецепти інсулінозалежним пацієнтам без відвідування клініки. У деяких регіонах така система працює – у Києві, до прикладу. Однак в інших містах – лише подекуди. Складається враження, що у чиновників від медицини просто немає бажання опікуватися проблемами цих людей», – зазначив у коментарі «Главкому» експерт з медичного права Віктор Сердюк. Він також додав: «У Польщі підрахували, що від 20% до 50% заражень відбуваються саме під час відвідування медзакладів».

До речі, за даними Сердюка, ризик заразитися Covid-19 – не єдина проблема діабетиків. «Зараз у низці областей є перебої з інсуліном – тобто можна отримати рецепт, але в аптеках препарату не буде. До прикладу, на Харківщині, на Чернігівщині», – зазначив він.

У соцмережах чимало підтверджень цього. Так, користувачка з Харкова пише, що саме під час карантину бігає по медзакладам частіше, ніж у докарантинний період.

Додамо, що літній сезон погіршує ситуацію із заходами захисту через коронавірусну хворобу. По-перше, пасажирам у транспорті, пацієнтам у поліклініці та навіть медперсоналу душно у масках, тому її часто знімають. Ці засоби або не закривають носа, або взагалі висять на підборідді. По-друге, сімейні лікарі по черзі йдуть у відпустки, відтак потрапити до спеціаліста важче, а чекати у чергах під кабінетом доведеться довше. Щоправда, є і плюс – відкриті вікна у кабінетах поліклінік. Принаймні, постійне оновлення повітря дає шанс хворим під час чергового візиту повернутися без ще однієї хвороби.

Наталія Сокирчук, «Главком»