Павло Ковтонюк: Другий етап медреформи передбачає оплату за результат лікування, а не за утримання лікарні

Майже два роки тому нардепи проголосували за медичну реформу авторства в.о.міністра охорони здоров’я Уляни Супрун та низки нардепів. У рамках першого етапу змін з’явився «величезний фінансовий монстр» - так противники змін у медицині називали Національну службу здоров’я. На неї почали виділятися кошти з держбюджету, призначені медичній галузі. Служба, у свою чергу, тепер розподіляє гроші не на кожного лікаря (у даному випадку сімейного, бо йдеться про перший етап реформи), а на кожного пацієнта. Українці мали підписати декларації із сімейними лікарями, і в залежності від кількості пацієнтів лікар отримує гроші. Сімейні лікарі ж, у свою чергу, повинні були привести своє робоче місце у відповідність тим стандартам, які вимагає Національна служба.

Станом на сьогодні наявність свого сімейного лікаря є ключем до безплатних медичних послуг. Сімейний лікар консультує, дає направлення на огляд до інших спеціалістів, на аналізи та вакцинацію, виписує рецепти на препарати, частину яких вже просто зараз можна отримати безплатно. Нехай не одразу, але потроху українці почали виконувати умови, передбачені реформою. Сімейні лікарі – і ті, що працюють у лікарнях, і приватні підприємці – у своїй більшості задоволені: кажуть, зарплата виросла у двічі-тричі, а пацієнти стали більш дисциплінованими і не викликають лікаря додому через дрібниці, самі записуються та приходять на прийом у точно визначений час.

Втім задоволені не всі. Досвідчені вузькі спеціалісти, за плечима яких десятиліття важкої праці у стаціонарах, нині отримують втричі менше, ніж вчорашній інтерн, який тільки-но почав працювати сімейним лікарем. Виправити цю несправедливість покликаний другий етап медреформи, який, серед іншого, «підтягне» зарплати лікарів «вторинки».

Про те, на які суми зможуть розраховувати вузькопрофільні спеціалісти, за яких умов пацієнтам можна буде отримувати ліки абсолютно безплатно, і взагалі –  якою буде доля медреформи після відставки Супрун в інтерв’ю «Главкому» розповів заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

«Політика оплати праці працівникам визначатиметься менеджментом лікарні спільно з колективом»

Галузь готується до другого етапу реформи. За умови зміни керівника міністерства все може зупинитися?

Початок другого етапу медреформи передбачений Законом «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», який ухвалив парламент. Відповідно, якісь зміни можна внести тільки іншим рішенням Верховної Ради. Зараз передумов для цього я не бачу. У нас була зустріч з командою президента, на якій ми розповіли про реформу. Ми попросили про цю зустріч, тому що це одна з великих структурних реформ, і логічно, щоб президент був обізнаний, в чому її суть. Нині ми працюємо в штатному режимі, все йде за планом.

Зустріч була ознайомча чи вам щось пообіцяли?

Це відбулося ще до парламентських виборів. Ні, нічого не обіцяли.

Це була ініціатива вашої команди?

Ми просто написали листа, Офіс президента досить швидко відгукнувся.

З ким ви спілкувалися?

Були президент, голова Офісу та його заступники.

На яку суму з держбюджету розраховує МОЗ для втілення другого етапу реформи?

Другий етап - це запровадження принципу «гроші йдуть за пацієнтом», перехід на оплату послуг для лікарень, поліклінік. Ці правила будуть діяти так: людина спочатку йде за направленням до сімейного лікаря. Потім приходить до медзакладу, на якому є знак Національної служби - це означає, що у лікарні є договір на надання послуг. Пацієнт обирає послугу, яка є гарантована, на яку є бюджет. Потім - записується на прийом, приходить на нього, отримує послугу, і Національна служба оплачує її по тарифу.

Для того, щоб все працювало саме так, потрібен більший бюджет, ніж є зараз. Під час попередніх консультацій щодо бюджету із Мінфіном ми зробили запит на відчутно більшу суму.

Наскільки більшу?

Я не хочу називати суму, бо це може вплинути на бюджетний процес, але це орієнтовно на 20-30% більше, ніж закладено на поточний рік. І оскільки ми просимо не на один рік, а на три, бо зараз планується бюджет на три роки, то йдеться про щорічне зростання орієнтовно на 20-30% від попереднього року. За три роки це досить суттєве збільшення.

Яким чином відбуватиметься фінансування спеціалістів другої ланки?

Буде цілий набір різних видів фінансування. Для сімейної медицини – дуже просто, там фінансування на людину на рік з коефіцієнтами. Для спеціалізованої допомоги усе залежить від виду допомоги. У деяких випадках будуть застосовуватися «глобальні бюджети» - це великий рамковий контракт, який передбачає виплату певної суми, розбитої на місяці, в обмін на виконання загального набору послуг. В деяких випадках будуть деталізовані контракти на кожну послугу. Для стаціонарної допомоги буде передбачена оплата за пролікований випадок: не за кожну процедуру, а за лікування у випадку хвороби «від А до Я». Ці методи об’єднує одне: оплата за кінцевий результат роботи лікарні, а не плата на її утримання.

Візьмемо, до прикладу, передчасні пологи. У цьому випадку докласти зусилля мають акушер, медсестра, анестезіолог, можливо, хірург, неонатолог. Хто з них отримає гроші і скільки?

Гроші завжди отримує лікарня - як юридична особа, яка укладає договір з іншою юридичною особою — Національною службою здоров’я України. В оплату цього лікування враховується все, що ви назвали – буде оплачена робота кожного спеціаліста.

Лікарня завжди може прогнозувати, скільки і яких послуг надасть. За певний період часу лікарні приблизно знають, скільки прийде людей і з якими скаргами, хворобами. Відповідно, лікарня укладає з Національною службою річний контракт, в якому вказуються тарифи і обсяги наданої допомоги, а також періодичність виплат з боку Служби. Як правило, такі виплати здійснюються раз чи двічі на місяць - щоб лікарня мала можливість виплачувати зарплати і аванси лікарям. Оплата робиться вперед. Якщо прогнозовані суми відрізняються, то раз на певний період часу Служба і лікарня можуть звіритися і скорегувати договір.

Важливий момент: усі направлення будуть електронні. Без електронних направлень ми не почнемо реформи. Це дуже важливо для обліку послуг.

«Якщо лікар приймає менше, ніж 400 пологів на рік, вважається, що його послуга може бути небезпечною»

Давайте візьмемо до прикладу простіший випадок: у людини заболіло вухо, вона пішла до свого сімейного лікаря, той їй дав направлення до лора, лор вилікував. Скільки він за це отримає?

Вартість послуги, яку лор надав, оговорена в договорі між Національною службою і лікарнею або поліклінікою, де цей лор працює. Відповідно, ця поліклініка за цю послугу отримує кошти від Національної служби. Тож електронне направлення погашається, Національна служба бачить, що послуга була надана, в електронній системі лікарня прозвітувала про її надання. З грошей,  які лікарня отримує за свої послуги, виплачуються зарплати працівникам.

Політика оплати праці працівникам визначається менеджментом лікарні спільно з колективом у колективному договорі. У них є домовленість з цим лором, в його трудовому договорі вказана його зарплата. Сума може залежати від кількості наданих послуг або це може бути ставка та премії, варіанти можуть бути різні.

Чого точно не буде – це тарифної сітки. Тобто лор – зараз бюджетник, він знає, що в тарифній сітці у нього категорія, і він може отримувати 6,2 тис. грн, не більше і не менше. Реформа скасовує тарифні сітки, лікарі перестають бути бюджетниками, вони стають вільними найманими працівниками, а їхня зарплата обговорюється в їхніх договорах.

А може бути так, що керівництво лікарні скаже, мовляв, ви працювали за 6 тис., ми вам пропонуємо так далі і працювати?

Може і так сказати, але в нових умовах лікар легко може піти на інше місце роботи, із зовсім іншою політикою оплати праці. Власне, ми робимо цю реформу заради конкуренції. За пацієнтом тепер ідуть гроші, він стає дуже важливим. А пацієнт йде, як правило, до лікаря. Відповідно, і за лікаря будуть конкурувати. У старій системі гроші видавалися просто на утримання лікарні. Головному лікарю було неважливо, скільки пацієнтів прийшло, які в нього лікарі. Йому було важливо, щоб були зайняті ставки, бо ж якщо вони зайняті, він подає кошторис, і йому виплачують медичну субвенцію.

Виходить, сума, яка йтиме на лікарню, залежить від кількості хороших лікарів.

Так, дохід лікарні. Все як у бізнесі, тільки із нюансом, що лікарні є некомерційними закладами. Це означає: якщо до них приходить багато людей, то вони від Національної служби отримали більше, ніж витратили, отже, отримали прибуток. Вони повинні будуть цей прибуток вкласти в лікарню:  підвищити зарплати медикам, закупити нове обладнання, зробити ремонт – покращити щось, а отже, привабити ще більше пацієнтів, розширити асортимент послуг.

Під час першого етапу медреформи були запроваджені чіткі вимоги до кабінету сімейного лікаря. Чи є якісь вимоги до обладнання кабінетів та спеціалістів вторинної ланки?

До надання кожної послуги є вимоги. Це не вимоги з американських фільмів, а досить базові речі, але вони дозволяють забезпечити прийнятний рівень якості послуги. Національна служба здоров’я не буде платити за неякісну роботу.

Стара система дозволяла надавати послуги дуже низької або взагалі неприйнятної якості, тоді як лікарня продовжувала отримувати фінансування. Наведу приклад – пологи: якщо лікар приймає менше, ніж 400 пологів на рік, вважається, що його послуга може бути небезпечною для жінки і дитини. Розумієте, 400 на рік – це приблизно одні пологи на день. В Україні є лікарні, де у пологовому відділенні приймають по 50-100 пологів на рік. Тобто, лікар приймає пологи раз на тиждень. Це все одно, що пілот літака буде раз на тиждень літати. Ви би сіли в такий літак?

Або інший приклад – інсульт. Це страшна хвороба, яку треба швидко лікувати. Є таке поняття як «терапевтичне вікно» - за кілька годин треба визначити тип інсульту шляхом комп’ютерної томографії. У залежності від типу інсульту - а їх є два - призначаються кардинально різне лікування. Якщо одне застосувати до іншого типу інсульту, людина може померти. Коли ми зібрали дані для контрактування на наступний рік, то виявилось, що низка лікарень, які заявили, що лікують інсульт, взагалі не мають томографів! Вони, певно, підкидають монетку, визначаючи тип інсульту.

Тому Національна служба не купуватиме послугу «лікування інсульту» у лікарні, де немає комп’ютерної томографії. Якщо лікарня приймає менше певної кількості пологів, то, знову-таки, Служба не купить таку послугу у цієї лікарні.

Отже, будемо говорити простими словами: очікуємо скорочень працівників лікарень?

У тих лікарнях, де лікар займається своєю роботою раз на тиждень чи на кілька тижнів, оплачуватись такі послуги не будуть. Лікарі не залишаться без роботи, але формат їхньої роботи однозначно зміниться.

А хто це все буде перевіряти? Лікарня може домалювати статистику.

Я не думаю, що будуть проводитися настільки відверті маніпуляції. Реальні недозавантаження лікарні не приховаєш ні за якою статистикою. Насправді у регіонах всі прекрасно знають, що це варто було б зробити вже давно.

«Місцеві чиновники вже нічого не перерозподілятимуть»

Виходить, міністерство повністю перекладає відповідальність на місцеву владу, якій треба відремонтувати лікарні, закупити нове обладнання. А що робити, якщо в бюджеті немає на це коштів?

Ми не перекладаємо відповідальності, ми звертаємо увагу місцевої влади на їхню відповідальність. Якщо ви підійдете в будь-якому місті до лікарні, то побачите табличку: Комунальний заклад такої-то міської ради або районної ради і назву самої лікарні. Це означає, що лікарні належать якійсь раді. Відповідно, якщо це їхня власність, вони відповідають за її стан. Так, є лікарні, які належать МОЗ: лікарня «Охматдит», Національний інститут раку, Інститут серця, Національний інститут дитячої кардіології та кардіохірургії. Так, там ми – власники, і ми відповідаємо за те, в якому вони стані.

Раніше місцева влада володіла лікарнями, але вона не мала відчуття власності. Чиновники займалися перерозподілом грошей, які йшли з центру. А тепер гроші автоматично підуть з Національної служби у лікарню за послуги, які видно у електронній системі, і місцеві чиновники вже нічого не перерозподілятимуть. Нарешті прийшов час їм зайнятися своєю лікарнею: зробити місцеву програму, закупити обладнання, зробити ремонт. Це їхній прямий обов’язок як власника.

Чи передбачається якась фінансова допомога з боку МОЗ?

Існують загальнонаціональні програми: наприклад, минулого року у нас була програма із закупівлі ангіографічного обладнання. Це дорогі апарати для того, щоб робити стентування у випадку інфаркту. Оплата відбувалась 50/50: половину давав уряд, половину - місцеві бюджети. Ми устаткували 42 лікарню такими апаратами.

Національна служба купує послугу на конкурентному ринку. Тобто вона може її замовити і у державного закладу, і у приватного. Коли уряд купує апарат у комунальний заклад, а в приватний – ні, то виходить несправедливо і неконкурентно. Тому такі інтервенції будуть дуже рідкими і під актуальні проблеми з охороною здоров’я. Масової закупки обладнання з центрального бюджету не буде.

Чи допомагають міжнародні партнери у фінансуванні таких програм?

По-різному.

Що робити пацієнтам тих населених пунктів, де обладнання не відповідає вимогам Національної служби здоров’я?

Зауважу: обладнання, що не відповідає вимогам Національної служби, є не лише у селах та невеликих містечках – так буває і у великих містах, і у столиці. Зайдіть у будь-яку лікарню – і вам впаде в око дисбаланс: одне відділення може бути чудово відремонтоване, устатковане сучасним обладнанням, тоді як інше у цій же лікарні виглядатиме ганебно.

Національна служба не має на меті когось покарати – Служба прагне лише забезпечити пацієнтів якісними медичними послугами. Задача місцевої влади буде вкладати кошти саме у ті послуги, які потрібні її громаді. Приміром, якщо йдеться про маленьке містечко на 20 тисяч осіб, то для нього не потрібна високотехнологічна лікарня. На таку кількість населення немає сенсу робити пологове відділення, бо там народжується мало дітей. Так саме не потрібно обладнання для складних операцій на серці, бо буде мало пацієнтів – це мало б сенс у місті із населенням у 300 тис. людей. А що потрібно маленькому містечку? Терапія, лікування хронічних хвороб, реабілітація, наприклад, після лікування серця у кардіоцентрі (бо ж пацієнт приїде додому, де продовжить одужання). Сьогодні ж у цій сфері відбувається повний хаос, місцева влада відкриває відділення, аби були. Не через те, що певні послуги потрібні населенню, а через те, що, наприклад, головний лікар з власних амбіцій хоче мати у своїй лікарні дорогий апарат, а депутат-мажоритарник, який хоче попіаритись на розрізанні стрічки, вибиває гроші з якогось фонду. І виходить, що апарат працює годину на день, а решту часу просто стоїть. Краще б місцева влада інвестувала в дороги, щоб пришвидшити доїзд до лікарень. Нова система підштовхне місцеву владу замислитись: які ж послуги повинна надавати лікарня, щоб до неї пішли люди? І відповідно, дослухаються до потреб громади.

Що має відбуватися у випадку, коли пацієнт приходить до сімейного лікаря із підозрою на перелом, а обладнання у рентген-кабінеті цієї лікарні старе, і не сертифіковане Службою?

Людині доведеться їхати до іншої найближчої лікарні, де є сертифікований Національною службою рентген-апарат.

Планується, що у кожної лікарні буде перелік послуг, на які цей заклад має договір із Національною службою, і цей перелік щодо кожного медзакладу буде продубльований на сайті Служби. Вже зараз у закладах сімейної медицини на реєстратурі, яку більш «продвинуті» вже відремонтували і називають рецепцією, є плакати, на яких вказано, що входить до переліку послуг, які їй тут можуть надати. Якщо потрібна послуга відсутня – вона повинна знайти інше місце, де зможе отримати послугу. НСЗУ не платитиме за неякісну послугу, яка до того ж може нанести шкоду здоров’ю – як у випадку із застарілим обладнанням.

Разом із тим усе, що стосується травматології – це послуги поширені, і тому якщо виявиться , що якась лікарня не здатна надати послуги, то місцева влада повинна буде подбати про те, щоб за якийсь час заповнити цю прогалину. Закупити відповідне обладнання, укласти із Національною службою договір на цю послугу.

«В українців є звичка зі своєю гіпертонією ходити до кардіолога»

Чи допускає другий етап медреформи укладання декларації між пацієнтом і спеціалістом другої ланки? Приміром, у випадку лікування хронічних хвороб.

Ні, декларація укладається лише із сімейним лікарем, який дає направлення до вузькопрофільного спеціаліста, який призначає лікування.

А якщо періодично з’являються одні й ті самі проблеми? Щоразу потрібно бігти до посередника між вузьким спеціалістом і пацієнтом?

Якщо йдеться про хронічне захворювання, значить, проблема та сама, яка лікується тими самими ліками. Навіщо витрачати час вузькопрофільного спеціаліста лише на те, щоб він знову призначив ті самі ліки? В усіх нормальних країнах – і в нас медреформа до цього підштовхує – вузький спеціаліст призначає лікування, передає цю інформацію сімейному лікарю. Якщо ж ситуація змінилася, і сімейний лікар має якісь сумніви, тоді він знову направляє пацієнта до вузького спеціаліста. По рутинні речі до нього йти не треба.

Хронічних хвороб дуже багато, найбільш розповсюджена – гіпертонія. В українців є звичка зі своєю гіпертонією ходити до кардіолога. Однак це проста хвороба, яку всі сімейній лікарі вміють лікувати. Людина приймає одні й ті самі препарати десятки років, вони не змінюються. Сімейний лікар виписує електронний рецепт на ці препарати, ліки людина може отримати безплатно або з невеликою доплатою в аптеці по програмі «Доступні ліки».

А якщо людині потрібно пройти планове обстеження, наприклад, у гінеколога. Для цього потрібно щопівроку брати направлення у сімейного лікаря?

Якщо говорити про гінекологію, то є винятки, для якого направлення не потрібне. Наприклад, пологи або інші стани, це буде визначено окремо. Так само без направлення можна йти до стоматолога та психіатра.

Дивіться, у кожного сімейного лікаря є певна обмежена кількість пацієнтів, і він знає все про стан здоров’я, сім’ю – нічого повз нього не повинно проходити, він повинен бачити повну картину. Людину потрібно лікувати в цілому, її не можна роздробити на окремі хвороби. Вузький спеціаліст лікує окремі стани, сімейний лікар, який знає особливості кожного свого пацієнта, все це зводить до купи і лікує людину в цілому. Спеціаліст підказує не пацієнту, а сімейному лікарю – шляхом рецептів, записів в електронній картці. Так, спершу українцям буде незручно, але це світова практика, яка себе виправдала.

Чи залишиться можливість потрапити до вузького спеціаліста без направлення?

Лише у трьох випадках. Перший – якщо йдеться, як я вже сказав, про психіатра, стоматолога чи гінеколога. Другий - якщо це екстрений випадок і людина потрапляє в стаціонар по «швидкій». Тоді Національна служба оплатить всі необхідні послуги, в такому випадку ніхто не буде вимагати декларацію, адже тут мова про врятоване життя.  Третій – це самозвернення. Національна служба не платитиме за послуги, на отримання яких пацієнт спрямував себе сам. У цьому випадку пацієнт самостійно оплачує вартість послуги за офіційно затвердженими у лікарні чи поліклініці тарифами у касу.

Якими є функції лікарів у чергових кабінетах? Приміром, в одній з амбулаторій Дарницького району такий кабінет працює по суботах з 9.00 до 12.00. Лікар каже, що до його функцій не входить виписування направлень, а звертатися треба лише треба в екстреному випадку. Але ж для цього є швидка…

Медична допомога повинна надаватися і у робочий, і у позаробочий час медичного закладу. НСЗУ вимагає, щоб кожен заклад первинної допомоги організував надання допомоги у позаробочий час, але як саме – не регламентується. Тобто як кожен заклад організовує – вирішує він сам. Річ у тім, що в Україні немає усталених практик надання допомоги в позаробочий час. Ми надали методичні рекомендації для медичних закладів, де є кілька варіантів організації первинної медичної допомоги в позаробочий час.

Від регіону до регіону практика надання такої допомоги дуже відрізняється. Хтось це робить прямо в амбулаторіях, хтось – ні, десь черговий лікар має повноваження сімейного, десь – ні, і йдеться лише про невідкладну допомогу. У деяких закладах взагалі не передбачено такої допомоги – кому треба, викликає швидку. Є варіант наявності чергового в лікарні – на дверях амбулаторій вивішують табличку із адресою та годинами роботи.

«Інтерес приватних клінік працювати із Національною службою – договори на тривалий строк»

Яким є місце приватних клінік на другому етапі медреформи? У чому їх інтерес? Адже вони отримуватимуть від Національної служби значно меншу суму за послугу, ніж сплатив би у приватному порядку пацієнт.

Інтерес працювати із Нацслужбою – отримання договорів на великі обсяги послуг на тривалий строк. Це стабільність, незалежність від кон’юнктури ринку, від кількості пацієнтів, які могли б прийти у приватному порядку. Це довготривалі контракти із серйозними вимогами, але з невисокими цінами.

Я прогнозую, що інтерес з боку приватних клінік буде. Принаймні, щодо надання послуг на первинній ланці приватні клініки неочікувано добре відгукнулися.

До вас уже зверталися власники приватних лікарень?

Ми не чекаємо, поки звернуться, ми самі з ними говоримо, звісно, не в індивідуальному порядку, на різних майданчиках профільних асоціацій.

Тобто, людина зможе взяти направлення на якусь послугу від свого сімейного лікаря та отримати її у приватній клініці без доплати?

Так, якщо на цій клініці буде наліпка зі знаком НСЗУ та перелік безоплатних для пацієнта послуг – теж зі знаком НСЗУ.

«Водій швидкої теж має допомагати медпрацівникам, у нього буде свій протокол дій»

Яких змін зазнає система екстреної допомоги?

Ми почали пілотний проект із створення регіональних центральних автоматизованих диспетчерських. Така система була реалізована тільки в кількох регіонах та місті Києві, але вже також є застарілою, і в цьому році ми реалізовуємо покриття всіх регіонів.

Диспетчерська – це запорука ефективної роботи швидкої. Люди часто вважають, що усе залежить від водія – ні, це не так. Якщо диспетчер працює за старою системою зі старим обладнанням, то людину, яка зателефонувала у швидку, телефоном переключають, диспетчер робить зайві дзвінки і телефонує на мобільний водію бригади… Це незручно, а головне – дуже уповільнює процес. В екстреній медицині життя залежить від кожної секунди.

Сучасна система автоматично спрямовує дзвінок на 103 у центральну регіональну оперативно-диспетчерську службу. Там на великому екрані диспетчер бачить, яка машина швидкої вільна, де знаходиться у конкретний момент – і за рекомендацією автоматичної системи обирає ту, яка зможе найшвидше дістатися до пацієнта.

Але ж існує кілька типів бригад, які їздять із різним устаткуванням. Як система визначає, яку куди спрямувати?

Це визначає не система, а диспетчер. Без її посередництва цього не відбувається. Але всі машини мають бути обладнані gps-системою, і тоді зрозуміло, де яка машина знаходиться, яка вільна і перебуває найближче до пацієнта, - і саме їй надходить виклик до пацієнта. Це працює як всесвітньо відома системи Uber. Диспетчерська ставиться одна на область, і вона не дорога. Дорого – це машини екстреної медичної допомоги та їх обладнання.

Є ще один із компонентів – це навчання водіїв швидких. Наразі ж в Україні, поки медичні працівники бригади допомагають пацієнту, водій часто сидить у машині і кросворд розгадує. Натомість водій теж має допомагати, у нього буде свій протокол дій.

«Пацієнти можуть безплатно отримати ліки від трьох хронічних хвороб»

У якому випадку пацієнт має право отримати безплатні ліки, і які це ліки?

Є три випадки, коли пацієнт може безплатно отримати ліки.

Перший – це отримати в аптеці ліки, які прописав сімейний лікар за електронним рецептом. Частина цих ліків уже відшкодовується Національною службою за програмою «Доступні ліки». Йдеться про ліки від трьох хронічних хвороб, які є найбільш розповсюдженими в Україні: це серцево-судинні захворювання, діабет другого типу та бронхіальна астма. Працює це наступним чином: сімейний лікар виписує електронний рецепт, номер цього рецепту приходить смс на телефон (якщо мобільного немає, то лікар просто роздруковує його і дає пацієнту у паперовому вигляді). Можна піти до аптеки, яка бере участь у програмі, і отримати ці препарати безплатно. Якщо ж людина хоче придбати більш дорогий аналог, то доплачує лише різницю у ціні. На мою думку, наступні уряд і парламент мають розширити цю програму на усі хронічні хвороби.

У яку суму на рік ви оцінюєте розширення цієї програми?

Цього року на програму «Доступні ліки» закладено 1 млрд грн. Я думаю, цю суму треба збільшувати в кілька разів.

У яких ще випадках громадянин має право на безплатні ліки?

Другий випадок – це лікування у медзакладах. Вартість ліків буде входити у послугу лікування. Тобто: якщо людину госпіталізують, і за її лікування сплачує Національна служба, то всі необхідні пацієнту ліки, які є в Національному переліку лікарських засобів, є безкоштовними.

Третя категорія – це лікування важких хвороб (онкологічні захворювання, туберкульоз, гепатити та інші). Лікування таких хвороб передбачає використання рідкісних і дорогих ліків – їхня вартість сягає тисячі євро. Такі препарати держава закуповує централізовано через міжнародні організації, завозить їх в Україну, розвозить по профільних лікарнях відповідно до потреби.

Наталія Сокирчук, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»