Їх не зупинив напис «Дети»: річниця авіаудару росіян по драмтеатру у Маріуполі (фото, відео)
16 березня 2022-го театр став могилою для звичайних, цивільних маріупольців, які переховувались там від ворожих обстрілів
Рік тому, 16 березня 2022 року, росіяни завдали авіаудару по Маріупольському драмтеатру на Донеччині. За різними даними, під час бомбардування театру загинули від 300 до 600 людей, які переховувались там від обстрілів. Росіяни влучили в найменш захищену частину театру – туди, де була розташована сцена й майже не було перекриттів.
Убивць не зупинив великий напис «ДЕТИ» на площі перед будівлею. У результаті загинули сотні мирних мешканців, які шукали там порятунок з надією, що театр ніколи не стане об’єктом для нападу.
Маріупольський драмтеатр до російського вторгнення в Україну був центральною точкою міста, що об’єднувала мешканців. 16 березня, після того, як росіяни скинули бомбу на театр, він перетворився на спільне місце трагедії сотень людей.
Драмтеатр у самому серці Маріуполя завжди був візитною карткою міста. Місцем зустрічей, побачень, точкою орієнтиру. На початку війни його використовували як гуманітарний штаб для розподілу медикаментів, їжі, води, а також як точку збору для людей, що сподівались на евакуацію через зелені коридори.
Театр – культове місце для маріупольців. Його будували вже після Другої світової війни. Радянські управлінці були цинічними людьми в певному сенсі. Вони вирішили розбити Театральний сквер на місці німецького кладовища.
У роки Другої світової Маріуполь перебував під німецькою окупацією до вересня 1943 року. Гітлерівці влаштували в самому центрі міста військове кладовище. Там були поховані високі чини армії Третього рейху і навіть радянський льотчик. Після війни радянська влада просто на могилах проклала алеї парку, поставила дитячі майданчики, фонтан.
З часом, коли домовини почали руйнуватися, асфальт тріскався у формі прямокутників. На тротуарах з’явилися ряди на позначення поховань, по яких щодня бігали діти.
Тільки у 2017 році вже нова влада Маріуполя, напередодні капітального ремонту будівлі драматичного театру і скверу, погодилася на пропозицію Німеччини перепоховати останки солдатів.
Але 16 березня 2022-го Театральний сквер знову став могилою. Уже не для солдатів, а для звичайних, цивільних маріупольців, які переховувались там від війни.
Маріупольський обласний драмтеатр розташований у центрі міста. У мирний час на площі перед ним проводили різні масові заходи. А ще у драмтеатрі було одне з небагатьох хороших бомбосховищ у місті.
Про нього знали актори і працівники, тож від початку масованих обстрілів Маріуполя ховалися там з родинами. Спочатку всіх заселяли в підвал театру – глибокий, надійний (радянська влада в той час будувала якраз на випадок війни). Але бомбардування Маріуполя посилювалися. Людей без даху над головою ставало все більше. І нужденних стали вже розміщувати в коридорах театру.
5 березня до театру почали масово приходити маріупольці, напередодні містом поширилася новина про те, що буде «офіційний» гуманітарний коридор – з блокадного міста люди зможуть виїхати автобусами чи приватними автомобілями. Евакуація начебто мала бути з трьох пунктів збору – від драмтеатру, Азовсталі і місцевого спорткомплексу, проте тоді люди так і не змогли виїхати з міста.
У приміщенні театру справді ховалося багато людей: жінки, діти, люди похилого віку, на той момент там було понад 1 тис. осіб. Аби убезпечити себе, перед будівлею працівники написали великими літерами білою фарбою «ДЕТИ». Думали, що російські солдати не посміють стріляти туди.
Працівники та актори намагалися організувати перебування маріупольців у театрі – зробили польову кухню, були групи людей, які заготовляли дрова, забивали вікна, були відповідальні за прибирання, медики.
Багато маріупольців були виснажені голодом. Воду пили з пожежного гідранта біля театру. Зі слів працівників театру, їм дуже допомагала поліція, волонтери, вони привозили у бомбосховище і медикаменти, і продукти харчування.
Людей було багато, а їжі мало, тому розтягували порції, ділили. На сніданок у театрі давали окріп. У кого залишалися чайні пакетики, той пив чай, у кого не було – просто гарячу воду. На обід волонтери варили юшку. На вечерю давали знову окріп і, якщо була можливість, – печиво, особливо дітям.
14 березня, вперше з моменту блокади Маріуполя, колоні автомобілів вдалося евакуюватися з міста, багато автівок виїхали саме від драмтеатру. Мобільного зв’язку у місті вже не було, але ця новина розлетілася серед місцевих сарафанним радіо. І наступного дня, 15 березня, сотні автомобілів теж змогли виїхати з Маріуполя, зокрема і ті, хто жив у драмтеатрі.
У людей, у яких не було власного авто, шанс на порятунок згасав, обіцяних автобусів для евакуації не було. Вони залишалися в драмтеатрі.
16 березня в театрі вирувало звичайне життя: волонтери готували їжу, люди прибирали, носили воду з колодязя поруч. Ворожі війська продовжували обстріли цивільних районів Маріуполя. Артилерія вразила багато місць, а російські бомбардувальники завдали авіаудару по театру, який перетворив будівлю на руїни.
З літа окупанти розпочали демонтаж руїн драмтеатру, який став братньою могилою. І тільки нещодавно, як повідомляв радник мера Маріуполя Петро Андрющенко, росіяни завершили чи призупинили роботи.
Від театру залишилися лише фронтальні стіни – докази воєнного злочину вони фактично знищили.
Зауважимо, Маріуполь був захоплений російськими військами у травні 2022 року після майже трьох місяців запеклих боїв. За цей час у місті було зруйновано значну частину будинків та інших об’єктів.