Двоє і одна: чи завершиться конфлікт Тарана та Хомчака шансом для Верещук?

Хоч «сенсація» і не нова, але останнім часом медіа зарясніли заголовками, де в одному реченні сусідять слова «міністр оборони» та ім’я Ірини Верещук. Наприклад, «Нардеп Верещук заявила, що готова очолити міністерство оборони, якщо їй надійде така пропозиція». Або ж: «Верещук заявила, що підвищить зарплати військовим, якщо очолить Міноборони».

«Передвиборчі» обіцянки депутатки виглядають передчасними, адже крісло ще не вакантне. Головою оборонного відомства і досі є 66-річний Андрій Таран, кадровий військовий, генерал-лейтенант. Він був призначений за квотою президента 4 березня 2020 року. У той день Рада сформувала новий Кабінет міністрів під проводом Дениса Шмигаля. Старий же уряд пішов у відставку майже в повному складі, прихопивши і попередника Тарана Андрія Загороднюка. Питань, таким чином, виникає два. Перше: за що можуть звільнити Тарана (і чи є це в планах президента), і – друге: чому саме Верещук?

Людина Єрмака?

Але спочатку – кілька слів про Тарана. Він – людина, як то кажуть, «старої закваски». Неохоче контактує з пресою, а також з власними колегами. Понад 20 років служив в різних родах військ, в тому числі в сухопутних військах та у розвідці. При цьому має і дипломатичний досвід: міністр тривалий час працював спочатку при посольстві України в США, а також у представництві України при ООН. Оскільки в 2020-му майже одночасно сталися дві важливі події – оновлення уряду та призначення керівником Офісу президента Андрія Єрмака – в кулуарах влади почали пов’язувати останнього із новим міністром оборони. Мовляв, Єрмак його і пролобіював.

Так це чи не так, але перші кроки Тарана викликали подив і занепокоєння. Вже у квітні 2020-го новий міністр назвав повну адаптацію збройних сил України до стандартів НАТО «амбітною, але недосяжною метою». Після цього у міністерстві ліквідували Проєктний офіс реформ (ПОР) – об'єднання цивільних експертів, які п'ять років брали активну участь в наближенні українського війська до стандартів НАТО.

Щоправда, на закритому засіданні оборонного комітету Верховної Ради Таран запевняв депутатів, що його не так зрозуміли по темі НАТО, розповів журналістам нардеп Сергій Рахманін. Таран, мовляв, мав на увазі, що не треба кидатись гучними обіцянками. Краще зосередитись на практичних речах – на дотриманні стандартів Альянсу та взаємосумісності окремих підрозділів українських військ та сил НАТО. Питання нібито було зняте, але зерна сумніву залишились. І це був лише початок.

«У випадку з Тараном я бачу накопичення травинок на спині верблюда, які можуть цю спину зламати. Це, в першу чергу, його тривалий конфлікт з головнокомандувачем ЗСУ Русланом Хомчаком. Тут могла би бути подвійна відставка учасників цього негарного конфлікту, бо вже рік триває їхнє протистояння, яке набирає то кумедних, то потворних форм. І все це відбувається в умовах війни та безпекової кризи», – говорить «Главкому» Дмитро Лиховій, військовослужбовець резерву ЗСУ та редактор Інтернет-видання «Новинарня», яке спеціалізується на питаннях оборони та національної безпеки.

Про конфлікт Тарана та Хомчака згадаємо окремо, а поки – слово Лиховію:

«Другий момент – це ряд фейлів, які не є великою проблемою для команди Зеленського аж до того моменту, поки накопичення помилок не починає переважувати. Адже міністр оборони – це квота президента, і коли в діяльності міністра накопичується екстремум негативу, то доводиться приймати рішення, аби негатив не перейшов на Верховного головнокомандувача. А таких фейлів було багато, і останній – скандал з підборами, у яких взули жінок-військовослужбовиць. Це Зеленський точно не залишив поза увагою, бо для нього важливо, аби 30-річчя Незалежності було відзначене не просто з розмахом, але й супроводжувалося добрим піаром».

«Ще одна проблема – провал з комунікаціями, і вона далася взнаки відразу з приходом до міністерства Тарана. У нього – невмілі, застарілі прийоми спілкування; втім, і сам Таран є людиною старого гарту, він не вміє виправляти помилки, вміє лише їх поглиблювати – як це було із підборами, коли стрілки переводили мало чи не на Порошенка», – додає Лиховій.

«Крім цього, – каже він, – досі не прийнято і не працює Державне оборонне замовлення (ДОЗ). І це, можливо, найбільша практична проблема. Вирішення її, щоправда, не тільки від Тарана залежить, але й від нього також. Через законодавчі колізії не можна нормально укладати контракти на виробництво чи закупівлю техніки для ЗСУ. Колізія виникла через ухвалення закону про державні оборонні закупівлі, і бюрократи від влади досі не можуть виступити з уточненнями до закону, за які ВРУ би проголосувала. Парадокс воюючої країни: вона має величезну проблему з процесом укладанням угод на виготовлення та закупівлю зброї, як таке взагалі можливо?».

«Летять у Тарана стріли і з приводу погіршення харчування в армії, а це свого часу було активом Порошенка, який провів в цій сфері реформу. Все це може зумовити відставку Тарана», – резюмує Лиховій.

Із ДОЗом і справді – біда. Нове законодавство було покликано вивести за дужку корупційну складову формування замовлень, але у підсумку заблоковано процес взагалі. На нещодавному круглому столі, присвяченому цій проблематиці, йшлося про те, що під загрозою опинилося виробництво ракет «Вільха-М» та переоснащення бронетехніки сучасними засобами зв’язку. Уряд не звітує про хід реалізації подібних проєктів в рамках ДОЗ, а відкриті оборонні закупівлі досі не запроваджені. Зокрема, відсутній Реєстр виконавців оборонних контрактів, без якого військові відомства фактично укладають контракти поза законом.

Як наслідок, від початку 2021 року Міноборони уклало лише 1 контракт на виконання державного оборонного замовлення. Присутній на круглому столі колишній міністр оборони Загороднюк зауважив, що «нинішнє ДОЗ – це абсолютно недіючий інструмент». Новий пакет документів необхідно імплементувати, і якомога скоріше. Але це – окрема довга історія.

Чому ж процеси гальмуються? Як каже Лиховій, «оборонна сфера – нелюбима дочка Зеленського. Це було очевидно з самого початку. Він не хоче воювати, але не знає, як закінчити війну. А тому не робить багато з того, що мав би робити президент воюючої країни. Звісно, він час від часу їздить на Схід і навіть доходить до самої лінії розмежування. Але насправді, якщо відсіяти полову піару, то конкретних дій, спрямованих на армійські реформи, немає». Тож провина Тарана у зриві ДОЗ, явно пов’язана не з ним одним.

Оголошуємо увесь список

Але очільнику оборонного відомства можна закинути багато інших речей. Їхній перелік наводить на своїй ФБ-сторінці колишній позаштатний радник міністра журналіст Юрій Бутусов. Отже, це:

• спроба змусити військових припинити вогонь на Донбасі за допомогою штрафів і видання ганебного наказу № 330, за яким міністр прирівняв ведення вогню по ворогу до адміністративного правопорушення і який був скасований тільки після скандалу;
• відсутність будь-яких структурних реформ Міноборони, збільшення бюрократичного апарату, нагромадження військово-адміністративних структур, які обслуговують самі себе, а не війну, збільшення паперообігу і безглуздих «совкових» порядків, які знижують боєздатність;
• відсутність грамотно спланованого військового бюджету. Головна відмінність стандартів НАТО від стандартів МОУ видно на сайті Міноборони США – там чіткий і зрозумілий бюджетний план, в якому зрозуміла логіка витрат. Всього цього і близько немає в бюджеті МОУ, оскільки він не ґрунтується на реальних програмах оборонного планування;
• повністю провалено виконання держоборонзамовлення 2020 року;
• повністю провалено виконання держоборонзамовлення 2021 року;
• провалено забезпечення армії – досі не укладені контракти на паливо – Рахункова палата повідомила, що план видатків Міністерства оборони на 1 липня не виконаний на 4,3 млрд грн;
• 120 мільйонів гривень на забезпечення житлом в 2020-му не були витрачені – міністр не встиг підготувати документи;
• 10 мільярдів гривень держгарантій на виробництво зброї в 2020-му не були освоєні – міністр не встиг підготувати документи;
• 95% усіх замовлень на харчування Таран оформив на одне підприємство – ТОВ «Військсервіс-Волонтер», причина створення монополії не пояснюється;
• стратегія воєнної безпеки України, яка прийнята в березні 2021 року, є найбільш гнітючим прикладом імітації оборонного планування. Ні слова про проблеми, ні слова про висновки, ні слова про реформи армії;
• звіт про співпрацю з НАТО, представлений Міноборони в червні 2021-го року, є просто підміною смислів, там багато слів про стандарти НАТО, але немає звіту хоча б про один стандарті в управлінні військами і оперативній роботі (…) Все – порожні слова;
• не проведено офіційний аналіз досвіду війни, немає жодного документа, який би цей досвід структурував, немає висновків, немає плану реформ, який би на цьому досвіді грунтувався, немає навіть офіційної історії війни на восьмому році війни.

Перерахувавши всі провали Тарана, Бутусов, однак, робить несподіваний висновок: якщо Тарана і звільнять, то не за це. А за «провал плану Єрмака з припинення вогню на Донбасі. Для цього плану потрібні були люди, готові виконати будь-яке, навіть найбільш ганебне рішення Банкової. І для цього був потрібен саме такий слабкий міністр – не суб'єктний, цінний лише лояльністю до начальства і готовністю ухвалювати будь-які суперечливі і хаотичні рішення».

«Банковій було плювати на рейтинг, вони хотіли припинення опору на Донбасі за будь-яку ціну. Але завдяки тиску українського суспільства це виявилося, на щастя, неможливим. Повага і довіра до президента Зеленському в армії, м'яко кажучи, вкрай низька, ніхто вже не чекає від нього реформ і не вірить словам. Тому Банкова вирішила поставити на посаду міністра людину, яка буде символізувати собою початок якихось змін. Замість голови, що мовчить, Зеленський шукає в Мінобороні голову, яка говорить», – пише на Фейсбуці Бутусов.

Таран vs Хомчак

Весь цей бедлам в армії поглиблює і конфлікт міністра оборони Андрія Тарана та головнокомандуючого ЗСУ Руслана Хомчака. Якщо Тарана вважають людиною Єрмака, то Хомчак – «людина» Коломойського. За чутками, саме цей відомий олігарх посприяв його призначенню на початку каденції Володимира Зеленського. Той таки Бутусов розповідає, що на останніх «шашликах» з журналістами президенту поставили питання про тертя між цими двома фігурантами. І в режимі off the records глава держави буцімто сказав таке: «дідусі просто з'ясовують стосунки, вони ж військові, люблять посперечатися», але «у мене в кабінеті вони розмовляють один з одним і цього достатньо».

Така відповідь виглядає типовою для Володимира Зеленського, проте з «дідусями» далеко не все так просто. З огляду хоча б на те, що їхній конфлікт є і ганебним, і загрозливим для ситуації в армії. Але що не поділили між собою Таран та Хомчак, які, за переказами, не спілкуються з осені минулого року?

Хомчак, зокрема, оскаржував наказ міністра щодо службової перевірки відносно застосування військово-транспортної авіації за комерційними контрактами. Мова йде про спецфонд, створений для того, щоб фінансувати нальоти пілотів, купувати для них паливо й ремонтувати літаки. Цей спецфонд, грубо кажучи, і не поділили між собою керівники двох структур. Хомчак навіть позивався з цього приводу до Міноборони, але суд його скаргу відхилив.

Але позови не припинилися. Хомчак звертався до суду і з приводу відмови у фінансуванні низки інших проєктів. Таран же відповів алаверди: Збройні сили стали фігурантом розслідування, що провадить ДБР. Торкається воно фактів імовірної корупції в лавах ЗСУ. Одним словом, війна, де не може бути ані переможеного, ані переможця, розгорілася не на жарт. І відмовчатися з приводу такої війни (або прокоментувати її іронічно, як це було «на шашликах») президенту не вдалося.

«Скажімо так, у нас іде війна, і нам потрібна стабільна ситуація в армії та міністерстві оборони. Є помилки, вони їх виправляють. Якщо вони всі не виправлять, буде інша бесіда», – пригрозив зрештою Володимир Зеленський.

Поінформовані джерела кажуть, що Зеленський (свідомо або ні) вирішив наслідувати Віктора Ющенка, який у 2005-му відправив у відставку відразу двох заклятих «друзів» – Тимошенко та Порошенка, звільнивши першу з посади прем’єра, а другого – з посади секретаря РНБО. Мовляв, від Зеленського надійшов чіткий сигнал і Тарану, і Хомчаку: якщо ті не припинять свої розборки, то із портфелями попрощаються обидва. Перманентну біганину до суду та звернення до ДБР Зеленський також рішуче заборонив. Глава держави ситий по горло обома учасниками скандалу, говорять інсайдери.

Як зауважує в коментарях «Главкому» керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов, «цілком нормальним є те, що Зеленський пригрозив одночасно Тарану та Хомчаку. Коли керівник бачить, що за його спиною триває внутрішньо-видова боротьба, то ставати на чиюсь сторону неприпустимо, і вихід один – звільняти обох. Нині Банкова роздратована тим, що міністерство оборони підкидає кризові ситуації, які б’ють по президенту», – говорить експерт.

А Володимир Фесенко, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента», переконаний: Таран та Хомчак президента почули і «все зрозуміли». Але щоб його попередження прозвучало ще ясніше, глава держави вдався до ряду інших превентивних кроків.

Відставці – бути?

21 липня на засіданні Кабінету міністрів України було звільнено трьох заступників міністра оборони Андрія Тарана: Олександра Миронюка, Ігоря Старобінського та Ігоря Халімона, при чому формально всі троє написали заяви «за власним бажанням». Відомо, Халімон займався держзакупівлями міністерства, Миронюк відповідав за військове-технічне співробітництво, а Ігор Старобінский – за інформаційну політику і стратегічні комунікації. По кожному з фігурантів можна вишукувати власні причини для відставки, проте наші коментатори переконані: їхня провина неважлива, звільнені чиновники просто відіграли роль «останнього китайського попередження».

«Я гадаю, на сьогодні вирішено обмежитися оргвисновками щодо заступників міністра – тих, що відповідали за озброєння, матеріальне забезпечення та комунікацію. Це ті питання, до яких є дуже чутливим наш президент. І це – попередження міністру, що наступним буде він», – говорить Андрій Золотарьов. З ним погоджується і Володимир Фесенко: «Тарану дали ще один випробувальний термін». Обидва політологи вважають, що якщо відставка міністра і відбудеться, то тепер вже не раніше осені. Бо, по-перше, він отримав шанс на виправлення, а, по-друге, Верховна Рада розійшлася на канікули, і зібрати її на позачергове засідання в розпал курортного сезону – завдання утопічне.

Тим часом Олена Білозерська, ветеранка війни на Донбасі та офіцер запасу ЗСУ вважає, що ніякої відставки не буде взагалі. «На мою думку, найближчим часом Тарана з посади міністра оборони не знімуть, бо на це немає об'єктивних підстав. Як відомо, у нього конфлікт з Хомчаком, але на тлі Хомчака Таран виглядає кращим спеціалістом. Скоріше за все, його спробують підсилити новими, більш професійними заступниками», – каже вона.

Але якщо звільнення все ж відбудеться, то «Ірину Верещук міністром оборони не призначать. Чутки про її можливе призначення – це, скоріше, інформаційний шум, покликаний тримати її прізвище на слуху, в тому числі на випадок парламентських виборів», – переконана Білозерська.

Слід зауважити, що «інформаційний шум» щодо призначення Верещук звучить з лютого поточного року. Першим «шум» запустив Telegram-канал Shadow Anonymous. За даними інсайдерів, кандидатуру Верещук Зеленському запропонував спікер ВРУ Дмитро Разумков.

Нагадаємо, що «слуга народу» Верещук є головою підкомітету з держбезпеки і оборони комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки. З 1997-го по 2002-ий вона навчалася у Військовому інституті при Львівській політехніці, який закінчила з відзнакою за спеціальністю «Міжнародна інформація». Таким чином, до армії вона певний стосунок має, та ще й «заміжня за військовослужбовцем», нагадує Андрій Золотарьов.

Однак чи достатньої шлюбної обручки для того, щоб претендувати на посаду міністра оборони? В бекграунді Верещук – не лише навчання у профільному виші, але й програні вибори мера Києва. Верещук, колишня голова міста Рава-Руська, минулоріч спробувала позмагатися за головне столичне крісло, але поступилася чинному градоначальнику. У перегонах їй не допомогли ані «прикольні» відео в Тік-Току, ані креатив з польотами над Києвом в образі Мері Попінс.

«Особисто я вважаю, що міністром оборони має бути людина, яка довела, що має потужні організаторські здібності, і в чиєму патріотизмі ніхто не сумнівається», – каже Білозерська. А от політолог Золотарьов вважає, що головне, аби міністр оточив себе професіоналами, тоді в його роботі буде результат. Приблизно такої ж думки і Володимир Фесенко: «Це буде просто фігура політичного міністра. Тобто не міністра у радянському розумінні цього слова– фахівця у своїй сфері, а політичного міністра. В ролі ж галузевих фахівців будуть виступати його заступники».

Водночас військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов зазначає таке: «Заміна Тарана на Ірину Верещук, якій нібито пророкують місце в міністерстві, малоймовірна. Насамперед тому, що Верещук не є людиною команди Зеленського. Незважаючи на те, що вона намагалася переконати Володимира Олександровича в тому, що готова конкурувати з Віталієм Кличком на виборах, всі ми бачили їх результат. Крім того, Верещук не має профільної економічної освіти, та й вона не такий вже ефективний менеджер, бо селище міського типу Рава Руська я не прирівнюю до Міноборони – це небо і земля. А в міністерстві потрібен ефективний кризовий менеджер із жорстким характером, який буде в змозі відібрати у генералів господарську діяльність і поставити їх у стрій».

Зате Верещук – жінка, констатує Фесенко, а це «модно, креативно і дуже прогресивно», та ще й «в дусі європейської практики». «Хочу нагадати, що в 2019 році на міністра оборони розглядали кандидатуру Юлії Світличної», – говорить політолог. Проте, як видається, справа не в статі і не в моді. Справа в тому, як до можливого призначення ставляться в команді президента. Дмитро Лиховій вважає, що недарма про Верещук-міністра заговорили у фракції «Слуга народу» – значить, варіант такого призначення все ж вважають ймовірним. Але в кожному разі з підтвердженням (або спростуванням) такої інформації доведеться зачекати. Відставки, як і курчат, по осені рахують.

Наталія Лебідь, для «Главкома»