Хотів як краще? Що не так із прожектами президента Зеленського

Від принципу народовладдя і до президентського університету: нинішня влада, слід віддати їй належне, виглядає найбільш креативною з усіх. Деякі ідеї, з якими Володимир Зеленський виступав ще в статусі кандидата в президенти, перебувають в процесі реалізації, а за інші навіть не бралися. Деякі з них є вагомими, деякі – набагато дрібнішими. Під деякі довелося змінювати законодавство, а деякі обійшлися без цього. Але які прожекти Банкової запам’яталися найбільшою мірою?

Мільярд дерев

Хронологічно, це останній винахід глави держави – поліпшити екологію країни шляхом висаджування великої кількості дерев. Дуже великої кількості.

У чому суть

Володимир Зеленський ініціював екологічний проєкт, який він назвав «Зелена країна». Завдання проєкту: збільшити площу лісів в Україні. «Ми поставили амбітну, але досяжну мету: за 10 років збільшити площу лісів на 1 мільйон гектарів. Для цього у найближчі три роки висадимо 1 мільярд дерев», — наголосив голова держави.

У словах гаранта є деяка плутанина: то йдеться про три роки чи все ж про десять? «Главком» вирішив «танцювати» від 10 років і шляхом нескладних підрахунків виявив, що задля реалізації проєкту слід висаджувати 273 976,6 дерева протягом одного дня. Або ж 11 415,5 дерева протягом години, або ж по три дерева за секунду. Ті ж, хто рахував, виходячи з трьох років, дійшов висновку, що протягом секунди треба висаджувати по 10 дерев.

Критика

Теоретично таку швидкість можна розвинути, якщо зібрати одинадцять з половиною тисяч садівників і видати їм по дереву. Кожен впорається із саджанцем за годину, і, напевно, навіть раніше. І якщо ці садівники без перерв працюватимуть усі десять років, наша країна й справді перетвориться на сад. Або ж на ліс. Однак, питання не тільки в тому, де взяти таку кількість людського ресурсу, питання ще й у тому, навіщо це взагалі потрібно?

Ось що з цього приводу зазначає директор асоціації «Енергоефективні міста України» Святослав Павлюк. «Якщо дерева садити зі щільністю 1 дерево на кожні 5 метрів (десь так виглядає досить щільний ліс), то на одному гектарі поміститься 492 дерева. На квадратному кілометрі відповідно у сто разів більше – 49 200 дерев. 330 мільйонів дерев за рік займуть 6 тисяч 775 квадратних кілометрів. За три роки це буде 20,3 тисяч квадратних кілометрів, це становить понад 3,6 відсотка підконтрольної території України. Згідно з офіційними даними, існуючі ліси зараз займають близько 16% території. Де взяти 330 мільйонів саджанців, я навіть не буду коментувати. Хтось, хто підсовує президенту такі ідеї, має калькулятор?»», – пише він на своїй сторінці у фейсбуці.

Простіше кажучи, в Україні немає місця для зайвого мільярда дерев. І це добре, бо така висадка обернулася би екологічною катастрофою, вважає голова Української природоохоронної групи Олексій Василюк. «В Україні є різні екосистеми. Половину країни складає степова зона. Маємо Полісся з меліорованими болотами і Карпати з лісами. Те, що продовжують нищити ліси у цих зонах, – це чомусь нікого не цікавить, натомість порушується питання про появу нових насаджень. Навіщо? Ця ідея мала б сенс, якби мова йшла про відновлення лісів, що були знищені під час минулорічних пожеж. У населених пунктах чи землях сільськогосподарського призначення саджати не будуть. Залишаються природні екосистеми – луки, степи, болота. Сумарно їх менше, ніж цей мільйон гектарів. До речі, у нас кожен третій вид Червоної книги – степовий, а кожний п’ятий – представник лук і боліт. Знищення цих видів суворо заборонено законом. Ця ініціатива загрожує знищенням всієї нашої природи», – зазначив Василюк в коментарі для Радіо «Свобода».

І наостанок про ціну питання. Реалізація «Зеленої країни» обійдеться бюджету щонайменше в 2 млрд грн – це вже звітує міністр захисту навколишнього середовища і природних ресурсів Роман Абрамовський. Питання ж про те, чи є в українському бюджеті зайвих два мільярди, віднесемо до риторичних.

«Велике будівництво»

«Велике будівництво» передувало «великому садівництву». Президент Зеленський зазначив, що прагне, щоб його ім’я асоціювалося передусім з успішною реалізацією інфраструктурних починань.

У чому суть

«Я хотів би бути президентом, якого запам'ятають як людину, після якої в Україні з'явилися дороги. Я хочу їздити по дорогах і щоб мені не було соромно», – заявив Володимир Зеленський невдовзі після свого обрання. На амбітний проєкт була виділена рекордна за всю історію України сума – понад 120 млрд грн.

Пізніше, коли у 2020-му Україна стикнулася з коронавірусом, почалися розмови про те, що задля президентської забаганки гроші з ковідного фонду перекинули на будівництво доріг. Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до державного бюджету України на 2020 рік», який дозволив використовувати гроші з фонду боротьби з Covid-19 на будівництво й ремонт доріг, а також закупівлю обладнання для лікарень.

Найпопулярнішим жартом рік тому була фраза про те, що у нас не буде ані лікарів, ані вакцин, ані апаратів ШВЛ, зате всіх померлих від ковіду повезуть на цвинтар бездоганними дорогами. Втім, заступник керівника Офісу президента України Кирило Тимошенко заперечив те, що ковідний фонд хтось чіпав. За його словами, Укравтодор просто отримав кредити від міжнародних організацій.

В кожному разі, в лютому 2021-го президент Зеленський, виступаючи на форумі «Україна 30. Інфраструктура», підбив деякі проміжні підсумки. За його словами, протягом минулого року було зроблено вдесятеро більше, аніж за попередні 10 років. «Шість із половиною тисяч кілометрів доріг. Із них чотири тисячі – державного значення, і дві з половиною – місцевих доріг», – відзвітував президент. Зеленський не уточнив: йдеться про будівництво нових шляхів чи ремонт уже наявних. Президент анонсував, що на 2021 рік плани аналогічні: як мінімум – 6 тисяч кілометрів.

Критика

«Як би я критично не ставився до Зеленського, дороги дійсно стають кращими. Питання, звичайно, в тому, як ми будемо розплачуватися за ці проєкти пізніше, адже ми беремо гроші у міжнародних структур, і чи не доведеться розплачуватися за зроблені зараз борги не лише моєму поколінню, але й наступним?» – риторично запитує у розмові з «Главкомом» політолог Богдан Петренко.

А директор Інституту світової політики Євген Манда застерігає: висновки робити зарано, вся якість виконаних в Україні робіт перевіряється погодними умовами. «Я поки що помітив зміни у тому, що найкращу на сьогодні дорогу між Києвом та аеропортом Бориспіль для чогось почали переробляти. Ще й борд повісили: «До 24 серпня побудуємо нову дорогу», а це вже такий кондовий совок, що далі нікуди. Взагалі-то говорять, що так, дороги будують, але якість такого будівництва стане зрозумілою лише взимку. Так вже у нас повелося, що дороги перевіряють під снігом та дощем», – каже він.

Фінансовий аналітик Олексій Кущ тим часом звертає увагу на зовсім інше. На його переконання, яким би плачевним не був стан українських доріг, є дещо ще більш плачевне. І починати слід було саме з цього. Крім того, підхід до ремонту доріг застосовано неправильний. Правильно було б, якби Україна забезпечила повний цикл виробництва, тоді держава отримала би користь. Далі – пряма мова Куща:

«Щодо доріг, то тут все зумовлено двома основними факторами: бажанням швидко заробити і нерозумінням економічних механізмів. Існує таке переконання, що свого часу Велика депресія у США була подолана дорожнім будівництвом. Але ж минуло сто років, і технології змінилися! Зараз вже ніхто не стане виганяти тисячі людей із заступами та лопатами прокладати дорогу. Якщо ви прагнете заробити на дорожньому будівництві, то створіть такий мультиплікатор, який перетворюватиме одну гривню, вкладену у дороги, на три гривні приросту до ВВП. Як це зробити? Створіть промислово-дорожній кластер у вигляді власних бітумних заводів, заводів автодорожньої техніки, будівничих матеріалів тощо», – говорить Кущ.

І додає: «Але якщо ви берете гроші, щоб купувати імпортний бітум та імпортну техніку і щоб виплачувати зарплату турецьким та китайським робочим, тобто щоб прибуток йшов за кордон, то ви створюєте стимули винятково для зростання іноземних кампаній. Але ще таке питання: чому саме дороги, а не, приміром, комунікації? Якісні дороги у нас з’являться лише тоді, коли з’явиться бізнес, який захоче цими дорогами возити свій товар, коли виникнуть концесіонери, які побудують сучасні автобани. Дороги в Україні зараз – не проблема номер один».

«Проблема номер один, – переконаний Кущ, – це стан базової інфраструктури, тобто каналізацій, водогонів тощо. Бо є й такі регіони, де жителі досі використовують вигрібні ями, вони просто не підключені до комунікацій. То чому б не вкладати сюди? Тут би був створений добрий мультиплікатор, до на ці потреби закупали би насоси, котли, все те, що виробляється всередині країни. Але політики люблять зачекінитися на красивих відкритих автобанах, а робити селфі на тлі каналізації якось не комільфо».

«Повертайся та залишайся», Кредити «5-7-9»

«Наша відповідь Чемберлену», чи то пак невпинній міграції з України мала, на думку Володимира Зеленського, полягати в тому, щоб простимулювати мігрантів до репатріації. Але і у цьому випадку щось пішло не так.

В чому суть

В грудні 2019 року Зеленський на Фейсбуці оголосив про запуск державної програми «Повертайся і залишайся», спрямованої на повернення трудових мігрантів до України та підтримку їхніх бізнеспроєктів. «Українців в усьому світі 65 млн. І ви дуже потрібні нашій державі: ваші таланти, ментальні цінності. Ми дуже хочемо, щоб ви повернулися додому. Ми також хочемо, щоб ті, хто опустив руки і планує поїхати з України, залишилися», – пояснив Зеленський суть програми. За його словами, першим етапом буде запровадження доступних кредитів для тих, хто хоче розпочати або розширити власний бізнес.

Крім того, глава держави пообіцяв українське громадянство всім репатріантам. Те, що він звертається не лише до сезонних гастарбайтерів, було ним неодноразово підкреслене. Президент поставив собі за мету залучити «тих, кого народила українська земля в Європі, Азії, Америці». Він говорив, таким чином, про нащадків мігрантів, які залишали Україну ще наприкінці ХІХ століття.

Критика

До речі, Україна знає приклади повернення людей з гучними іменами. Так, у 2002-му землю пращурів навідав Мішель Терещенко, який народився в 1954 році в Парижі. Через рік нащадок відомих меценатів осів у Києві, а відтак зайнявся льонарством у рідному Глухові. У 2015 році Терещенко отримав паспорт громадянина України з рук президента Порошенка і тоді ж виграв вибори мера Глухова. А у 2018-му Терещенко раптово залишив свою посаду – через неможливість, як він пояснював, змінити систему.

Інший приклад пов'язаний із художником Іваном Марчуком. Його історія ще драматичніша. Народився Марчук на території України, анексованій на той момент Польщею. Він захопив радянський період, під час якого був об’єктом стеження з боку КДБ. Далі була еміграція – життя в Австралії, Канаді, США. В Україну Марчук повернувся в 2001-му. Нова-стара Батьківщина зустріла Марчука розкритими обіймами і навіть дала обіцянку (вустами президента Ющенка) побудувати його музей. Музей так і не було збудовано, а у 2020 році Господарський суд Києва ухвалив рішення про стягнення понад п’яти млн грн з ТОВ «Виставковий центр-музей художника Івана Марчука» на користь Київської міської ради за несплату оренди земельної ділянки. В одному зі своїх емоційних інтерв’ю Іван Марчук зазначав, що гірко шкодує про своє повернення.

Як зазначив в коментарях «Главкому» депутат попередніх скликань Андрій Шкіль, який з 2013 року живе у Франції через порушену проти нього справу за участь в русі «Україна без Кучми», масова репатріація матиме місце лише тоді, коли «рівень життя, демократії, законності і розвитку української національної культури буде вищим за всі ці виміри у країні проживання».

Однак повернемося до економічної складової процесу. Вище було зазначено, що президент гарантував доступні кредити для репатріантів. Про що конкретно йшлося?

«Ставки наступні: 5% для діючого або нового бізнесу, який створить мінімум 2 робочих місця. 7% – для нового бізнесу або діючого з виручкою до 25 млн грн, який не створює нові робочі місця, але якщо ви наймаєте нового працівника, то за кожного ставка буде знижуватися на 0,5%. І 9% для тих, хто вже працює, має виручку від 25 до 50 мільйонів і хоче розширити власну справу», – роз’яснював президент Зеленський. Згодом його програма навіть отримала власний Інтернет-ресурс, де викладено основні тези президента.

За твердженням чинного прем’єра Дениса Шмигаля, у рамках програми кредитування «5-7-9» видано дешевих позик на 51,3 млрд грн. Багато це чи мало, ми вирішили запитати у цитованого вище Олексія Куща. «Насправді «дешевими» кредитами з користю для себе та держави не скористався ніхто. Механізм компенсації процентної ставки міг би бути дієвим механізмом для розвитку економіки, але проблема української влади в тому, що вона має непогані ідеї і поганих менеджерів для їхньої реалізації. Кредитний мультиплікатор не запрацював, але чому? Тому що 40% виданих кредитів пішли на рефінансування старої заборгованості. Тобто в когось був кредит під 15-20% річних, ці люди взяли кредит «5-7-9» і перекрили борги. Тобто хто в підсумку виграв? Тільки банківська система, котра й так пухне від надлишку доходів», – переконаний Кущ.

Економіст також роз’яснює, чому «дешеві кредити» не зацікавлять потенційних репатріантів. Для початку він ділить їх на три великі групи.

«Програма «Повертайся та залишайся» демонструє повне нерозуміння імпульсів трудової міграції. Дивіться, наразі у нас є три групи мігрантів. Наймасовіша з них – та група, яка виїжджає на сезонні роботи, ці люди взагалі не є підприємцями за своїм психо-ментальним укладом. Їй не потрібні кредити, їм потрібні нормальні умови роботи та зарплати, для них треба створювати робочі місця. Друга група – висококваліфіковані спеціалісти, таких серед мігрантів мільйон-півтора. Вони давно живуть на Заході, бо там вони шукають більш високі стандарти для своїх дітей: освіта, медицина, безпека. В їхньому випадку йдеться не так про кількість грошей, скільки про якість життя, тобто «дешеві» кредити їм, знову таки, не потрібні. Третя група – це бізнес-міграція, тобто ті, хто реєструє за кордоном свій бізнес і має місце проживання. Чи цікавлять їх українські кредити? Не думаю, бо вони можуть піти до будь-якого європейського банку та отримати там кредит під 1-2%. Причому отримати швидко та легко, а не так, як в Україні з її «5-7-9», – зауважує Кущ.

Щодо кількості українських мігрантів, які зараз перебувають за кордоном, то точна цифра їх невідома. В оцінці директорки Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, йдеться про 3-5 мільйонів громадян. Про випадки їхнього масового повернення (за кредитами чи з інших причин) невідомо нічого.

Діджиталізація та Кремнієва долина у Харкові

Про цифрову державу, цифрову трансформацію, «державу у смартфоні» команда президента Зеленського в різних варіаціях говорить з початку його каденції. Практичним наслідком благих намірів стало впровадження програми «Дія».

В чому суть

Якщо виходити з офіційного визначення, то «держава в смартфоні» це – «експериментальний проект у сфері надання електронних адміністративних послуг; система онлайн-взаємодії центральних органів виконавчої влади України та інших державних інформаційних систем між собою та з фізичними та юридичними особами, заснована на автоматизації і оптимізації усіх державних функцій».

А додаток «Дія», про який йшлося вище – це «мобільний застосунок, веб-портал і бренд «цифрової держави», розроблений міністерством цифрової трансформації України. За задумом авторів програми, за допомогою «Дії» можна зареєструвати бізнес та статус ФОП онлайн, онлайн сплачувати податки і подавати декларації, підписувати будь-які документи, змінювати місце реєстрації тощо.

Простіше кажучи, діджиталізація від президента Зеленського – це табу на тони паперових довідок, це зламаний хребет бюрократії. І це – лише початок, стверджує глава держави.

24 серпня 2021 року в День Незалежності Україна вступить в еру paperless, пообіцяв президент Володимир Зеленський під час виступу на Всеукраїнському форумі «Україна 30. Цифровізація». «Жодних паперів для державних органів. Жоден (орган влади) не зможе вимагати від громадян України папірці або довідки для надання державних послуг. І ми зробимо все, щоб «держава без паперу» існувала дійсно не на папері», – заявив президент.

Далі – більше. Глава держави зробив ще одне сенсаційне зізнання: за його словами, Україна вже здійснила діджитал-революцію. «Раніше, щоб отримати низку дозволів, треба було платити хабарі. Зараз треба лише платити за інтернет. Раніше це десять кабінетів. Зараз – один сайт. Раніше – 50 довідок у чергах. Зараз – три-чотири кліки у смартфоні. Раніше – тижні й місяці. Зараз 10 чи 20 хвилин, щоб відкрити ФОП і ТОВ у режимі онлайн», – сказав він.

Але і це не кінець історії. В контексті діджиталізації варто згадати і бажання президента зробити з Харкова «Кремнієву долину» України. Чому саме з Харкова? Бо це, відзначає Зеленський, «студентська та наукова столиця». А відтак є у цього міста і порох для того, аби здійснити прорив у сфері високих технологій. Причому для цього харків’янам знадобиться зовсім мало часу. «Переконаний – уже за кілька років і без того симпатичне обличчя Харківщини буде ще розумнішим, ще більш вольовим і ще щасливішим», – поділився мрією президент.

Критика

Симпатичне обличчя Харківщини наразі залишимо в стороні. Немає сумнівів, що за кілька років у цього регіону все буде добре. Мова наразі про інше – про те, чи дійсно вдалося президенту побудувати державу paperless.

Не хотілося би його засмучувати, проте і досі при будь-яких операціях у банку (відкриття рахунку, оформлення кредиту) на додачу до ID-картки (електронного паспорту) вимагають паперові довідки про присвоєння ідентифікаційного коду, місце реєстрації тощо. А при оформленні на роботу до держструктури доводиться заповнювати масу паперів ще радянського зразка із запитаннями про найближчих родичів тощо, про що, «Главком», до речі, нещодавно писав.

А якщо говорити конкретно про застосунок «Дія», то критиці та висміюванню його піддали за те, що паспорти, «закачені» у програму, насправді не є офіційним посвідченням особи. Державна прикордонна служба надала спеціальне роз’яснення про те, що «українці не можуть подавати e-паспорт та е-паспорт для виїзду за кордон через Єдиний державний веб-портал електронних послуг «Портал Дія». Цифрові аналоги паперових документів назвали експериментом, хоча спочатку йшлося про інше. Втім, зараз за допомогою електронного паспорту можна сходити по цигарки та алкоголь (підтвердити вік), здійснити поштове відправлення, навідатися до бібліотеки чи навіть купити квиток в межах країни, роз’яснює Кабмін.

Іншими словами, зовсім некорисним цей сервіс не є. Тим не менш, «до «Дії» в мене є цілий ряд запитань, – говорить Богдан Петренко. – Наприклад, чому не підтягується моя фотокарточка до водійського посвідчення? І чому «Дія» надсилає мені запит штибу «якщо ви провакціонувалися, то дайте знати, аби ми вас не тримали в черзі». Але хіба все мало бути не навпаки? Хіба не я «Дію» маю інформувати про вакцинацію, а «Дія» мене? Адже вона представляє собою зведення багатьох програм, інакше який в ній сенс. Словом, враження від неї доволі неодзнозначні».

Але якщо у Петренка враження – неоднозначні, то у Магди цілком негативні. «Дією» користуватися не хочу і буду до останнього уникати цього. Два тижні тому у нас лягли сайти не тільки офісу президента та СБУ, але й Служби захисту інформації – після цього користуватися «Дією» не тягне взагалі. Теза пана Федорова про те, що цінність кібербезпеки перебільшена, є помилковою, а він сам, м’яко кажучи, знаходиться не на своєму місці. Як нам довірятимуть наші партнери, як вони ділитимуться з нами інформацією, якщо сайт профільного відомства лягає від хакерської атаки?», – запитує Євген Магда.

Міністру цифрової трансформації Михайлу Федорову і справді належить вище наведена цитата. «Я думаю, що роль кібербезпеки трохи перебільшена. Про неї багато говорять, але по факту назвати якісь реальні кейси кіберзагроз мало хто може», – зазначив він в інтерв’ю «Лівому берегу».

Можливо, подібний підхід і справді нівелює серйозне ставлення до ініціатив президента Зеленського, до створеного ним же профільного міністерства. Тим більше, що «ряд проектів існують винятково в голові представників офісу президента. Не бачу перспектив їхньої реалізації. Але бачу бажання закільцювати на собі порядок денний. Той, хто це зробить, буде позбавлений потреби відбиватися від критики опонентів. Якщо Зеленського критикуватимуть за землю, за провалені перемовини по Донбасу або ще за щось, вони прикриватимуться цим порядком денним. Адміністрацію президента вже переносили, тепер створюють президентський університет або висаджують мільярд дерев. Головне – це дати людям надію. Завтра буде новий день і новий прожект, тобто буде й нова надія», – резюмує Богдан Петренко.

Свої Лас-вегас, Діснейленд, Голлівуд

Схоже на те, що владна команда таки вірить у те, що «Україна – батьківщина слонів». Саме тому вона подумки переносить культурні та розважальні кластери на наші терена – збудують їхні аналоги чи ні, а помріяти можна.

В чому суть?

Ще в статусі кандидата в президенти Володимир Зеленський розповів виданню РБК-Україна про можливість започаткувати в Україні власний Лас-Вегас. Майбутній лідер говорив про це в контексті відповіді на питання, чи не проти він легалізації проституції. Виявилося – не проти, якщо соціум не заперечує. Більше того: Зеленський був не проти і грального бізнесу (який, до речі, офіційно вивели з тіні у 2020-му). Повії та казино могли б «підняти якесь місто, куди ніхто не приїжджає», говорив він. І місту добре, і державній скарбниці – до неї йтимуть податки, розмірковував президент.

А от на роздуми про Голлівуд та Діснейленд його наштовхнули не такі меркантильні міркування. «Я хотів би побудувати Голлівуд в Україні. Я вважаю, що це круто», – сказав він. «Україна, повірте мені, багата, щоб тут був такий майданчик», – додав президент. Зеленський також заявив, що має претензію і на власний Діснейленд. Адже злітати до автентичного парку в США або до його паризької франшизи «можуть далеко не всі». Всю цю обойму мрій Володимир Зеленський видав в інтерв'ю виданню The New York Times.

Критика

На думку Євгена Магди, до такої турботи про українських дітей, котрі можуть так ніколи і не побачити Діснейленд, президента України спонукали «сценаристи 95-го Кварталу». «Вони пропонують президенту красиву інформацію або цифру, яку він красиво озвучує, а потім наші чиновники у найкращих традиціях беруться будувати довкола цього якусь незрозумілу концепцію», – каже Магда. Бо надто вже утопічно виглядає Голлівуд, Діснейленд та Лас-Вегас по-українськи.

Тож якщо говорити про критику цих проєктів, то вона зводиться передусім до того, що президент просто не дружить з суровою та об’єктивною реальністю.

«Ініціативи Зеленського стають ресурсними, вигідними якщо не йому особисто, то значній частині його оточення. Бо дозволяють створити для частини суспільства «вау-ефект», мовляв, ось скільки він зробив на відміну від своїх попередників. Але це не так. Дороги активно будувалися і за Гройсмана, просто про це не повідомляли з бордів. У «великого будівництва» є своя логіка, але тут відразу декілька питань: яка якість такого будівництва, хто знімає з нього вершки та на які гроші все це робиться», – підводить риску Магда.

А що стосується, так би мовити, фантазійних проєктів чинного президента, то для «Главкому» своє бачення їх надала віце-президентка Асоціації політичних психологів Світлана Чуніхіна. Вся сіль в тому, що Володимир Зеленський прийшов до влади «з індустрії розваг» – це і зумовлює «його бачення майбутнього України», говорить вона.

«З одного боку, це позитивна візія, яких Україні конче бракує. З іншого, Зеленський міг собі дозволити просувати візії на межі з дитячими фантазіями саме тому, що не мав досвіду побудови суто політичних проєктів. Зіткнення з українською реальністю неодмінно призводить до зниження очікувань. Не дивно, що останнім часом президент став помітно стриманішим в своїх планах», – відзначає Чуніхіна.

І додає: «Українській політичній мові дійсно не вистачає слів, які б описували життєлюбство, оптимізм, гедоністичні радощі, які б створювали можливість для імплементації рішень, спрямованих на підвищення якості життя, а не лише на виживання. Оптимізм Володимира Зеленського зараз проходить випробування складною реальністю. Коли йому вдасться продукувати позитивне бачення національного майбутнього у більш реалістичному модусі, це свідчитиме, що він входить у політичну зрілість».

Одним словом, наш президент завжди виходить з найкращих міркувань. Зла своїм співвітчизникам він не бажає точно. От тільки проблема з відтермінованим дорослішанням псує главі державі всі його добрі наміри.

Наталія Лебідь, для «Главкома»