Керівник групи «Рейтинг» Олексій Антипович: Українцям хочеться і нових, і досвідчених політиків одночасно

Незважаючи на те, що літо вважається «мертвим» політичним сезоном, українців продовжують годувати політичними рейтингами. В міжвиборчий період, коли нема активних виборчих кампаній, викристалізувався квартет лідерів президентських перегонів – Володимир Зеленський, Петро Порошенко, Юрій Бойко, Юлія Тимошенко.

На цей момент, згідно з даними соціологів, ніхто з переслідувачів скласти реальну конкуренцію діючому президенту не може. Партії, які очолюють вищезазначені претенденти на президентську булаву, також стовідсотково долають прохідний бар’єр. З другим ешелоном веселіше – планку в 5%, за різними дослідженнями, можуть подолати проєкти Ігоря Смєшка, Володимира Гройсмана, Олега Ляшка.

Голова соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович в розмові з «Главкомом» розповідає, на чому тримається рівень підтримки президента, чи може хтось розбавити «забронзовілий» квартет лідерів і чому не всі виборці ОПЗЖ є фанатами Путіна.

«Ядро Зеленського яким було, таким і залишається»

Навіщо взагалі проводяться рейтингові опитування в міжвиборчий період, коли нема виборчих кампаній і незрозуміло, хто взагалі і куди йде? Хто їх замовляє і що вони насправді демонструють?

У міжвиборчий період соціологія має бути, аби розуміти, на чому стоять влада та опозиція. Далі влада ділиться на різні течії: у нас є президент, є люди, які під президентом, але теж не полишають свої політичні амбіції, у нас є опозиція, яка ділиться на кілька колон – якісь старі, нові опозиціонери... Якийсь великий бізнесмен, що підтримує тих чи інших політиків під час виборів, хоче тримати руку на пульсі і розуміти, хто популярний, а хто – ні. Є міжнародні організації, які також хочуть знати, що насправді відбувається в Україні, і для певних досліджень донори надають кошти. Різні наші колеги оприлюднюють дані для різних організацій.

Звичайно, не треба забувати і про пряме політичне замовлення – коли чи кандидат, чи політична сила замовляють соціологічне дослідження, щоб розуміти, на чому ж базуються нинішні їхні рейтинги. Якщо дуже спрощено, то заміряти рейтинг достатньо і раз на місяць, але досліджень робиться в рази більше, тому що люди аналізують електоральні потенціали, перетоки, динаміку у зв’язку з різними заявами, вчинками політиків і як це все впливає на настрої.

Громадська думка є дуже інертною. Від якоїсь заяви чи події потрібно пройти 10–14 днів, аби вона максимально поширилася, в людини склалося від неї хоч якесь враження і людина змогла чи в позитивний, чи в негативний бік змінити свої електоральні погляди стосовно того чи іншого політика. Досліджень, насправді, робиться дуже багато, і під певні завдання.

В який напрямок зараз рухається український виборець, за вашим сприйняттям?

Якщо ми говоримо про суспільно-політичні настрої, то бачимо, що у нас один єдиний ньюзмейкер – це президент Володимир Зеленський і рішення РНБО. Відповідно, оскільки українці підтримують ці рішення, за нашими дослідженнями, на початок червня вони все краще і краще оцінювали напрямок руху держави. Цей показник уже доходив до 20 з чимось відсотків. Відповідно це тягло за собою догори рейтинги і президента, і «Слуги народу». І влада, яку уособлює президент, отримала певні бонуси, а всі інші політики – навпаки. Ми бачимо і зниження ОПЗЖ, і стагнацію рейтингу «ЄС». У «Батьківщини» є повільне зростання, там йдуть певні перетоки зі «Слугою народа». Просто зараз почався доволі спокійний політичний період.

Всі на морях, на дачах, на грядках…

Хтось на морях, хтось на грядках, але влітку українець більше смажить шашлик і менше думає про політику. Та ж РНБО малоактивна, політики – теж, тому і відсутня активна зміна оцінок українцями їхніх дій.

Рейтинг Зеленського після його 73% в 2019 році прогнозовано падав, але наразі припинив падіння і навіть пішов в певний ріст. Це що – тільки з рішеннями РНБО і санкціями проти Медведчука і Ко пов’язано?

Це був переломний момент, коли падіння рейтингів Зеленського було зупинено. Показник позитивного напрямку руху держави, починаючи з лютого, йшов догори. Довіра до Зеленського - майже під 50%, рейтинги «Слуги народу» - понад чверть, рейтинги самого Зеленського - близько третини. Події, пов’язані з коронавірусом, трошки вичерпалися, люди легше почали дихати і покращили своє ставлення до влади як такої.

Так, може, це просто тому, що влітку люди стають, умовно кажучи, менш роздратованими? Захмарних платіжок нема, тепло, дача є під боком…

Згоден, але давайте проаналізуємо літо під час президентства Порошенка або навіть глибше - Януковича. Задоволення їхньою діяльністю було рази в два нижче, аніж у Зеленського. У кожного було своє літо.

Звісно, в середині липня і навіть протягом серпня активна частина українського суспільства їде відпочивати, тому відповідати на наші суспільно-політичні питання вони не дуже хочуть. А зараз вони ще й футбол дивляться, але все одно шашлики з футболом закінчаться і треба буде йти на роботу.

Тобто за цією логікою, коли завершаться шашлики, восени підтримка влади знизиться? Це стосується навіть не Зеленського, а будь-якої влади.

Восени точно починається політичний сезон. Всі політики знову почнуть робити певні активності – критичні заяви, виступи з трибуни, якісь рішення… На фоні цієї активності українець також прокидається і починає дивитися цей новий політичний сезон. А влітку політики та громадяни відпочивають один від одного.

Хто зараз складає ядро виборців Зеленського? Зрозуміло, що в нього вже нема тих 70%, які голосували за нього в другому турі. А хто досі залишився його прихильниками?

Зеленський точно має той самий рівень підтримки, який мав у першому турі президентських виборів.

Тобто 30%.

Його підтримують люди, які орієнтовані на нових політиків і яких дістали старі. Можливо, вони розчаровані в недосвідченості чи в якихось незрозумілих кроках монобільшості, але, тим не менше, до старих політиків повертатися не хочуть. Чим більше Зеленський говорив про санкції щодо Медведчука, тим більше йому довіряли мешканці Західної України.

Але менше стали довіряти «східняки».

Але менше «східняки». Як тільки риторика стосовно Медведчука і його телеканалів стала спокійнішою і її стали забувати, почалася розкручуватися тема боротьби з олігархами чи якихось великих будівництв. Зеленського підтримують дещо більше в Центральній та Південній Україні, дещо менше – в Західній та Східній, в яку входить також контрольована територія Донбасу. Краї дещо більше поляризуються: Західна Україна – під Порошенка, Східна – під Бойка і ОПЗЖ.

А все інше ядро Зеленського – від пенсіонерів до молоді – яким було, таким і залишається. Воно менш ідеологізоване, менш орієнтоване на якісь політичні питання або міжнародну політику. Його більше цікавить економічне зростання, питання соціалізму та патерналізму, вони чекають, що держава повинна щось їм дати.

Таких виборців є абсолютна більшість в Україні, їхніми фаворитами свого часу були і попередні президенти, які пропонували прості рішення. Зеленський в цьому плані не є новим, він просто не такий, як виглядала раніше українська політика. І за рахунок цієї «інакшості» він і тримає свій рейтинг.

«Багато з тих, хто голосував за ОПЗЖ, не хоче старих облич»

Наразі всі соціологічні лабораторії дають одну й ту саму четвірку фаворитів президентських перегонів. Іноді її фігуранти змінюються місцями, але суті це не змінює. Наскільки, на вашу думку, ця четвірка є «забронзовілою»? Чи ближче до виборів може з’явитися якийсь «чорний лебідь», яким свого часу став Зеленський, що сплутає всі нинішні карти?

Знаєте, гадати на кавовій гущі – невдячна справа, бо у нас майдани відбуваються зі спалахом сірника, а нинішній президент заявив, що збирається балотуватися, в Новий рік.

Звісно, українець на фоні певного броунівського руху більшості в парламенті та нестабільності у владі хоче певної передбачуваності, певного досвіду і важковаговиків у владі. І це дає запит на таких, як Гройсман, як Тимошенко. Але в силах і президента, і парламенту такий запит реалізувати, якщо призначити якийсь могутній новий уряд.

Чи може у Зеленського з’явитися якийсь новий опонент? Звичайно. Але чи новий Зеленський з’явиться на виборах – наразі поняття не маю. Може, ми його зараз просто ще не бачимо. Але зауважу: Зеленський, який буде йти на другий термін – зовсім інший, ніж той, який йшов на перший. Це людина з досвідом, і вже ніхто не скаже, що він не має досвіду управління державою.

Чому так багато виборців, що досі не визначились з уподобаннями? Навіть з урахуванням того, що ми знаходимось зараз поза виборчими процесами.

Так це ж об’єктивно: люди завжди будуть вагатися, навіть до дня голосування.

Але ж у ваших опитуваннях окремо виділяються респонденти, які вже точно визначились з вибором і з тим, що підуть голосувати.

Але я не є прихильником аналізувати нинішніх «невизначених» або тих, хто кажуть, що точно підуть чи не підуть на вибори. Всі вони будуть визначатися саме перед моментом голосування. Тому що завтра відбудуться якісь події, чи кандидати складуться в якийсь пасьянс, який просто задовольнить весь спектр електоральних настроїв українців… Хтось вагатиметься між двома кандидатами, хтось буде вагатися, чи підтримувати того, кого він все життя підтримує – у кожного буде свій підхід.

Наскільки історія з забороною «телеканалів Медведчука» вдарила по рейтингах ОПЗЖ?

Рейтинг ОПЗЖ обвалився приблизно на 5% після запровадження санкцій щодо телеканалів, а після санкцій щодо Медведчука просто зацементувався на тому рівні.

А чому це навпаки не стало каталізатором росту рейтингу Медведчука та його партії як опозиції, яку бояться туму й переслідують?

Давайте проаналізуємо, а хто в Україні є прихильниками кума Путіна. Напевно, прихильники Путіна. Вони як були, так і залишилися, але за ОПЗЖ голосують не тільки прихильники Путіна, а й колишні виборці умовної Партії регіонів. Тобто, люди, які підтримують стабільність, порядок, зарплати, пенсії, для яких директор заводу – цар і Бог. На відміну від галичан, для яких священик – цар і Бог. І от цим людям показали, що один з лідерів цієї партії працює на ворога.

Хіба прихильники ОПЗЖ вважають Росію ворогом?

Певна частина виборців, яка голосує за ОПЗЖ як за партію, яка відстоює зближення з Росією, звичайно, є. В Україні симпатиків Путіна – до 13%, але саме через це голосувати за ОПЗЖ готова приблизно половина їхніх виборців. Інша половина – це абсолютно соціалістичний вибір.

Але ж вони ж голосують за ОПЗЖ, а не за «Батьківщину», яка також дає упор на «соціалку».

Так, тому що вони живуть на Південному сході України. Це – ідеальний виборець Партії регіонів зі стабільністю та порядком. Вони довіряють, можливо, Ахметову, тобто це не вибори за Путіна, а вибори за порядок, за український Радянський союз.

До речі, щодо Ахметова. Ходить багато розмов, що він хоче завести свій новий проєкт на це поле на фоні розгрому ОПЗЖ. Наприклад, ви міряєте окремо партію Мураєва «Наші», що потенційно відкушує у ОПЗЖ десь 3%. Наскільки ви вважаєте реальним розкрутити партію на цьому фланзі за час до парламентських виборів?

Якщо казати про проєкти Ахметова, то їх штук п’ять можна нарахувати. Але зауважу, що багато з тих, хто на останніх виборах голосував за ОПЗЖ, також має запит на зміни і не хоче старих облич на умовному «біло-блакитному» фланзі.

Мураєв мав та і зараз має хороші відсотки довіри в певних регіонах. Але його партія має мінімальні відсотки, бо він ніде про партійні амбіції не заявляє. Заявив – може, мав би більше підтримки.

«Кличко поки не позиціонує себе як майбутній президент»

Петро Порошенко займає друге місце в таблиці президентських рейтингів, але складається враження, що це – його стеля через великий антирейтинг. Чи може він якось подолати цю проблему?

Не вважаю, що у нас бодай один активний політик здатен зменшити свій антирейтинг. Порошенко частково його зменшив за ці два роки, бо на нього як вже не президента не можна повісити всі негативи. Але між 72 та 77% немає великої різниці.

У Тимошенко рейтинг ненабагато, але зростає. Наскільки це залежить від сезонного фактору?

Коли падав Зеленський, рейтинг Тимошенко ріс. Коли Зеленський почав рости, рейтинг Тимошенко зупинився. Вона обмежена своїм антирейтингом і дуже чітким образом, який сприймають українці.

Три роки тому вона представляла свій «Новий курс» і на той момент прекрасно змінювала свій образ – виглядала свіжою, новою, цікавою і залучала до себе нових виборців. А коли вона скочується в режим «все погано», ми впізнаємо класичну Тимошенко.

Але в неї взагалі цікаве позиціонування: вона нібито і в опозиції, проте в будь-який момент готова підставити плече президенту. Тільки от воно йому непотрібне.

Вона як досвідчений політик професійно лавірує тими хвилями, які є в настроях українців. Але чи це залучає нового виборця? Ні. Але у неї є її стабільний рейтинг, на відміну від ОПЗЖ, від Порошенка, у якого хоч і не такий обвал, як у ОПЗЖ, але є певне зниження. Просто виборцю Порошенка діватися нема куди, бо у нього нема альтернативи.

Ну чому – «Голос» є, хай і зі всіма його проблемами. Він, звісно, зараз у електоральному підвалі, з якого буде дуже важко вибратись. Куди перетікає той виборець, який голосував за проєкт Вакарчука в 2019-го? В більшості своїй якраз до «ЄС»?

Виборці «Голосу» вже перетекли рік-два тому, і перший перетік відбувався якраз в бік «Європейської солідарності». Але в них залишилось таке проєвропейське ядро в 2%. Чудово: якщо партія готова «грати вдовгу», а не гнатися за наступним проходженням до парламенту, то хай тримають ці відсотки і навіть після наступних виборів не припиняють діяльність і нарощують підтримку.

У Віталія Кличка – другий рейтинг за довірою серед українських політиків, при цьому президентські рейтинги – мізерні. Чому?

Він просто не позиціонує себе як майбутній президент. Він лише заявив, що має амбіції позмагатися.

Тобто якщо він завтра скаже, що буде йти президенти, його рейтинги стрибнуть вгору?

Автоматично, але не до захмарних величин – на 2–3%.

Голова Верховної Ради Дмитро Разумков також не заявляв, що піде в президенти, але його регулярно вставляють в рейтинги. Він наразі має невисокий показник підтримки, але тут важливий сам факт.

Ми кілька років тому і Вакарчука вставляли в дослідження, і навіть Іво Бобул був кандидатом (сміється)

Відсотки Разумкова – це відсотки Зеленського чи він забирає у всіх потроху?

Разумков має дещо іншу структуру виборця, ніж Зеленський. Вона більше орієнтована на Східну Україну, і його виборець багато в чому орієнтований на ОПЗЖ.

Як пояснити високий рейтинг партії Ігоря Смєшка, яка, за даними різних соціологічних служб, балансує на межі проходження бар’єру? Притому що він майже не є присутнім в інформаційному полі.

Згадаємо історію з Анатолієм Гриценком. Запит на сильного політика та порядок в державі стимулює голосувати за таких як Смєшко з його іміджем умовного силовика. Але рейтинги Смєшка коливаються і його особистий рейтинг більший, ніж у його партії.

Наскільки важливим є рейтинг довіри і як він корелюється з електоральним рейтингом? Бо ми вже згадували, що висока довіра до Кличка чи Разумкова їхнім рейтингам не відповідає.

Прямо корелюється: зростає довіра – зростає рейтинг. Зростає «світло-зелена зона», (тобто ті, хто швидше довіряють) – зростає потенціал того чи іншого політика. Інша річ, що далі все залежить від політика: чи він взагалі в політиці, чи ні.

Скажімо, Андрію Парубію у нас довіряли більше до того, як він став головою Верховної Ради. Тому що він був комендантом Майдану, брав участь у революції. Коли ж він став головою парламенту, то Верховна рада стала тією гирею, яка знизила позитивне ставлення до цього політика.

Чи можлива реінкарнація Олега Ляшка як політика всеукраїнського рівня?

Важке питання. У Ляшка великий перетік з рейтингом Тимошенко, тому що Тимошенко є в активній політиці, а Ляшко, скажімо так, у пасивній. Просто дає якісь коментарі на телеканалах.

Зараз українцям хочеться і нових, і досвідчених політиків одночасно. Чи має Ляшко шанси на повернення? Однозначно. Пан Олег – прекрасний оратор, у нього є свій стабільний виборець. Але йому чогось не вистачає, його потихеньку списують. А як почнеться передвиборча кампанія, то можуть знайтися кандидати з іще кращими ораторськими здібностями та іще більшими вилами, – і Ляшко може втратити свою нішу.

А чи є запит на такий тип політика-«господарника» як Гройсман? Він дуже намагається повернутися в велику політику. Ви міряєте рейтинги його «Української стратегії».

Звичайно. Нинішня влада, як я вже казав продемонструвала непередбачувані рішення. А Гройсман – це господарник, який би клав дороги, керував процесами, все було б тихо, і він би втілював таку стабільність. В нього є ядро у Вінниці. Він є одним з лідерів довіри після Зеленського, разом із Кличком і Разумковим. Він досі асоціюється зі зростанням та стабільністю. На фоні Гончарука та Шмигаля він виглядає саме таким главою уряду, який потрібен Україні.

Але чи буде Гройсман створювати повноцінну політичну силу, а не базуватися лише на Вінниці? У мене є питання щодо цього, бо він більше чиновник, ніж політик. А політик має хоч якось зачіпати серце, особливо в Україні.

Павло Вуєць, «Главком»