Київ – Вашингтон. Назад у майбутнє

16 листопада у Вашингтоні відбулася небуденна подія в українсько-американських взаєминах. У рамках робочого візиту глави МЗС Павла Клімкіна пройшло засідання Комісії стратегічного партнерства Україна-США. Її робота  зосередилася на трьох ключових напрямах: безпека і протидія російській агресії, верховенство права і гуманітарні питання, економіка та енергетика. За результатами роботи Комісії опублікована спільна заява, відбувся спільний виступ для преси Павла Клімкіна та держсекретаря Майка Помпео.

Слід згадати, що це далеко не перша спроба Києва інституціоналізувати свої відносини із Вашингтоном. За останню чверть століття Україна вже втретє намагається створити окремий двосторонній механізм взаємодії зі США. Перша спроба відбулася 1996 року. Саме тоді домовлено про створення українсько-американської міждержавної комісії, що відома більше як комісія Кучма-Гор. Вона збиралася тричі в 1997-1999 роках. Сторони  обговорювали питання безпеки, військового співробітництва, економіки.

Проте щоразу засідання комісії Кучма-Гор йшло за одним сценарієм. США закликали Україну до проведення реформ, насамперед економічних. Примітно, що частина американських очікувань від України не реалізована і сьогодні. Наприклад, запуск дієвого ринку землі.

Київ обіцяв пришвидшитися із перетвореннями, натомість просив Вашингтон вплинути на позицію МВФ щодо надання кредитів. Проте вже наступного разу все повторювалося: м’які натяки США щодо невиконання попередньо взятих зобов’язань, обіцянки української сторони подвоїти зусилля у реформах і прохання вплинути на міжнародних кредиторів. Тому не дивно, що адміністрація Джорджа Буша-молодшого у 2001 році вирішила припинити проведення засідань українсько-американської міждержавної комісії. Проте були збережені окремі її комітети, на яких продовжували час від часу зустрічатися.

Вдруге Україна і США спробували відродити практику двостороннього координаційного механізму після підписання Хартії про стратегічне партнерство 19 грудня 2008 року. Хартія стала таким собі «дембельським акордом» адміністрації Джорджа Буша-молодшого на українському напрямку. Перш за все, це була своєрідна компенсація за неспроможність Білого дому виконати дану Віктору Ющенку обіцянку щодо надання плану дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті у квітні 2008 року. Окрім того Хартія мала стати гарантією спадковості американської політики після приходу Барака Обами. Саме йому належало на практиці реалізувати потенціал Хартії стратегічного партнерства.

22 липня 2009 року під час першого візиту віце-президента США Джозефа Байдена до Києва було домовлено про створення Комісії стратегічного партнерства. Сам візит, як і рішення створити відповідний орган, можна розглядати як спробу адміністрації Обами показати Україні, що її інтересами не нехтують попри спробу «перезавантажити» відносини між США і РФ. Перше засідання Комісії стратегічного партнерства відбулося 9 грудня 2009 року за участю тодішнього державного секретаря США Хілларі Клінтон і глави МЗС України Петра Порошенка. Проте воно мало радше установчий характер, а з практичних моментів переговори стосувалися лише питання енергетики.

Фактично ж через зміни влади спочатку в США, а потім і в Україні було втрачено більш як 1,5 року до початку переговорів по суті в рамках нової Комісії стратегічного партнерства. 2 липня 2010 року в Києві за участі Хілларі Клінтон і Костянтина Грищенка. Проте гості з Вашингтона знову ж зосередилися на знайомих із кінця 90-х питаннях: мова тоді йшла про реформування податкового кодексу, боротьбу із корупцією, захист прав інтелектуальної власності і дотримання верховенства права в Україні. Від Києва також вимагали сприяння американським компаніям в українському енергетичному секторі.

Третє і, як виявилося, останнє засідання Комісії стратегічного партнерства Україна-США було проведено в лютому 2011 року. Можна сказати, що на ньому панувало певне відчуття дежавю – США знову повертаються до взятих Україною зобов’язань, які не виконуються. До цього також додались авторитарні прояви режиму Януковича, що й призвело до того, що засідання Комісії стратегічного партнерства більше не проводилися. Хоча окремі комітети працювали аж до лютого 2013 року.

Спроба №3

Проте припинення засідань Комісії стратегічного партнерства Україна-США не стало кінцем цього інституту. Радше сталася довга пауза тривалістю більш як 7 років. Фактично вже із серпня 2016-го Київ вустами керівника нашого посла у США Валерія Чалого почав говорити про можливість відновлення роботи Комісії. Після стагнації і кризи у двосторонніх відносинах протягом 2011-2013 років політика США на українському напрямку активізувалася із кінця 2013 року на фоні Революції гідності, а потім російської агресії. За останні п’ять років рівень контактів і взаємодії між урядами України і США інтенсифікувався в усіх напрямках. Вашингтон перетворився на ключового партнера України щодо питання посилення обороноздатності, а також одного із найбільших донорів загалом. Із 2014 року уряд США надав Україні $2,8 млрд прямої допомоги – з них майже $1 млрд на посилення обороноздатності. Окрім того в 2014-2016 роках Україна отримала $3 млрд кредитних гарантій США. Тому ідея поновити роботу Комісії стратегічного партнерства справді відображає нинішні реалії двосторонньої взаємодії.

Проте із поновленням роботи Комісії в 2017 році довелося зачекати, оскільки Київ займався нагальнішим – налагоджував контакти із новою адміністрацією Дональда Трампа. Тому лише наприкінці січня 2018 року в рамках переговорів між Петром Порошенком і держсекретарем Рексом Тіллерсоном в Давосі українська сторона заговорила про можливість поновлення роботи Комісії стратегічного партнерства. Навіть називалася можлива дата засідання цього органу – кінець березня 2018 року. Проте цього разу на заваді стали зміни в адміністрації Трампа. Держсекретар був відправлений у відставку в середині березня 2018 року, а його наступник Майк Помпео лише входив в курс справ. Тому проведення засідання лише 16 листопада 2018 року – логічний наслідок перестановок в американському уряді.

Спільна заява – ключові моменти

Найбільше в спільній заяві за результатами остатнього засідання Комісії стратегічного партнерства приділяється увага питанням безпеки і протидії РФ, що логічно. Хоча це також продовжує хворобливу тенденцію українсько-американських взаємин із 1991 року, де домінували питання безпеки на Європейському континенті на противагу економічним взаєминам.

Так чи інакше, позитивом є те, що в заяві згаданий Будапештський меморандум 1994 року, сторонами було підтверджено його важливість. Окрім того США підтримали прагнення України до НАТО, підтверджуючи рішення Бухарестського саміту Альянсу 2008 року. Також важливим є згадування «бранців Кремля» і необхідності їхнього звільнення. Слід зазначити і про  обіцянку США сприяти протидії можливому втручанню РФ в українські вибори. Як відомо, в травні 2018 року для посилення кібербезпеки України американський уряд вирішив подвоїти допомогу із $5 млн до 10 млн.

У всьому іншому спільна заява є радше констатацією давно відомих фактів, які стосуються політики США щодо російської агресії проти України. Вказано, що в 2019 році сторони займатимуться реалізацією нинішніх проектів. Іншими словами про нові ініціативи у сфері безпеки від США наступного року не може йти мови. Це, звичайно, логічно, адже Вашингтон, перш за все, спостерігатиме, хто переможе на виборах в Україні, а вже потім ухвалюватиме рішення про розширення співпраці. Проте це знову означає втрату ще одного року у взаємодії із Вашингтоном через електоральні цикли.

Частина щодо верховенства права і гуманітарних питань у спільній заяві від 16 листопада взагалі не відрізняється жодною новизною. Тут знову ті ж самі тези про реформи в судовій і правоохоронній сферах, а також окремий наголос на організації нормальної роботи Спеціалізованого антикорупційного суду.

Врешті-решт частина спільної заяви щодо економіки також є перерахунком стандартних очікувань Вашингтона. Вирізняється лише блок, який стосується енергетики – заявлено про бажання України наростити видобуток власного газу і нафти через залучення американських компаній.

Такі тези були озвучені на фоні візиту міністра енергетики США Ріка Перрі до України і заяви про створення Стратегічного енергетичного партнерства. Слід відзначити, що саме в сфері енергетики спроби налагодити партнерство США і України до цього давали чи не найбільші плоди. Так, поява в атомних електростанціях України теплозбірок від американської компанії Westinghouse замість російських ТВЕЛів є наслідком рішень українсько-американської міждержавної комісії 90-х років. Із серпня 2018 року третій блок Южноукраїнської АЕС працює лише на паливі Westinghouse. Загалом же американські теплозбірки постачаються на шість із 15 атомних реакторів України, а із 2021 року цей показник зросте до семи реакторів. Так само в 2012-2013 році Україна вийшла на угоду з американською енергетичною компанією Chevron щодо видобування і розподілу сланцевого газу саме за результатами роботи Комісії стратегічного партнерства в 2010-2011 роках. Окрім того слід згадати, що Акт протидії супротивникам США через санкції (CAATSA) 2017 року має окремий розділ щодо кроків Вашингтона для посилення потенціалу України в енергетиці. Тому потенціал співробітництва тут значний.

Хоча слід відзначити одну вагому деталь заяви, оприлюдненої за результатами засідання поновленої Комісії стратегічного партнерства. Знову схоже на те, що цей орган є радше майданчиком вирішення нагальних двосторонніх проблем, а не місцем розробки нових ініціатив. Саме так було і під час засідань українсько-американської міждержавної комісії в 1997-1999 роках і Комісії стратегічного партнерства у 2009-2011 роках.

Що далі?

Головним викликом оновленої Комісії стратегічного партнерства Україна-США стануть вибори президента і парламенту України наступного року. А там і до виборів президента США не далеко. Зміна влади як в Києві, так і у Вашингтоні вже вкотре ставала на заваді спробам інституціоналізувати наші взаємини із США.

Проте навіть якщо результати наших виборів влаштують США, відкритим є питання, чи вдасться нам розірвати прокляте коло: коли Україна бере на себе зобов’язання, а потім їх не виконує, про що на кожному новому засіданні нагадують нам американці. Зрозуміло, якщо і цього разу ми нічого не покажемо, то інтерес із боку Вашингтона до Комісії стратегічного партнерства швидко зникне.

Поновлення роботи комісії після перерви у понад сім років не повинно стати причиною для самозаспокоєння Києва. Двосторонні взаємини і далі мають асиметричний характер. Для США взаємодія із Україною не є критичною із точки зору досягнення ключових завдань політики в Європі. Так само відносини і далі перебувають під значним впливом російського фактора, який нині спричинив значний інтерес Вашингтона до Києва. Іншими словами, нам конче потрібне напрацювання незалежного від дій РФ порядку денного відносин з США. Тут же важливу роль має зіграти економічний вимір, який традиційно поступається питанням безпеки і оборони. Купівля Україною антрациту чи локомотивів із Пенсильванії обнадіюють. Але це радше перші кроки, які мали б доповнюватися співробітництвом в енергетичній та аграрній сферах.

Як наслідок, поновлення роботи Комісії стратегічного партнерства треба сприймати з обережним оптимізмом. Нинішній рівень відносин, який існує останні п’ять років, виправдовує такий крок. Проте критично важливим є те, щоб цього разу події розвивалися зовсім не так, як в 1997-99 чи 2009-11 роках. А це залежить лише від кроків України.

Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»