Нова мінімалка від Зеленського. В чому підступ?
Перед місцевими виборами депутати підтримали популістську ініціативу
Відсвяткувавши День незалежності, депутати зібрались на заздалегідь анонсоване позачергове засідання, де проголосували за запропоноване президентом підвищення мінімальної заробітної плати з 1 вересня до 5 тис. грн. Наразі цей показник складає 4723 грн, тобто підвищення складе 277 грн.
Драйвером ідеї підвищити мінімалку виступив особисто глава держави. Вперше він озвучив її на селекторній нараді з урядом наприкінці червня, і уряд одразу взяв завдання «під козирок». Прем’єр-міністр Денис Шмигаль оприлюднив такий графік підвищення: з 1 вересня 2020 року – до 5 тис грн, з 1 січня 2021-го – до 6 тис. грн, а з 1 липня – до 6,5 тис грн.
«Наше бачення щодо необхідності підвищувати мінімальну зарплату базується на п’яти факторах, які ми аналізуємо, – споживчий попит, інфляція, зайнятість, подолання бідності, нерівність», – згодом пояснив Шмигаль. На думку прем’єра, підвищення мінімалки стимулюватиме споживчий попит на українську продукцію та дасть змогу привести мінімальну зарплату до реального прожиткового мінімуму, який складає фактично 4,9 тис. грн. При цьому Шмигаль прямо не вказав джерела, за рахунок яких таке підвищення відбудеться в умовах загального падіння виробництва, але відзвітував щодо збільшення запланованих надходжень до держбюджету завдяки боротьбі з сірими схемами.
Бізнес не витримає?
Мінімальна заробітна плата – це найнижчий рівень зарплати, яку можуть платити роботодавці, але треба враховувати, що до неї також входять податок на доходи фізичних осіб – 18% і військовий збір – 1,5%. Тобто після урахування податків на руки працівник отримує меншу суму. До мінімалки прив'язаний також мінімальний розмір єдиного соціального внеску (22% від зарплати), що і викликає побоювання щодо збільшення навантаження на бізнес. З ростом мінімальної зарплати зросте й база оподаткування, що добре для держави, яка розраховує вивести доходи з тіні, але погано для бізнесу.
Попереднє різке підвищення розміру мінімальної заробітної плати в 2016 році удвічі також мало на меті «розбурхати» економіку та простимулювати попит, але на практиці вилилось в скорочення робочих місць та робочих годин. «Карантинна» реальність, в якій наразі живе Україна, розквіту підприємництва аж ніяк не сприяє. До того ж, від розміру мінімалки залежать певні податки та збори (податок на нерухомість, туристичний збір, єдиний податок для другої групи ФОПів і т.д.), які зростуть разом з ним.
Перехопили ідею опозиції
Соціалка – улюблений коник опозиції, тож в Раді і без президентських ініціатив були зареєстровані законопроєкти щодо підвищення соцстандартів. Наприклад, ще з травня в апараті парламенту «мертвим вантажем» лежав проєкт про підвищення мінімалки від депутатів «Батьківщини» на чолі з Юлією Тимошенко. Депутати планували встановити її з 1 липня 2020 року на рівні 5238 грн, а з 1 жовтня – 5359 грн. Проте президент, звісно, вирішив не давати козирі опонентам, і виступив «благодійником» особисто. Альтернативні президентському (№3963) законопроєкти авторства все тієї ж Тимошенко та Наталі Королевської з ОПЗЖ були проігноровані.
Власне, претензії опозиції до президентської ініціативи були цілком логічними – незрозумілі джерела для такого підвищення та збільшення податкового тиску в умовах спаду економіки. «Голос» за президентський законопроєкт голосувати відмовився навідріз, а «Батьківщина» та «Європейська солідарність» – проголосували лише в першому читанні, вимагаючи внести певні запобіжники до другого. Втім обійшлися і без них – на підтримку проекту в цілому знайшлося 295 голосів.
У такої поспішності – владі довелось скликати першу з початку канікул позачергову сесію – є цілком банальне пояснення. «Слугам», у яких поступово просідають рейтинги, треба з чимось іти на місцеві вибори, які мають відбутись 25 жовтня. Звісно, нинішня «добавка» в 277 грн – це не бозна-що, але цілком нормально як фон для входження у виборчу кампанію у вересні. Зеленському ж, який раніше запевняв, що «кожен з нас – президент», схоже, тепер ліплять образ «батька нації», без якого усі народні проблеми не вирішити.
Павло Вуєць, «Главком»