Велика опозиція Порошенка: з ким і для чого об’єднуватиметься експрезидент

На понеділковому з’їзді партії «Європейська солідарність» її лідер Петро Порошенко заговорив про необхідність формування коаліції опозиційних проєвропейських сил. «Нам потрібен реальний рух вперед, який ми продемонстрували протягом п’яти років нашої каденції. Наше з вами завдання – не тягнучи ковдру на себе, об’єднавшись з нашими партнерами по демократичному колу, сформувати потужну коаліцію опозиційних проєвропейських сил, яка поверне країні професійну владу, врятує Україну від хаосу, некомпетентності і дилетантизму. У нас є план, який будується на нашій програмі, на нашій стратегії, – чіткій, прогнозованій і передбачуваній», – сказав він.

Деталі плану Порошенко, втім, не розкрив. А відтак лишив простір для міркувань відносно того, кого колишній президент вважає партнерами по демократичному колу.

Підбір партнерів залежатиме від кінцевої мети проекту, коментує для «Главкому» директор Інституту світової політики Євген Магда. Одна справа, каже він, якщо йтиметься про об’єднання під вибори. Інша – якщо на порядку денному стоїть протистояння із Зеленським, тобто створення такого собі руху опору. Втім, теоретично можливим є злиття першої та другої мети. Особливо, якщо йдеться про Віталія Кличка, який має особисті причини не любити президента Зеленського. І який, можливо, тепер вже не заперечуватиме проти єднання з Порошенком.

Віталій Кличко: на кола свої?

Мер Києва, як і годиться, привітав учасників з’їзду порошенківської партії, але уточнив, що це привітання в першу чергу – від очолюваної ним партії УДАР. Кличко зазначив, що «всі проєвропейські сили мають зробити все для незворотності України на європейському шляху розвитку». Сама по собі фраза є проявом звичайної в таких випадках політкоректності та «трендовості».

На те, що Кличко говорив від імені партії Удару звертає увагу і політолог Олександр Палій. Тобто, київський мер наголосив на своїй іпостасі партійного лідера, а не градоначальника, приміром. Тим самим мер послав Порошенку чіткий сигнал: у нього є своя власне партія, він готовий розглянути її об’єднання із ЄС, але «не як молодший партнер», говорить Палій.

Загалом стосунки Кличка та Порошенка сповнені драматизму. Відомою є історія про те, як Віталій Кличко із рейтингом приблизно вдвічі вищим, ніж рейтинг Петра Порошенка (станом на січень 2014-го) поступився останньому дорогою, відмовившись від балотування на посаду президента. Про що потім, за словами інсайдерів, нібито гірко жалкував.

Але втративши президентське крісло, Кличко набув мерське. Кияни тричі обирали його міським головою – на виборах 2014, 2015 та 2020 рр. Ідучи на останні вибори, Віталій відкинув пропозицію Порошенка балотуватися від ЄС. «Я почитав у ЗМІ заяву партії «Європейська солідарність» про готовність висунути мою кандидатуру на посаду мера Києва. Хочу подякувати за таку пропозицію. Але зазначу, що я багато років є лідером політичної сили УДАР, яка завжди боролась і відстоювала демократичні європейські цінності. І висуватимусь в мери від партії УДАР Віталія Кличка», – такий допис з’явився на Фейсбуці мера Києва 5 червня 2020-го.

Тоді, рік тому, Кличко, ймовірно, все ще переживав образу на Порошенка. Адже у 2015-му УДАР об’єднався з Блоком Петра Порошенка, і Кличко очолював партію «Солідарність» до 2019 року, закинувши при цьому власне дітище. Весь той час, поки він стояв біля стерна «Солідарності», партія УДАР не функціонувала. Але після поразки Петра Порошенка на президентських виборах Кличка звільнили з посади голови БПП, і він повернувся до УДАРу.

Однак час був втрачений, і парламентські вибори 2019 року не були для УДАРу успішними. Партія висунула лише 14 кандидатів, які конкурували в округах із представниками «Європейської солідарності». Перед місцевими виборами 2020 року УДАР заявив, що йтиме незалежно від будь-яких інших політсил. Можливо, таку автономність Кличко зберігати і надалі, але віднедавна він опинився під ударом: конфлікт Кличка з президентом Зеленським набув прискорення.

Взаємне несприйняття глави держави та столичного глави почало розвиватися ще у 2019-му. Тодішній голова Офісу президента Андрій Богдан заявив, що бажано було б розділити посади мера Києва та очільника КМДА. Не відповідаючи Богдану прямо, Кличко здійснив вояж до Америки, де 31 липня зустрівся з колишнім мером Нью-Йорку та колишнім же адвокатом Дональда Трампа Рудольфом Джуліані. По суті, Кличко закликав Сполучені Штати виступити у ролі рефері в його конфлікті із Андрієм Богданом. Втім, зі звільненням останнього з посади голови ОП пристрасті дещо вляглися.

Вляглися до того моменту, коли навесні 2021-го Кличко вступив у пікіровку з приводу локдауну із прем’єр-міністром Денисом Шмигалем. Кличкові хотілося, аби жорсткий карантин, встановлений ним у Києві, поширився на всю країну. Прем’єр порадив меру займатися справами міста і натякнув на його звільнення з посади голови КМДА, тобто зробив те саме, що колись – Андрій Богдан. До публічної критики мера долучилися і в Офісі президента, зокрема, заступник голови ОП Кирило Тимошенко.

А далі були обшуки на об’єктах господарювання міської влади. Київська прокуратура спільно з Нацполіцією, СБУ та податківцями досліджувала приміщення КМДА, «Київзеленбуду», комунального підприємства «Спецжитлофонд», комунальної корпорації «Київавтодор» та КП «Київміськсвітло» – і все це в рамках боротьби з корупційними схемами. Обурений Кличко порівняв нинішню ситуацію із «махровими часами Януковича», заявивши, що владу Києва відверто «кошмарять».

Історія з обшуками та порушеними кримінальними провадженнями наразі не завершена. Чи може вона підштовхнути Кличка в обійми Порошенка? Думки експертів з цього приводу розділилися. Директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала вважає, що для Кличка вигідніше не вступати із Порошенком у жодні нові союзи. «Малоймовірною» називає таку можливість і заступник директора Українського інституту досліджень екстремізму Богдан Петренко. А от Євген Магда говорить таке: «Якщо влада буде й далі тиснути на Кличка, він демонструватиме готовність приєднатися».

Притула та «нові» політики: як не бути «з’їденими»

Олександр Палій вважає, що, говорячи про «коаліцію опозиційних сил», Порошенко мав на увазі формат парламентських стін. Проте хто може бути союзником ЄС у Верховній Раді? Щодо ОПЗЖ це виключено. «Батьківщина» зі зрозумілих причин відпадає також. Точкове перетікання до Порошенка «слуг народу» є неможливим. По-перше, через імперативний мандат. По-друге, через те, що «вони йшли під гаслами проти Порошенка та старих політиків. Якщо частина «слуг народу» піде від Зеленського і намагатиметься грати на патріотичному полі, вони створять щось своє», – вважає Палій.

А тому лишається тільки один варіант: «Взяти до себе кількох депутатів з «Голосу», які визнають авторитет Порошенка і підсилять його. Ці депутати повинні мати принципову «молоду» позицію і зняти з Порошенка певний негатив», – говорить Палій.

Фракція «Голос» переживає нині скрутні часи. Як відомо, в березні десятеро народних депутатів – а це рівно половина фракції у Верховній Раді – вимагали перевиборів керівництва партії. Під відповідною заявою підписалися Соломія Бобровська, Наталія Піпа, Галина Васильченко, Ольга Стефанишина, Юлія Клименко, Олександра Устінова, Андрій Шараськін, Володимир Цабаль, Ярослав Юрчишин, Роман Лозинський. Всі вони вимагали, по-перше, перевиборів керівництва партії, а, по-друге, припинення «підкилимних переговорів про входження до коаліції з партією влади». Колаборацію із владою закидали голові фракції Ярославу Железняку та голові партії Кірі Рудик.

Але чи готові стати ці десятеро фрондерів з «Голосу» союзниками Петра Порошенка та «Європейської солідарності»? Теоретично так, але самотужки вийти з фракції вони не можуть – це загрожуватиме втратою депутатських повноважень. А от хто може спокійно розбудовувати спілку з Порошенком, так це Сергій Притула. Благо, його не пов’язує із «Голосом» депутатство, а лише партійний квиток. Хоча і він тепер вже зданий Сергієм.

«Не знаю, як би склалась історія партії, якби минулого року її не полишив би засновник. Проте, станом на сьогодні, 7 червня 2021 року, я оголошую про свій вихід з партії «Голос», – написав Притула у своєму Фейсбуці. – Я йду з партії, яка, не в останню чергу завдяки діям нового керівництва, віддалилась від наших початкових засад настільки далеко, що можна констатувати точку неповернення. На мою думку, єдино правильним рішенням є максимально дистанціюватись від цього керівництва», – додав Притула.

Важливим є те, що Притула підкреслив: він йде з партії, але не з політики загалом. І залишається, таким чином, відкритим до нових пропозицій. А пропозиції ці, можливо, вже прозвучали. В кожному разі, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко ділиться з «Главкомом» інсайдом: «Притула, який нібито пішов у самостійне плавання, може очолити «молодіжне крило» «Європейської солідарності».

Втім, Фесенко застерігає і Притулу, і Кличка, і решту можливих учасників цього процесу не покладати надто великих сподівань на Петра Порошенка. «Порошенко хоче таким чином підкреслити своє лідерство. У нього є ресурс, є гроші. Може відбутися, як то кажуть, «злиття і поглинання», – вважає Фесенко.

Під усім сказаним підводить риску Богдан Петренко. «Порошенко претендує на монополію в патріотичному секторі. А тому логічно створює доцентрові тенденції, аби дрібніші партії не відтягували у нього голоси», – каже він.

Але дрібніші партії поділяються на недосвідчені та на зубрів, які в політиці вже давно. Чи можуть останні протистояти процесу «злиття та поглинання»?

Старожили від політики: скоріше «ні», аніж «так»

Вийти на широке об’єднання політичних сил було б дійсно правильним технологічним ходом. Але чи увінчається ця ідея реальним партійним договором? Якщо так, то хто міг би стати його підписантами? Очільник партії «Сила і честь» Ігор Смешко, який, згідно із останнім опитуванням КМІС, посідає четверту сходинку президентського рейтингу? Чи лідер «Громадянської позиції» Анатолій Гриценко, котрий отримав п’яте місце на президентських виборах 2019 року? Або, може, хтось із прем’єр-міністрів, які свого часу працювали із Порошенком – Арсеній Яценюк або Володимир Гройсман? Обидва, щоправда, мають свої політичні проекти – «Народний фронт» і «Українська стратегія Гройсмана».

Проблема в тому, говорить Богдан Петренко, що у перерахованих персонажів, за винятком Смешка, нинішній особистий рейтинг є вкрай низьким. Крім того, деякі з цих партій (та ж таки «Січ» Смешка) від самого початку були задумані як «анти-Порошенко», зазначає експерт.

Та в кожному разі, додає він, «Порошенку слід готуватися до того, що на наступних виборах він не буде єдиним представником патріотичного спектру, не буде монополістом (в цій ніші). І навіть якщо існуючі проекти нічого не доб’ються на виборах – будуть створені інші. Адже на Банковій настрої не змінилися, Офіс президента має таке саме стійке негативне ставлення до попередника Зеленського. Тож мотивація створюваних під вибори «антипорошенківських» проектів полягатиме не стільки у тому, щоби виграти вибори, скільки у тому, щоб попсувати нерви та створити негатив довкола Порошенка», – вважає Петренко.

Але якщо на Банковій готуються дати залп по Порошенку відразу з багатьох політичних «стволів», то й він намагатиметься відповісти владі «алаверди». «Для того, щоб протистояти Зеленському, Порошенко може створити досить широке об’єднання. А якщо говорити про вибори, то електоральне поле не гумове. Жодна партія не виходить зараз за межі 20%, а це означає, що треба об’єднуватись, і «Європейська солідарність» як одна з провідних сил в цьому секторі намагається керувати цим процесом», – зауважує Євген Магда.

Сам він – якщо говорити про старожилів – не виключає повернення до лав соратників Порошенка Володимира Гройсмана. «Не розумію, яка кішка пробігла між цими двома», – каже Магда. Кішок, власне, було достатньо – про них свого часу докладно розповідав сам Гройсман. Але він же і додавав, що «етап конфліктів минув, образ у мене жодних. У мене є розбіжності, а вони, я сказав би, морально-ціннісні».

Втім, і ці слова Гройсмана були сказані доволі давно – два роки тому. Може, зараз і розбіжності зникли також? Особливо в світлі останньої актуальної потреби вибрати сторону, на яку ти робитимеш ставку у боротьбі за можливість повернутися у владу.

Наталія Лебідь, для «Главкома»