Втома від Шмигаля. Що не так з нинішнім урядом?

Президент Володимир Зеленський втомився від премʼєр-міністра Дениса Шмигаля і нарешті готовий змінити голову уряду. Про це минулого тижня із посиланням на джерела написали журналісти «Української правди». Мовляв, немає креативних рішень і пропозицій. Проте, зі схожим формулюванням Шмигаля «звільняють» чи не протягом всіх 4,5 року його каденції, про що вже писав «Главком». То ж чи достатньо приводів накопичилось цього разу, аби завершити каденцію прем'єра-рекордсмена?

В інформаційному просторі і політичних кулуарах зміну уряду і відставку премʼєра пророкують із регулярністю не рідше одного-двох разів на місяць. Формальних приводів для цього більш ніж достатньо.

По-перше, уряд Шмигаля – перший у новітній історії парламентсько-президентської республіки, для якого Верховна Рада жодного разу не затвердила програму дій. Тобто Кабмін, який представляє найбільшу парламентську фракцію, майже п'ять років працює взагалі без дорожньої мапи, погодженої зі своїм «роботодавцем». Більше того, уряд систематично ігнорує навіть базові вимоги антикорупційного законодавства, регулярно ухвалюючи акти, що не проходять відповідну експертизу.

Фактично, попри «імідж» ручного управління «з Офісу Президента», більшість рутинної роботи Кабмін робить «на власний розсуд», не залучаючи до ухвалення рішень ні громадськість, ні парламент. При цьому важливі рішення – наприклад, щодо виділення коштів на будівництво фортифікацій на прифронтових територіях – ухвалюються «з-під палиці» тільки після великих публічних скандалів. Така «автономність» – та ще й без видимих результатів – занадто велика розкіш як для країни, що воює і потребує максимально ефективного лідерства у виконавчій владі. 

По-друге, жодна з криз, із якими довелось стикнутися уряду Шмигаля – від пандемії коронавірусу до повномасштабного вторгнення Росії, – не була пройдена «зразково». Навпаки, градус скандалу і недовіри до виконавчої влади тільки наростає. За даними Центру Разумкова, у червні 2024 року рівень недовіри до уряду зріс до рекордних за останній час 72,8%, перевищивши навіть довоєнні показники. Ані громадяни, ані бізнес не бачать в уряді «точки опори» і не розраховують на підтримку держави в своїй діяльності. Хоча в умовах війни саме такі сподівання були основними. За даними свіжих опитувань компанії Gradus Research, лише третина громадян щось чула про реформи, які проводить уряд, і лише 24% позитивно оцінюють їх вплив.

Утім, як показує практика, терміни кадрових ротацій в уряді – попри всі підстави – передбачити майже неможливо. А лава запасних настільки коротка, що всі потенційні кандидатури уже давно обговорені. Тож варто сконцентруватися на конкретних напрямках, провалів на яких уряду Дениса Шмигаля не вдалося уникнути. Аби мати орієнтир «дна», від якого доведеться відштовхуватися його наступнику.

Оскільки всю міжнародну політику та пошук зовнішнього фінансування для забезпечення війська і соціальних виплат взяли на себе президент, його Офіс та Міністерство закордонних справ, головним завданням уряду було втримати в більш-менш пристойних рамках економічні процеси всередині країни. І Кабмін Шмигаля з цим не впорався.

Енергетика

Нещодавній скандал довкола блокування фінансування третього рівня захисту обʼєктів енергетичної інфраструктури з боку особисто Шмигаля – лише вершина проблем, в які уряд завів енергетику за останні кілька років. Перелік більших бід, які принесли дії та бездіяльність Кабміну у цій галузі, наприкінці минулого року влучно описав підприємець Ігор Тинний. За його словами, до найбільших провалів уряду Шмигаля можна віднести невдале регулювання ринку пального, що призвело до паливної кризи 2022 року, неспроможність збалансувати ринок електроенергії, коли імпорт міг здійснюватися з ворожої Білорусі, а експорт до ЄС – блокуватися.

Також до провальних ініціатив та результатів експерт відносить «кидок інвесторів у відновлювану енергетику (ВДЕ) із ретроспективним зниженням тарифів і повну зупинку її розвитку», нуль побудованої високоманеврової газової генерації і відсутність стимулів її будувати (подивіться на свіжу мапу від Економічної правди, яка демонструє, скільки реально побудовано додаткової генерації за останній рік – авт.), близько до нуля нових систем накопичення енергії. Також Тинний нагадує про більше мільярда євро боргів НЕК Укренерго перед іноземними кредиторами, забезпечених держгарантіями; мільярд доларів боргів перед інвесторами у відновлювану енергію; більше 5 млрд євро боргів на ринку газу і тепла. 

Крім того, до провальних можна віднести підписання угод про побудову «купи нових ядерних реакторів з мізерними шансами не фактичну реалізацію цих проектів, але з високою імовірністю судових позовів», обгрунтовані підозри щодо зловживань при закупівлях на окуповану Запорізьку АЕС і взагалі на держзакупівлях Енергоатому, не кажучи вже про низку вузькопрофільних галузевих «зашкварів», які ставлять учасників ринку «на диби» по відношенню до Міненерго і уряду в цілому.

Доповненням картини є один із найгучніших корупційних скандалів, що трапився в уряді Шмигаля із одним із його найближчих соратників – першим заступником міністра регіонального розвитку Василем Лозинським. Його «взяли» на хабарі в $400 тис. відкату за постачання за завищеними цінами пересувних котелень для водоканалів. Виділення грошей санкціонував особисто Шмигаль. Проте за півтора року, поки Лозинський чекав на суд, премʼєр так і не спромігся публічно прокоментувати цей «інцидент» з людиною, яку він ще з початку 2010-х років тягнув за собою владними коридорами.

Сільське господарство

Одним із найбільших викликів, який трапився з урядом Шмигаля і особисто з премʼєром на «економічному фронті» стала блокада постачання зерна та інших продовольчих товарів українського виробництва до Європейського Союзу, а також заборона транзиту цих товарів у треті країни. За оцінками спостерігачів, уряд програв цей трек «всуху» на всіх можливих рівнях.

По-перше, на рівні стратегічного планування. Вірогідність розіграшу «зернової карти» різними політичними силами по всьому кордону України за підтримки сплячих агентів Росії напередодні місцевих національних виборів та виборів до Європарламенту – була надто високою і очевидною. Уряду України на чолі з Денисом Шмигалем вдалось зробити з цього «несподіванку».

По-друге, на рівні комунікації з польськими та іншими колегами з Європи, уряд зайняв слабку позицію підкореного, замість того, щоб максимально швидко включитися в діалог і відстоювати інтереси українських виробників. Із цього випливає і третій провал – повна втрата авторитету як профільного міністерства, так і Кабміну в цілому серед найбільших експортерів – аграріїв, які забезпечують валютну виручку для країни в найбільш непростий час. Фактично, на відміну від історії із морським «зерновим коридором», яка була реалізована без участі Шмигаля, у випадку із «зерновою блокадою» західного кордону уряд показав аграріям, що «тут кожен сам за себе». Більше того, цей сигнал «почули» і інші галузі, які також зрозуміли, що розраховувати на підтримку на міжнародній арені від Кабміну можна буде хіба що на словах.

Фіскальна політика та бізнес

Оскільки Україна обʼєктивно повністю залежна від зовнішньої допомоги, її отримання виведено з компетенції уряду, цим займається Президент, Нацбанк і частково Міністерство фінансів.

Натомість, важливою функцією Кабміну є максимальна мобілізація ресурсів всередині країни, аби мати можливість забезпечити армію. На жаль, протягом двох з половиною років повномасштабного вторгнення уряд Шмигаля так і не спромігся розробити адекватного плану дій у цьому напрямку.

Різнонаправлені сигнали про підвищення податків (Шмигаль стверджує, що це не обговорюється, хоча необхідність уже перезріла, і бізнес просто чекає адекватного анонсу), відверто шкідливі, дорогі і невчасні ініціативи на кшталт «кешбеку» за українську продукцію чи індексування пенсійних та інших соціальних виплат – явно не найкраща відповідь на 500-мільярдну дірку в бюджетному балансі, яку уже сьогодні нічим покривати.

Замість того, щоб стимулювати роботу бізнесу, створювати умови для залучення нових кадрів, вирішити нарешті (в той чи інший бік, але визначитися!) питання економічного бронювання – Денис Шмигаль, схоже, зробив ставку на найпростіший шлях – неуникну емісію гривні. А відтак – на розкручування гойдалки інфляції і зниження реальних доходів і без того небагатих громадян.

Навряд чи це призведе до апокаліптичного дефолтного сценарію, який із посиланням на деякі західні видання, ширився нещодавно українським інфопростором. Проте про будь-яку стабілізацію чи, тим більше, полегшення ситуації точно не йдеться. Бізнес, до слова, це чудово розуміє.

Як результат – індекси економічних очікувань уже котрий місяць поспіль неухильно падають. При чому – в усіх базових галузях. Підприємства промисловості прогнозують зменшення обсягів виготовленої продукції та обсягів нових замовлень, особливо експортних. Підприємства торгівлі спрогнозували подальше зменшення товарообороту та обсягу закупівлі товарів, говорять про зниження торговельної маржі. Будівельні компанії суттєво погіршили очікування щодо обсягів будівництва, нових замовлень, сировини та матеріалів. Компанії зі сфери послуг суттєво погіршили оцінки щодо обсягу наданих послуг, а також посилили негативні очікування щодо обсягів нових замовлень.

Окремо варто відзначити і повне ігнорування урядом потреб бізнесу. Пробуксовка з реформуванням силових структур, відповідальних за «кошмарення» бізнесу (БЕБ, Податкова, Митниця), передача на «аутсорс» діалогу з підприємцями, і формальна реакція на гучні скандали і тиск на ініцаторів обʼєднання «Маніфест 42» – це реальне ставлення Кабміну Шмигаля до потреб підприємців та демонстрація неспроможності здійснити проривні кроки в напрямку покращення ситуації.

За даними центру CASE Україна, для 60% підприємців митниця залишається найбільш пріоритетною сферою у боротьбі з корупцією. В цілому у 2023 році понад 22% підприємців мали корупційний досвід у різних точках дотику з державною машиною.

Прикладом очікувань бізнесу у перші місяці війни є перелік пропозицій Європейської бізнес-асоціації, яка акумулювала бачення різних компаній щодо того, як уряд міг би сприяти розвитку ділової активності під час воєнного стану. Чи варто дивуватися, що майже через два роки після оприлюднення, майже всі ці побажання залишаються невиконаними.

Обмеження місцевого самоврядування

Одним із найбільш контраверсійних рішень Кабміну Шмигаля під час повномасштабного вторгнення Росії стало фактичне згортання реформи децентралізації. Попри те, що саме місцеві громади стали основою для первісного опору вторгненню агресора, і готові були направляти закумульовані кошти на фінансування військових підрозділів, уряд почав системно звужувати громади в правах. Наприклад, уряд своєю постановою позбавив бюджетних повноважень не тільки обласні і районні ради, які опинилися під окупацією, але й тилові, перевівши розпоряження коштів на безконтрольне управління місцевим адміністраціям. Також у місцевих громад під виглядом перерозподілу на закупівлю дронів забрали місцеві податки (не лише ПДФО від військових та інших силовиків, а й більшість інших зборів). При цьому жодних механізмів забезпечення прозорості такого перерозподілу не зʼявилось. Якщо додати до цього політичний тиск на представників місцевих громад – стане зрозуміло, що уряд Шмигаля аж ніяк не докладається до розбудови здобутків децентралізації.

***

З огляду на те, що Денис Шмигаль керує урядом уже понад чотири роки, а більшість його «команди» постійно ротується, відповідальність за системний «курс» Кабміну, очевидно, має бути покладена на нього особисто. Вище перелічено лише найбільш очевидні і кричущі «результати» роботи цієї гілки влади. І вони підтверджують, що питання зміни керівництва уряду – це не лише питання емоцій чи «зручності» у комунікації з іншими гілками влади. Але й питання ефективності в умовах надзвичайно інтенсивної війни, під час якої накопичення «проколів» у такій кількості є просто неприпустимим. Навіть якщо основною задачею Дениса Шмигаля було зібрати на себе весь можливий негатив від невдалого проходження кризових гойдалок в економіці, з цим завданням він уже точно успішно впорався, і очевидно, що цю сторінку варто перегорнути на користь більш свіжих і відповідальних рішень.

Авторські матеріали не завжди відображають позицію редакції «Главкома»