Віктор Халак: Після окупації Криму в Україні не залишилося жодного телескопа діаметром більше метра

У серпні ряд учених зробили унікальне відкриття. Вони виявили у нашій галактиці зорю LP 40-365 «білий карлик». Ця зоря виникла внаслідок потужного вибуху. Вивчення об’єкта дасть змогу науковцям краще зрозуміти, чому наш Всесвіт розширює свої кордони і швидкість цього розширення весь час зростає. Висновки учених про атмосферу виявленого «білого карлика» було опубліковано Американською асоціацією сприяння науці (AAAS) 18 серпня у журналі Science.

Одним із дослідників і відкривачів LP 40-365 є професор кафедри фізики і астрономії Монктонського університету, канадський науковець українського походження Віктор Халак. Разом із родиною він понад 10 років мешкає у місті Монктон, що на південному сході провінції Нью-Брансвік неподалік Атлантичного океану. В інтерв’ю «Главкому» Віктор розповів про значення для науки зробленого відкриття, та пояснив, чому українська громада у Канаді почала різко зростати після другого Майдану.

У серпні ви з колегами відкрили нову зорю LP40-365 «білий карлик». Чим це відкриття важливе для науки?

Почнімо з того, що у 2011 році кілька учених отримали Нобелівську премію за відкриття Прискореного розширення Всесвіту, тобто було доведено, що швидкість розширення Всесвіту зростає (Прискорене розширення Всесвіту було відкрите в 1998 році при спостереженнях за надновими зорями типу Ia. За це відкриття Сол Перлматтер, Браян П. Шмідт та Адам Рісс отримали премію Шоу з астрономії за 2006 рік та Нобелівську премію з фізики за 2011 рік. – «Главком»). Це відкриття спонукало науковців почати використовувати таке поняття, як темна енергія, аби пояснити, чому наш Всесвіт розширюється з прискоренням.

Знання про світність (знання про світловий потік, що випромінюється одиницею площі світної поверхні. – «Главком») наднових зір типу Ia (наднова - це зоря, що раптово збільшує свою світність у мільярди разів) дозволяють науковцям міряти відстані до сусідніх і віддалених галактик, в яких спостерігаються їх вибухи. Завдяки ефекту Доплера (явище зміни частоти хвиль як акустичних, так і, наприклад, хвиль оптичного випромінювання. – «Главком») можна визначити радіальну швидкість цих галактик. Знаючи відстань до них й радіальну швидкість руху галактик відносно нас, можна оцінити як змінюється ця швидкість з відстанню. Учені встановили, що чим далі від нас перебувають галактики, то вища їх швидкість руху. Що цікаво, розширення не є лінійним з дистанцією, воно зростає з дистанцією.

Тепер перед ученими стоїть питання, наскільки точно було визначено відстань між галактиками. Важливість нашого відкриття полягає в тому, що вперше ми зареєстрували залишок наднової зорі, який пережив потужний вибух наднової зорі типу Ia, світність якої могла бути порівняно низькою. «Білий карлик» вибухнув, але залишився жити! Вірогідно, вибух, про який ми говоримо, не був настільки потужним як попередні зафіксовані, але виштовхнув залишок («білого карлика») за межі вибуху й тепер він подорожує Чумацьким шляхом з шаленою швидкістю. Це й дозволило нам зробити його відкриття.

Однак відносно слабкі вибухи спостерігалися і раніше, наприклад, у 2013-му році, але тоді «білого карлика» виявити не вдалося. Чому вченим зараз пощастило?

Відкриття відбуваються інколи випадковим чином. Учені Стефан Веннес та Адела Кавк спостерігали у великий чотириметровий телескоп в університеті Аризони за об’єктами, які рухаються у космосі досить швидко. Хоча спектроскопію (вивчення електромагнітного випромінювання) можна робити, коли небо навіть трошки хмарне, тоді, коли відбулося відкриття, учені вирішили повернути телескоп від густих хмар в інший бік, де знайшли цікаві для дослідження зорі. Їм і пощастило, що однією з них виявилася LP 40-365. Коли вони виміряли швидкість цієї зорі, то з’ясувалося, що вона величезна.

Для чого ученим міряти відстані між галактиками, що це знання дає науці?

Якщо ми можемо точніше поміряти відстані між галактиками, то точніше можемо пояснити, як розширюється наш Всесвіт і чому це відбувається. Є так звані космологічні моделі, які описують еволюцію нашого Всесвіту. Одна з таких моделей – це теорія великого вибуху (Великий вибух – фізико-космологічна теорія про ранню стадію еволюції Всесвіту з надзвичайно щільного та гарячого стану, який існував приблизно 13,8 мільярда років тому. – «Главком»).

Реєструючи галактики, світло від яких через віддаленість від нашої може йти до нас мільярди років, ми зможемо дослідити, яким саме був Всесвіт у певний час своєї еволюції.

Світову науку хвилює ще один момент. Коли було зроблено відкриття про Прискорене розширення Всесвіту, у теоретиків виникло запитання, як же це пояснити, які сили мають діяти для того, щоби прискорити розширення? Напевно, має бути якась сила, яка б відштовхувала масу одна від одної. Адже в природі ми не знаємо про існування таких сил. Знаємо лише гравітаційну силу, яка працює на притягання двох мас. Для того, щоби в теоретичні рівняння еволюції Всесвіту ввести це відштовхування, теоретики включили так звану темну енергію, яка працює проти гравітації, дозволяючи галактикам відштовхуватися одна від одної, збільшувати відстані між ними прискореним чином.

Науковці кажуть, що вибух «білого карлика» – рідкісне явище, яке можна спостерігати раз на 100, чи навіть 1000 років. Як вдалося «вловити» нинішній вибух?

Ми не «піймали» сам вибух. Ми «піймали» те, що залишилося від вибуху, один із компонентів, який рухається зі швидкістю відносно центру нашої галактики 710 кілометрів за секунду. Це при тому, що, наприклад, швидкість Сонця становить 220 км за секунду. Так ось, наш «білий карлик» рухається з такою надзвичайно великою швидкістю, що через кілька мільйонів років він покине Чумацький шлях. Ми майже не спостерігаємо інших зір в нашій галактиці поблизу Сонця, які би рухалися на таких шалених швидкостях.

Як пояснити надзвичайно велику швидкість LP 40-365?

Це є ще одним запитанням, загадкою для науковців, який процес може спричинити появу такої великої швидкості? Одна з гіпотез, до якої ми схиляємося: несиметричний вибух наднової зорі.

У 2015-му році ви виступали із науковою доповіддю у Львові в Університеті імені Івана Франка. Наскільки часто буваєте в України, чи співпрацюєте з українськими науковцями?

Досить часто спілкуємося з колегами. Але співпраці як такої, на жаль, немає.

Виступити з лекцією більше не запрошують?

У 2015-му році я їздив в Україну з власної ініціативи. В Україні війна, науковці і звичайні іноземці були дуже перелякані, не поспішали до вас їхати. Пам’ятаю, тоді була конференція молодих науковців у Києві. Я вирішив їхати до України, бо хотів підтримати, показати, що війна не може бути перешкодою науці, показати, що до України приїздити безпечно. Хоча, пам’ятаю, колеги в Україні мені казали: «Куди ти їдеш!». Але я поїхав до Києва, адже сам закінчив Київський університет, захотілося у той час підтримати його. А тоді заодно відвідав і Львів. Я дуже хотів, аби люди не боялися приїжджати в Україну.

Ваша дружина є президентом Українського клубу Монктона. Наскільки великою і активною є українська громада міста?

Коли ми сюди прилетіли, то українську громаду було важко знайти. Але помалу відшукали. Хтось приїхав з периферії Канади, з острова Кейп-Бретон, наприклад. У місті Сідней на Кейп-Бретоні є велике поселення українців, які живуть там з початку XX століття. Ці люди працювали на заводах, зокрема на сталеплавильних. У Монктоні зручно, це такий хаб, звідки можна переїхати в багатьох напрямках, місто з’єднує різні приморські провінції Канади, такий собі перевалочний пункт. Так от, часто наш народ тут знаходив роботу, залишався жити. Коли ми приїхали, то знайшли близько 20 сімей українців, які вже народилися тут, або іммігрували після Другої світової війни, чи переїхали у 70-80-ті роки і знайшли тут роботу. Саме в той час, 1974-го року, був організований Український клуб Монктона. З того часу українці намагаються зберігати ідентичність. Переважно ці люди не знають української мови, але вони дуже добре знають українську культуру, зберегли мистецтво писанки і всі жінки, які народилися тут, дуже добре готують українську їжу. Тепер почалася ще одна хвиля імміграції в Канаду, люди приїжджають цілими сім’ями з України, особливо в останні кілька років. Наша провінція Нью-Брансвік проводить спеціальну програму для емігрантів саме з України. Хочу надіятися, що таке добре ставлення є завдяки українцям, які приїхали сюди раніше. Знаєте, ми запрошували місцевих політиків на підняття в центрі Монктона прапора України на День Незалежності України. Цього року таке ж святкування відбулося і в Сент-Джоні. Ми намагалися показати їм, що ми є. Сподіваюся, що це вдалося, оскільки провінція зараз прийняла рішення запрошувати на роботу якомога більше громадян України, тобто провінція підтримує імміграцію. Все тому, що тут потрібні робочі руки, саме в галузі ІТ. Програмісти і фахівці з інших суміжних  галузей, пов’язаних з розробкою комп’ютерних програм. У нас зараз близько 50 українських сімей тут проживає.

Як доля вас занесла до Канади, саме до Монктона?

Чесно кажучи, ми з родиною давно збиралися емігрувати з України. Я звернувся до канадських колег, з якими раніше співпрацював, чи можливо працевлаштуватися десь у Канаді? Вони відповіли, що є можливість знайти роботу в університеті Монктона. От ми і поїхали сюди, «там де дідько добраніч каже» (приказка старосамбірчан, означає віддалений від великих населених пунктів район. – «Главком»). Тож з 2005-го року ми в Канаді.

Не шкодуєте, що переїхали?

У принципі, коли я був молодий, була ще якась можливість проводити дослідження в Україні. Тобто були матеріальні ресурси для спектрометричних спостережень, зокрема. Проте коли українська науково-технічна база занепала, стало зрозуміло, що робити хорошу науку світового рівня в Україні стало неможливим без хороших телескопів, інструментів для досліджень. Відтоді я почав співпрацювати з колегами з Канади, Європи, щоб мати змога користуватися телескопами із хорошими параметрами.

Рядовий український астроном не має виходу на великий телескоп, він не може користуватися базами даних, якими володіють учені в розвинутих країнах. Україна не бере участі в розробці нових дослідницьких інструментів та в підтримці роботи великих телескопів. Після окупації Криму на території України не залишилося жодного оптичного телескопу діаметром більше від одного метра. А канадські астрономи мають такі можливості. У Канаді мені дають ресурси, щоби далі розвиватися, щоби робити дослідження. Я задоволений тим, що зробив у науці завдяки цьому переїзду.

Чому немає співпраці з українськими науковцями? Питання лише в грошах?

Є талановиті молоді кадри в Україні, які зацікавлені щось робити. А коли люди не мають достатньої зарплатні, коли вони сидять на 0,1 ставки в Україні й змушені працювати ще на інших роботах, а тому мало часу приділяють науковим працям, якою така співпраця може бути? Наукові публікації чекати не можуть. У світі науки така сама конкуренція, як і в інших сферах. Сьогодні не опублікуєш, завтра колеги випередять.

Наприклад, я веду спостереження на телескопі Канада - Франція - Гаваї, у мене є право на дані спектральних спостережень (зоряні спектри), але це право зберігається за мною лише впродовж одного року. Після цього, якщо я нічого не зроблю в науковому плані, то моє право перейде до когось іншого, хто має доступ до бази даних астрономічних спостережень, зможе проаналізувати  і опублікувати  зібрану інформацію.

Чи цікавляться українські дипломати українською громадою Монктона?

Вони, мабуть, і не знають, що вона існує (посміхається). Одного разу, це було у 2008 році, у нас проїздом був посол України в Канаді. І то, він заїхав у Монктон, мабуть, тому, що Український клуб оплатив йому та його сім’ї ресторан. Не знаю, чи посли такі бідні, чи ні. Як на мене, це виглядало як основна причина, чому він вирішив з нами зустрітися. Скажу так: ми не потерпаємо від того, що вони нами не цікавляться.

Наскільки я знаю від своїх друзів у Торонто, український уряд ніяким чином не підтримує розвиток українських громад в Канаді, не виділяє на це ані копійки. Все, що ми маємо, ми зробили самі, або за допомогою уряду Канади. Свого часу Український клуб попросив і отримав грант на $500 для того, щоб можна було закупити книжки в місцеву бібліотеку, які б описували стан справ в Україні, розповіли місцевим мешканцям про те, хто ж такі українці. Бо раніше ніхто не знав навіть цього.

Зараз багато літератури можна знайти в інтернеті. Було б добре, якщо би у нас було більше українських фільмів і мультфільмів, щоб можна було завантажувати і показувати їх дітям. Цього у нас наразі замало. Я знаю одну сім`ю, яка використовує всі можливості, щоб діти навчалися дистанційно: засвоювали українську навчальну програму паралельно з канадською. Є у нас бажання, щоб цей напрям краще розвивався. Бо наразі дистанційно можна вивчати лише українську мову, математику і ще декілька дисциплін. А можна ж було б суттєво розширити перелік предметів.

Чому люди з громади цікавляться українською культурою, але мовою вже багато не володіють?

Бабусі й дідусі тих людей, про яких я розповідаю, говорили українською. Онуки вже не опанували, вони знають певні слова, розуміють певні фрази. Але коли вони жодного практичного застосування мови не мають, то нема й стимулу у вивченні. Україна вже не є дуже привабливою країною для канадських українців. Беручи до уваги те, що в чиновницьких колах в Україні панує засилля російської, то навіщо тут вчити українську, краще вже англійською. Ось така логіка пересічного канадця. Маю надію, що хоч новий закон про освіту змінить цю ситуацію на краще. Разом із тим, я знаю молодих людей, які тут народилися і для себе вчать українську мову, хоча поки в Україну ще й не їздили.

Михайло Глуховський, «Главком»