«Найкращий вчитель України» Пауль Пшенічка: Освіту треба рятувати від катастрофи, бо ніяка реформа не допоможе
«Учителі в Україні роблять дуже велику кількість безглуздої роботи»
7 жовтня за рішенням громадської спілки «Освіторія» вчитель Чернівецького міського ліцею №1 Пауль Пшенічка був визнаний найкращим учителем-новатором України за версією Global Teacher Prize Ukraine. За це вчитель отримав приз 100 тисяч гривень. Наступного року на переможця і його колег по фіналу конкурсу чекає подорож до Дубая. У столиці ОАЕ проходитиме всесвітній конкурс Global Education and Skills Forum 2018, на якому світ дізнається ім’я найкращого вчителя року.
Global Teacher Prize – світовий конкурс учителів, які зробили видатний внесок у професію. Премію заснував у 2014-му році мільярдер з Дубая Санні Варкі для того, щоби підкреслити важливість роботи педагогів і той факт, що в усьому світі їхні зусилля варті того, аби бути визнаними на світовому рівні. Премію стали називати «Нобелівською премією для вчителів». Її призовий фонд становить $1 млн. Громадська організація «Освіторія» добилася права проведення конкурсу в Україні. Пауль Пшенічка став першим переможцем зазначеного конкурсу в Україні.
Перемога в цьому конкурсі не перша для викладача фізики. У 2004-му році вчитель з України відзначився на міжнародному конкурсі вчителів Intel ISEF (Intel International Science and Engineering Fair - всесвітній конкурс наукових та інженерних досягнень школярів, який щорічно проходить у США та координується авторитетною некомерційною організацією Society for Science and the Public. – «Главком»), що відбувся у місті Портленд, США. У 2005-му році за рішенням Міжнародного астрономічного союзу і Лабораторії ім. Лінкольна Массачусетського технологічного інституту малій планеті №21389 було присвоєно ім’я «Пшенічка».
71-річний Пауль Пшенічка - виходець із чеської родини. Його дід у XIX столітті переїхав з Праги до Чернівців. Пауль закінчив факультет фізики Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича. Фізику і астрономію викладає вже 47 років. З 1969 до 1992 років працював у Чернівецькій школі №24, потім перейшов до роботи у ліцеї. У вільний від роботи час виступає на TEDx, або в Гарварді, пише підручники, полюбляє походи в гори.
В інтерв'ю «Главкому» педагог розповів, як став найкращим учителем світу в 2004-му році, за рахунок чого переміг на Global Teacher Prize Ukraine, в чому плюси того, що найкращі його учні виїздять з України, і розкрив деталі свого спілкування з президентом Порошенком щодо катастрофічної ситуації з технічними дисциплінами в нашій країні.
Чому після всіх своїх звитяг вирішили взяти участь ще й у конкурсі Global Teacher Prize Ukraine?
Цього року я випадково дізнався про цей конкурс. Хтось мені у Facebook написав: мовляв, візьміть участь. Я подумав і вирішив, що варто. До того ж, я не вперше беру участь у конкурсах. У 2004-му році я виграв конкурс для вчителів, який проводила корпорація Intel. Для цього просто потрібно було відправити їм дані про себе, відповісти на деякі запитання, журі розглядає і вирішує, чи варто вас запросити, чи ні.
У чому полягає рецепт успіху?
Маю оригінальні методики навчання, які мають великі успіхи. Це і впливало на журі.
Які головні критерії для участі у конкурсі?
Організатори конкурсу шукають інновативних вчителів, ентузіастів, які надихають, передають свій ентузіазм учням. Це основний критерій.
«Радий, що мої найкращі учні їдуть працювати за кордон»
Одним із критеріїв для вчителя є наявність у нього учнів, які мають помітні досягнення. Про яких зі своїх учнів можете розповісти?
Таких учнів у мене дуже багато, я їх об’єднав в організацію, вони навіть одне одного вчать, а не тільки в мене вчаться (у 1991 році Пшенічка створив для обдарованих учнів наукове товариство «Квазар»). Мої учні виконали 155 проектів, які захистили на міжнародному рівні, і це дуже круто. Їх дуже багато в Європі, в Америці, вони працюють у дуже серйозних установах, серйозних вузах, лабораторіях тощо. Працювали в Гарварді, Принстоні, закінчували Кембридж, Берклі, Стенфорд, тобто дуже круті університети.
Чи не сумно вам, що найкращі ваші учні виїздять з України?
А чому я маю сумувати? Я радий за те, що вони знайшли собі застосування, а не продають тут на ринку картоплю. Наша країна не дуже дбає про талановитих людей.
Наступного року ви разом із чотирма фіналістами Global Teacher Prize Ukraine поїдете до Дубая на Global Education and Skills Forum. Щоб перемогти?
Спочатку треба пробитися у перші 50 претендентів. Якщо ми проб’ємося, тоді зможемо боротися за перше місце. Звичайно, якщо за це берешся, то мета – перемогти.
Ви згадали конкурс Intel. Як тоді вдалося досягти успіху, адже конкуренція у світі вища, ніж в окремо взятій Україні?
У фінал пробилося всього п’ятеро учителів з усього світу. Пригадую, були педагоги з Аргентини, США, України і Японії. Там все було набагато простіше, ніж нині у нас в Україні. Лише потрібно було читати лекції для американських учителів, для керівників дитячих команд, які привезли на конкурс своїх підопічних. Адже паралельно з дорослими між собою змагалися 1500 дітей з усього світу, які приїхали зі своїми проектами. Це дуже велика конкуренція. Ми багатьом читали лекції, для журналістів, для працівників корпорацій. Так от, організатори конкурсу стежили, як ми читали ці лекції, як себе презентували. Виходячи з цього оцінювали, чого ми варті. Ось так я і виграв перше місце.
Тоді заявку на участь у конкурсі в США ви подали не через Міністерство освіти і науки, а напряму від себе. Не заручилися допомогою від держави?
Мої учні знайшли мені той конкурс і порекомендували, щоби я взяв у ньому участь. Я не був упевнений, що потраплю на нього і тим паче виграю. Роком раніше, у 2003-му, я побував у США на запрошення Гарвардського університету. Мені дуже сподобалася Америка. Мав тоді дев’ять перельотів, побував у провідних університетах і багатьох лабораторіях. Страшенно до вподоби мені організація науки в американських університетах. Наступного року мені зайшли можливість, аби я не за власні гроші, бо це для вчителя «трошки» дорого, знову зміг поїхати у США. Маю на увазі конкурс від Intel.
Ви читали лекції не тільки у США, але й в Австрії, Швейцарії. На роботу за кордон запрошували?
Ні, не пропонували. А от читати лекції вони із задоволенням запрошують. У Швейцарії, наприклад, самі вчителі вибирають курс, який би вони хотіли прослухати для підвищення кваліфікації. Вони ж за це платять. За півроку до лекцій мене попросили викласти в інтернет інформацію, про що я буду розповідати. Потім на ці лекції записалася група вчителів, я приїхав до Цюриха в знаменитий Швейцарський інститут (Швейцарська вища технічна школа Цюриха. – «Главком»). У ньому колись навчався Альберт Ейнштейн. Цей вуз входить у топ-20 провідних університетів світу. Так от, вони роблять оригінальні курси для вчителів. Звідусіль запрошують цікавих людей, які можуть поділитися своїм досвідом. Те, що я знаю і вмію, цікавить людей у багатьох вищих навчальних закладах світу.
$10 тисяч, які ви отримали за перемогу у конкурсі в США, використали для популяризації авторського навчального методу. Наскільки цей метод набув популярності в Україні, хто окрім вас його нині застосовує?
В Україні він набув найбільшої популярності. Я почав його використовувати у 1991-му році. А у 1994 році в Україні організувалася Мала академія наук, яка фактично займається тим самим. Тобто це організація навчання в позаурочний час методом проектів. Зараз він набув надзвичайно великої популярності в усьому світі. У нас Мала академія наук проводить конкурси, діти з усіх областей України мають змогу брати участь у них, до того ж не тільки з фізики, а з багатьох дисциплін. Конкурс Intel ISEF проводиться за таким же принципом: діти приїздять зі своїми проектами. У США проводяться ще більш масштабні змагання, ніж проводить Intel. У Південній Аризоні, наприклад, проводиться конкурс, у якому беруть участь 35 тисяч учнів. Конкурс триває один рік. Близько трьох тисяч членів журі оцінюють конкурсантів. Цей метод (конкурс проектів) дуже популярний у світі. Він використовується і у вишах. Студентам дають можливості втілити в життя речі, яких їх навчають на парах.
«Дохід вчителя в Україні нижчий від мінімуму, який потрібен, щоб людина існувала»
Раніше ви розповідали, що возити дітей за кордон вам допомагають спонсори. Хто вони?
Дійсно, це дорого. Ми не дуже багата країна, батьки учнів - небагаті люди. Іноді вони погоджуються заради своїх дітей ці кошти викласти. Найдорожчі поїздки наші були до Індонезії: лише квитки коштують $1,5 тисячі. Частину коштів мені вдається віднаходити у спонсорів. Цього року ми їздили в Німеччину на конкурс з командою України. Мала академія оплатила нам повністю все: і дорогу, і участь. Це перший раз так круто вийшло. А так, як правило, спонсорами є приватні особи або колишні мої учні, або якісь мої знайомі, бізнесмени, яких я особисто знаю. Ці люди знають, що їхні гроші не пропадуть.
В Україні вчителі заробляють значно менше, ніж у Західній Європі. Які доходи у ваших колег в Західні Європі?
Наприклад, вчитель у Швейцарії отримує $8 тисяч в місяць. Український отримує 200-250 доларів. Залежить від категорії, стажу. У мене, скажімо, в зв’язку з тим, що я вже дуже давно працюю, маю купу всіляких звань, зарплата дещо вища, ніж у моїх колег. Але в принципі, чи може молодий вчитель, який тільки прийшов у школу, на свою зарплату винайняти житло, заплатити комуналку, одягнутися, харчуватися? А він ще й хоче утримувати сім`ю. І ця зарплата у нас в Україні нижча від того мінімуму, який узагалі потрібен, щоб людина існувала. Тому фактично нема про що говорити. Люди виживають як уміють, і це не дуже добре.
В Україні нещодавно почав діяти новий закон про освіту. Він допоможе покращити ситуацію?
Я не впевнений, що він зачіпає дуже багато сторін нашої роботи. Не лише зарплата вирішує проблему. Вчителі пригнічені не стільки зарплатнею, скільки тими, скажімо, нерозумними вимогами до них, які вони мають виконувати. Що таке каторга? Каторга - це коли людей змушують робити роботу, яка абсолютно безглузда. Так от, зараз вчителі роблять дуже велику кількість безглуздої роботи. Наприклад, оформлюючи дуже багато різних паперів. Створено чимало управлінських структур, які покликані допомагати вчителям, а насправді взяли на себе функцію перевірок. Наприклад, методичні кабінети. Вони заважають вчителям працювати. Окрім того погано працює система перепідготовки вчителів. Хоча є області, де це працює краще, а є ті, де вони окрім шкоди нічого не приносять. Також порушено систему управління, вона неправильно працює. Керівники на багатьох ланках часто мають не освітні цілі, а якісь приватні.
В уряді кажуть, що новий закон стимулюватиме масову якіснішу освіту, адже передбачає преференції для вчителів, які погодяться їхати в село. Погоджуєтеся?
Я можу сказати, що коли я почав роботу в 70-80-ті роки, то школи працювали і функціонували нормально. І в селах, і в містах. Мабуть, не тільки в законах проблема.
«ЗНО проводиться таким чином, що знищуються всі інші предмети»
Нині в українських вузах є проблема злиття факультетів фізики з факультетами математики. Це пояснюють занизьким попитом на спеціалістів із фізики. Чи вбачаєте у цьому проблему?
Це – перша проблема з усіх. За останні 5-10 років були допущені дуже серйозні системні помилки в галузі освіти. Ви розумієте, що це просто катастрофа, коли фізичні факультети приймають абітурієнтів з результатами ЗНО з географії, англійської чи історії. І нічого з цього приводу не робиться, хоча Академія наук б’є на сполох, б’є на сполох Українське фізичне товариство, Астрономічна асоціація і так далі. І абсолютно ніякої реакції (від влади).
Що ви пропонуєте?
Треба виправити помилку, яку було допущено. Наприклад, діти в 11-му класі, крім тих трьох предметів, які вони хочуть складати, більше нічого не вчать. Відсутність стимулу для них – одна помилка. Фізика – дуже складний предмет. Астрономію школа пропонує вивчити за 16 годин. Якщо іти таким самим шляхом щодо інших предметів, то можна взагалі за один рік школу закінчити. Астрономія складніша за всі закони, складніша за математику. Це дуже складний предмет. Так, якщо можна викласти астрономію за 16 годин, то можна і фізику, і біологію, і історію, – все викласти за 16 годин. Хто думав, коли це визначав? Чи не знали, що ЗНО, яке проводиться таким чином, знищить всі інші предмети? Тобто виживуть тільки ті дисципліни, яким пощастило бути обов’язковими до складання. Зараз українську обов’язково здавати, математику майже обов’язково здавати і так далі. На цьому все. Фізику можна і не здавати. А нащо вчити, якщо можна не здавати? Перший же стимул полягає у тому, що тобі це потрібно!
У наших медичних вузах скасували фізику як вступний іспит. У Німеччині ви не поступите в медичний заклад, якщо ви не здасте фізику. Причому не просто скласти іспит потрібно, не нижче 93% від максимального балу маєте набрати. Якщо ви не склали, ви не вступите у жоден медичний вуз. Так само і в інших країнах Європи, в Америці. Чому? Тому що, подивіться, яка зараз апаратура використовується в медицині. Дуже багато вчених, які закінчували медичні університети, стали видатними фізиками.
Фізика виробляє в людей, які її вчать, критичне й логічне мислення. Якщо ця дисципліна занепадає, ми впадаємо в дуже велику проблему. У нас не буде кадрів для промисловості. А без промисловості ми перетворимось на другорядну країну. Розумієте, в чому проблема? І про це говорять професори університетів, про це говорить Фізичне товариство, а їх ніхто не чує. То в чому тоді полягає реформа? Перш ніж робити цю реформу, треба виправити цю катастрофічну ситуацію. Бо ніяка реформа не допоможе.
Чому науковців не чують?
Не чують, бо дуже поганий слух у людей. Щось неправильно йде взагалі. Не тільки в освіті. У нас зараз дуже складні процеси відбуваються і ці процеси тривають надто довго.
На урочистостях під час нагородження ви бачилися з президентом. Була можливість донести до нього ваше занепокоєння?
Я до президента доніс своє питання стосовно ситуації з технічними дисциплінами.
Яку відповідь від нього ви почули?
Я почув дуже заспокійливу відповідь, що питання буде розглядатись.
Михайло Глуховський, «Главком»