245 років з дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка: цікаві факти
Корифей українського слова не виїздив із Харкова все своє життя
Сьогодні, 29 листопада, відзначається 245 років від дня народження письменника, громадського та культурного діяча, засновника жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі Григорія Квітки-Основ'яненка. Його вважають основоположником художньої прози.
Завдяки Квітці-Основ'яненку українська нація отримала повноцінну літературну прозу, що створила фундамент для класичної української літератури, на якому згодом виросли твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.
У творчості видатного українця особливе місце посідає Харківщина. Для україномовних творів Григорій Квітка обрав псевдонім Основ’яненко, що походить від назви старовинного села, а зараз району Харкова – Основи.
Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист він виступав в оборону художніх можливостей української літературної мови. У своїх творах порушував питання про високоморальні та етичні якості людини, акцентував на особливостях національного характеру, специфіці мислення, вірувань, звичаях, побуту, на цінностях та ідеалах українців.
Цікаві факти про Григорія Квітку-Основ’яненко
Письменника вважають засновником прози в новій українській літературі та батьком жанру соціально-побутової комедії. Народився він у заможній дворянській родині. Та довго соромився свого панського походження.
Квітка-Основ’яненко був розумним та здібним, хоча навчався він лише вдома та в школі при монастирі. Там найменше дбали про науку і стежили лише за щоденним відвідуванням церковних богослужінь.
Хлопець був музично обдарованим – грав на флейті та фортепіано.
У дитинстві через хворобу осліп. Лікарі й знахарі нічим не могли допомогти, та у 6 років раптово зір повернувся. Можливо, саме через таке зцілення він мріяв стати ченцем. І у 22 роки хлопець таки став послушником Курязького монастиря (селище Подвірки біля Харкова). Там Григорій мав пройти через 4 роки ревних молитов. Та не молитвою єдиною… послушник мав тяжко працювати. Його чекали важка праця у холоді та бруді, він мав доглядати за кіньми, хоча їх він боявся з дитинства.
Ченцем Григорій так і не став – згодом попросив звільнити його з монастиря… Чоловік повернувся до світського життя, був активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Він був одним із засновників та директором Харківського професійного театру, Благодійного товариства. Саме Григорій був ініціатором створення Харківської губернської бібліотеки, для відкриття якої сам зібрав кошти.
Григорій Квітка створив Харківський інститут шляхетних панночок, на який пожертвував «майже весь свій статок». Там навчалися діти дворян губернії. За 5 років він домігся, щоб інститут утримувався за державні кошти. Квітку обрали членом інститутської ради, й він опікувався закладом, вирішуючи купу господарських питань.
У Харкові Квітка був одним із найвпливовіших людей. Він багато зробив для розвитку міста як культурного центру. Окрім благодійницької та просвітницької діяльності митець займався ще громадською та державною: обіймав посади судді, повітового предводителя дворянства, головував палатою карного суду.
Свій перший твір опублікував лише у 49 років. Найвідоміші твори Квітки-Основ’яненка: «Конотопська відьма», «Сватання на Гончарівці», «Мертевецький Великдень», «Сердешна Оксана», «Маруся», «Пан Халявський», «Шельменко-денщик» та «Козир-дівка». У більшості з них письменник із великими знанням і любов’ю відтворює образи простих українців та українок, народні звичаї, пісні, манеру спілкування.
Саме твори рідною, українською, принесли авторові справжню популярність. Ними він продовжив народну традицію в українській літературі, започатковану Іваном Котляревським.
Григорій Квітка-Основ’яненко: особисте життя
Особисте життя прозаїка було насичене та цікаве. Перше його кохання – це прима харківського театру Тетяна. Мати Квітки була проти їхніх стосунків. Дівчина вийшла заміж за іншого, а письменник був коханцем. Пізніше він захопився іншою дівчиною – Наталею, та у них теж нічого не вийшло.
Одружився письменник пізно. Лише у 43 роки він зважився на заручини. За свою обраницю він був старший на 22 роки. Уперше вони зустрілися в Інституті шляхетних дівчат, де Ганна Григорівна Вульф була класною дамою. Це була розумна, освічена та душевна дівчина. Її направили у Харків з Петербурга, Анна була вихованкою в Санкт-Петербурзького інституту св. Катерини для шляхетних панночок. Дівчат у таких закладах виховували суворо: заборонялося розмовляти навіть тоді, коли вони йшли в їдальню чи клас, їх готували на гувернанток в знатні родини.
Переїзд до Харкова дівчина сприйняла болісно: її світом був Петербург, який вона дуже любила і в якому мріяла залишитися. Та на новому місці вона закохалася в на 20 років старшого члена інститутської ради Григорія Квітку, а за два роки стала його дружиною (у 1821 році).
Спочатку вона мріяла повернутися до столиці. Та Квітка не хотів покидати рідне місто, і Анна Григорівна призвичаїлася. Вона добре знала іноземні мови, глибоко цікавилася літературою, особливо творами французьких письменників.
Дружина обожнювала чоловіка, була його першим читачем і першим цензором. Разом вони прожили 23 роки у щасливому шлюбі, але дітей у них не було.
Квітка-Основ’яненко з дружиною завжди радо приймали гостей. У них часто бували: Євген Гребінка, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, Михайло Щепкін, Петро Григор’єв, Петро Гулак-Артемовський, Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Ізмаїл Срезневський, Олександр Корсун. Листувався митець з Тарасом Шевченком.
Письменник помер від запалення легень у 64 роки. Анна пережила чоловіка на дев’ять років.