Ігор Дашко. Історія прикордонника, який підірвав себе, щоб росіяни не отримали радіостанцію
«Слава Україні!» – це були останні слова мужнього воїна
Національна академія державної прикордонної служби України, 1994 рік. Перший курс. «Хто наш головний ворог?», – питає викладач. У той час правильною відповіддю було «НАТО». Однак в аудиторії несподівано пролунало «Росія».
– Хто це сказав?
– Курсант Дашко.
– Вийди з класу.
Прикордонник Ігор Дашко завжди мав проукраїнську позицію. Ще у студентському гуртожитку, а це були 1997 і 1998 роки, повісив у кімнаті червоно-чорний прапор. Служити йому довелося у Маріуполі, і він з гордістю носив вишиванку та козацького оселедця. А на початку двотисячних у цьому місті не було українських шкіл, лише окремі українські класи…
Ігор Тарасович Дашко (18.06.1977 – 09.04.2022) – підполковник, прикордонник.
Народився у Самборі, що на Львівщині. 1994 закінчив тут середню школу № 1 імені Тараса Шевченка.
Навчався в Національній академії державної прикордонної служби України (місто Хмельницький, 1999). Опісля розпочав службу в управлінні Державної прикордонної служби України в Маріуполі.
Від літа 2012 до січня 2022 проходив службу в Західному регіональному управлінні ДПСУ. За місяць до російського вторгнення в Україну знову перевівся до Маріуполя.
Одружений. Виховував доньку.
Після перерви, у січні 2022 року Ігор Дашко знову повернувся на службу до Маріуполя. Хотів завершити контракт і піти на пенсію саме тут, де розпочався його шлях військового. Залишалося якихось пів року…
Ігор Дашко народився у Самборі, що на Львівщині. Дуже хотів бути прикордонником, і здійснив свою мрію. Тоді було правило, що прикордонників із заходу України відправляли служити на схід. Так Ігор потрапив у Донецький прикордонний загін, до Маріуполя. Тут зустрів своє кохання – дружину Ольгу.
Жінка пригадує, Ігор обожнював свою роботу, допізна там затримувався. Був відданий службі, Батьківщині.
«Він був дуже обізнаний в історії, багато читав, був політично грамотний, усі дати, події знав на відмінно. Був сином України, її патріотом із самого початку», – поділився із виданням «Твоє місто» один із побратимів Героя.
Прикордонник не сумнівався, ми воюватимемо з росіянами, казав про це ще під час Помаранчевої революції. Але тоді його слова не сприймали серйозно ні керівництво, ні колеги.
Коли почалося широкомасштабне вторгнення російських загарбників в Україну, військовий був у складі прикордонних підрозділів, які брали участь в Операції об’єднаних сил. Це було вже трете відрядження офіцера на схід, у район ведення бойових дій.
Підрозділ Ігоря Дашка тримав оборону на одній із ділянок Маріуполя. Загарбники переважали числом та спробували прорвати позиції українців. Герой устиг прикрити відхід побратимів, сам був важко поранений. Аби не дати ворогу захопити радіостанцію та не потрапити в полон, підірвав себе гранатою. «Слава Україні!» – це були останні слова мужнього воїна, які пролунали в ефірі.
«Те, що останніми словами Ігоря були «Слава Україні!», це однозначно про нього. Він справді любив Україну понад усе, захоплювався визвольним рухом. Ще на початку 2000-х приїжджав у вишиваних сорочках на схід. Тоді там це не дуже позитивно сприймалося, але він цим пишався – що він із західної України. Не кожен зміг би зробити так, як він, але, напевно, Ігор не хотів бути безпорадним, не міг дозволити ворогу отримати вигоду», – цитує «Твоє місто» одного з побратимів загиблого Героя.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу Указом Президента України підполковнику Ігорю Дашку присвоєно звання Герой України (посмертно). Захиснику було 44 роки.
«Я впевнена на всі сто, що для тата здатися в полон було б зрадою. Я знаю, якою він був людиною, і все. Він так вчинив без вагань, – запевняє донька Марія. – Завжди казав, що за Україну готовий віддати життя. І віддав…»
29 вересня 2022 року вулицю Філатова у Львові було перейменовано на честь Ігоря Дашка.