Роман Собків. Історія нацгвардійця, який ціною життя врятував побратимів

Під шквальним вогнем окупантів він отримав легке поранення в голову, нашвидкоруч зупинив кровотечу і кинувся у ворожі окопи. Роман Собків завжди був готовий прикрити собою побратимів. На жаль, запеклий бій поблизу Києва став для майора останнім.

Роман Собків народився на Львівщині – села Малі Дідушичі Стрийського району. Старший із чотирьох дітей, завжди опікувався братом та двома сестричками. Був сильним, і використовував свою міць правильно – повсякчас захищав слабших.

Після навчання в училищі Роман пішов на строкову службу. Професія військового припала юнаку до душі, тож наступним кроком стало навчання в Академії внутрішніх військ МВС. Чотири роки прослужив у танковому підрозділі 4 бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука НГУ. Були й відрядження на Донбас.

«У 2014 році він уперше поїхав у зону АТО, був в автомобільній роті, – розповіла газеті «Експрес» вдова Героя Тетяна. – Я, пам’ятаю, того дня дуже плакала. А він мені каже: «Ти ж розумієш, я їду для того, щоб захистити свою державу. Це – мій вибір. Якщо не я і не такі, як я, ми будемо рабами». Обійняв мене й пообіцяв, що все буде добре. Він мене налаштував, що з ним усе буде добре, що він обережний, – і я в це повірила».

У серпні 2021 року Романа Собківа перевели до окремого загону спецпризначення «Омега». Офіцер швидко заслужив авторитет серед підлеглих та повагу командування загону. Кожен, хто знав Романа, відзначав його талант швидко орієнтуватися та діяти в надзвичайних обставинах.

Зі слів вдови, Роман дуже любив навчатись чогось нового. Декілька років тому вступив до університету. Цьогоріч мав отримати звання магістра танкових військ.

«Постійно працював над підвищенням свого професійного рівня, особливу увагу приділяв професійній водолазній підготовці та загартуванню організму, працюючи інколи на граничних людських можливостях. Серед особового складу загону відрізнявся особливою витривалістю та уважністю», – наводить текст службової характеристики Героя Національна гвардія України.

Із початком повномасштабного вторгнення захисник та бойова група, якою він командував, отримала завдання обороняти аеропорт «Київ». Спецпризначенці утримували свої позиції дев’ять діб, зуміли виявити та затримати 13 диверсантів.

На початку березня «Омегу» передислокували в район села Гути-Межигірської Вишгородського району Київщини. Навколишні ліси кишіли окупантами та їхніми диверсійно-розвідувальними групами.

14 березня підрозділ окупантів переправився через Ірпінь та закріпився на правому березі річки. Гвардійці натрапили на засідку. Романа Собківа поранило, але він надав собі першу медичну допомогу та продовжив бій – прикривав відхід побратимів. Ворог вражав наших воїнів гранатами та пострілами реактивного піхотного вогнемета «Шмель», сили були нерівними. Мужній офіцер дав товаришам можливість відійти на безпечну відстань, перегрупуватись та повернутись до бою. Залишившись наодинці із ворогом, майор Собків продовжував вести вогонь, відволікаючи увагу рашистів на себе. Вижити у цьому пеклі не було жодних шансів. Герой загинув від множинних осколкових поранень. Йому було 32 роки.

«Роман міг врятуватись, але тоді не вдалося б врятуватися іншим хлопцям, а він би цього не пережив. Його друзі досі мені телефонують і дякують за подвиг мого чоловіка. А я продовжую вірити в те, що він тут, з нами», – зі сльозами на очах каже вдова захисника.

Поховали воїна у рідних Малих Дідушичах. Без батька залишилася маленька донечка.

Указом президента України від 17 квітня Роману Собківу присвоєно звання Героя України посмертно.