Хвилина мовчання: згадаймо Андрія Шияна, який пішов на фронт у 19 років

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Шияна.

Старший солдат Андрій Шиян, позивний Гора, загинув 12 листопада 2022 року в бою з окупантами під Бахмутом на Донеччині. Воїну було 26 років.

Нам треба лупати сю скалу та розуміти, що за два дні нічого не закінчиться. Ще будуть роки розбудови нашої, української України. Але крайні дні списали вже не один десяток років розуміння у свідомості мас в контексті ідентифікації ворога, якого ми знищуємо і якого треба знищувати далі. Слава Україні!

Андрій Шиян

Андрій народився у Києві. Він завжди був активним, ініціативним, невтомним, надійним. Вирізнявся наполегливістю у навчанні. Був призером численних олімпіад та закінчив школу на відмінно. Навчався політехнічному інституті, але у 2015-му залишив навчання на другому курсі. Вирішив іти добровольцем в АТО на Донбасі. Воював у складі батальйону імені генерала Кульчицького. Повернувся за два роки. Уся його подальша діяльність була пов‘язана із допомогою військовим та ветеранам, також займався освітньою діяльністю. Очолював громадську організацію ветеранів Оболонського району Києва.

Під час повномасштабного вторгнення Андрій знову взяв до рук зброю, щоб боронити Україну. Спочатку був у лавах столичної тероборони, а згодом приєднався до лав Нацгвардії. Був кулеметником батальйону «Свобода» у складі 4-ї бригади оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука.

«З першої зустрічі ти став моєю людиною, а трохи пізніше – хлопцем, кращим другом, нареченим, чоловіком. Ми почали жити разом, коли після знайомства не пройшло і двох тижнів, одружились через 3,5 місяці. У нас все було швидко і яскраво. З першої зустрічі ти казав, що як тільки буде велика війна, відразу візьмеш знову зброю до рук і підеш захищати країну. Ти казав, щоб я пишалася тим, що жінка Воїна, і я пишалася. Щодня, щохвилини, щосекунди. І буду пишатися до свого останнього подиху. Я знала, на що я йду, коли приймала твою пропозицію, бо це був ти, та сама людина, на яку я чекала все своє життя. Ти був моїм коханням, моєю долею, моєю людиною, моїм двометровим чудом і моєю коханою правою булочкою. І завжди ним будеш. Дякую за ці майже десять спільних місяців, коханий. Вірю, що ми все надолужимо в наступних життях. Тільки знайди мене там, дуже прошу», – написала дружина загиблого Ксенія.

Бійці згадують чуйність та щирість Гори, готовність прийти на допомогу всім, хто потребував, особливо – талант об'єднувати довкола себе непоєднуваних людей. Навколо командира відділення піхотного підрозділу збирались вояки й з інших взводів та рот. 

«Гора був одним зі стовпів нашого батальйону. Людина з неймовірною харизмою та оптимізмом. Коли його бачив – чи це спокійна ситуація, чи повна ср*ка – він заряджав усіх своїм оптимізмом, зігрівав почуттям гумором, адже був у безперервному позитивному настрої. Він був не просто чудовим військовим, чудовим солдатом – він був для нас близькою людиною і справжнім другом, Горою всього батальйону. Ми пройшли разом і воєнні історії, і багато іншого. І ніколи він не сумнівався в собі чи у своїх вчинках. Ішов навпростець, дивився прямо, не ховав погляд, не пасував перед страхами, загрозами, перешкодами», – розповів заступник командира батальйону «Свобод».

Поховали захисника на Алеї Героїв Лісового цвинтаря у рідному Києві.

Вдома на Андрія чекали мама і дружина.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.