Хвилина мовчання: згадаймо Вадима Зеленюка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Вадима Зеленюка.

Майор окремого загону спецпризначення Національної гвардії України Вадим Зеленюк відомий не лише своїми подвигами в АТО, а й титулами чемпіона України і Європи з дзюдо і бойового самбо. З початком повномасштабного російського вторгнення входив до спеціальної групи, яка займалась розвідкою цілей та коригуванням артилерійського вогню. Воював на Донеччині, зокрема, брав участь у боях за Сєвєродонецьк. 22 серпня отримав вогнепальне поранення в ближньому бою під Авдіївкою, прикриваючи побратима, але продовжив наступальні дії. Загинув внаслідок поранення осколком міни буквально в декількох метрах від ворожої групи.

Вадим Зеленюк народився на Хмельниччині, але його доросле життя було пов’язане із Києвом. Він любив це місто, захищав столицю у лютому-березні, а влітку поїхав на Донеччину, де і загинув під час виконання бойового завдання, прикриваючи товаришів.

Вадима Зеленюка посмертно нагородили орденом «Золота Зірка» з присвоєнням звання Героя України.

Ще в садочку він був першим у всіх «руханках» та естафетах. Тож коли хлопець пішов у спортивну секцію, це нікого не здивувало. Тренерів вражало інше – затятість маленького хлопчика, який після поразок не знеохочувався, а ще більше докладав зусиль для змагань. Таку рису дуже цінують у спорті, бо саме вона є ознакою чемпіонів. І Вадим Зеленюк, зрештою, ним став. Спочатку він займався дзюдо, а потім обрав для себе самбо.

«Він з народження був таким непосидючим і вертким, що важко на руках було втримати», – згадує Ніна Семенівна, мама Вадима Зеленюка.

Вадим Зеленюк був кандидатом у майстри спорту з дзюдо, майстром спорту з самбо. На його рахунку бронзова медаль юніорського чемпіонату України з дзюдо 2006 року.

У 2010 році закінчив факультет внутрішніх військ Київського національного університету внутрішніх справ. А у 2013-му хлопець став бронзовим призером чемпіонату світу з бойового самбо. Він чемпіон Європи із універсального бою.

«Щоб вшанувати Зеленюка-спортсмена ми вирішили запровадити змагання на його честь і включити цей турнір у загальноукраїнський календар змагань», – розповідає Вадим Рогач, президент Національної федерації самбо України.

Саме він дуже сподівався, що хлопець обере спортивну кар’єру, але Зеленюк вирішив стати військовим. І у цій професії він був таким ж успішним – дослужився до майора елітного спецпідрозділу НГУ «Омега».

Спершу Зеленюк пішов служити до Нацгвардії. Пройшов шлях від офіцера бойової штурмової групи до інструктора зі спорту І категорії групи неолімпійських видів спорту спортивної команди Клубу Національної гвардії України.

Від 2014 року хлопець постійно виїжджав на ротації виконуючи бойові завдання на сході нашої держави. «Дзвонив нам сам, казав, щоб не переживали, і що це його обов’язок – нас захищати», – каже його сестра Юля. До слова, брат навчив усю сім’ю користуватися різними соцмережами і месенджерами. Пояснював, що для «спецури» зв’язок дуже важливий.

Сестра Юлія та мама Ніна розповідають: чоловік міг пити воду з калюжі та поспішати на евакуацію місцевих жителів. Встигав усе й усюди – ніхто не розумів, як саме. 

24 лютого, він зателефонував рідним, і сказав, що під Києвом. Саме у Київській області його спецзагін брав участь у надзвичайно ризикованих операціях – розвідували цілі та корегували артилерійський вогонь. Побратими із Нацгвардії відзначали, що Вадим завжди намагався рухатися одним із перших. Його група виявляла маршрути окупантів та спостережні пости.

З однієї із таких «вилазок» вдалося зафіксувати і передати артилерії ЗСУ точні координати скупчення броньованої техніки – близько 24 одиниць. У результаті спецоперації групи, в яку входив Вадим, військові відтиснули ворога на 12 кілометрів до села Бузова. При чому, росіяни так і не помітили групу українського підрозділу!

Після того, як ворог зробив акт «доброї волі» і забрався з Київщини, Вадим отримав нове скерування — на Ізюмському напрямку Харківської області. Там він пережив обстріли градами та забороненими фосфорними бомбами — противник ніколи не зважає на міжнародні конвенції. На Харківщині трапився дуже показовий випадок, за що його так цінували друзі – Вадим надав домедичну допомогу двом військовослужбовцям, а одного пораненого, попри постійні обстріли, тягнув на собі майже 5 км – врятував чоловікові життя.

З червня Вадим воював біля Сєвєродонецька. У Нацгвардії стисло зазначають, що під час запеклих боїв на території авторемонтного заводу, завдяки діям групи у якій він був, наші воїни провели зухвалу і яскраву операцію та взяли в полон шістьох військових РФ. Саме ці окупанти поділилися інформацією, яка допомогла проводити контрнаступ у цьому напрямку.

Цікаво, що воїн постійно намагався вдосконалювати свої навички, опановувати більшу кількість різної зброї. Тож з липня він уже був у складі групи застосування ПТРК «Стугна».

«Вадим цінував якісне військове спорядження, тож друзі знали, що саме якісь такі «ніштяки» – це найкращий подарунок для нього», – пригадує сестра. Майже кожного дня, він проводив розвідку місцевості в «сірій зоні», щоб вибрати найкращу позицію для застосування комплексу. Вадим ще й встигав вести «бойовий щоденник» – знімати будні солдата, підкреслюючи, що це найкраща у світі робота.

«22 серпня група отримала завдання відбити штурмові дії ворога та закріпитись на визначених рубежах. За допомогою двох розрахунків ПТРК NLAW Вадим знищив 2 ворожі БМП разом з екіпажем. Коли залишки ворожої піхоти зайшли на позицію, він один з перших висунувся на зустріч чисельним силам противника та вступив у бій. У ході пересування майор Зеленюк, прикриваючи побратимів та відводячи вогонь на себе, отримав вогнепальне поранення, однак продовжував наступати та вести вогонь. До чергової ворожої групи залишалося декілька метрів, але в цей момент осколком міни Вадим отримав поранення, яке зупинило його життя», – так описали день загибелі Зеленюка у Нацгвардії.

У художніх фільмах такі кадри роблять головними – герой вмирає, але надихає інших на перемогу. Але на нашій війні – це реальність, свідками якої є багато військових. Вчинок Вадима додав такої люті його друзям, що вони буквально змели нападників, відкинувши їх від лінії оборони.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.