«Люди до кінця не розуміють істинних причин». Психотерапевт – про тренд на відмову мати дітей

За останні десять років відмова мати дітей – чайлдфрі – набирає обертів по усьому світу. Україна – не виняток.

Американські вчені-соціологи з Мічігану днями опублікували результати нового соціологічного дослідження, у яких стверджують: відсутність дітей не робить життя чайлдфрі гіршим - вони точно так само щасливі, як і інші категорії людей. З яких причин відмова від батьківства стає трендом? Чи щирою є чайлдфрі-позиція молоді, чи лише бажанням кинути виклик суспільству? Чи слід боротися з такою позицією і переконувати її адептів? На ці та інші питання в інтерв'ю «Главкому» відповіла психотерапевт Марія Фабричева.

«Інстинкт нас запрошує зайнятись сексом, а сформована кора головного мозку каже: «Одягни презерватив»

Свідома відмова мати дітей - це зріла чи незріла позиція?

Будь-який зрілий вибір – це коли людина точно знає, чому він саме такий, що це лише її рішення, воно стосується тільки її, і жодним чином не переадресовується на інших. У такому разі людина не вважає потрібним поговорити на цю тему самовільно. Часто трапляється, що людина ухвалила якесь рішення, але при цьому при зустрічі з новою людиною вона одразу «перевіряє реальність»: починає цю тему, хоча її не питали, бо це взагалі недоречно. У такому випадку це незріла позиція: людина нібито прийняла рішення, але всередині все одно є якийсь двигун сумніву, і людині хочеться про це поговорити.

Якщо ж людині в цьому рішенні добре, вона живе, кайфує, і при цьому не засуджує «протилежний табір». Тоді це особистий, усвідомлений вибір. Це стосується будь-якої позиції – чайлдфрі чи якоїсь іншої.

Рішення не мати дітей ухвалюють люди, у яких немає дітей – фактично, вони не знають, від чого відмовляються. Наскільки таке рішення може бути зрілим?

Так, це люди без досвіду спілкування зі своїми біологічними дітьми, але при цьому вони мали контакт з дітьми: у когось є брати, сестри, у когось перед очима проходить історія сусідської родини. У когось є досвід, який асимілювався читанням книг, переглядом телепередач і так далі – тобто це рішення повинно мати свою основу.

Окрім того, якщо ми говоримо про дорослий вибір, є таке доповнення: людина завжди може передумати. У випадку, якщо та й інша позиція, не була викликом суспільству, чи якщо вона не була токсичною – це коли чайлдфрі переходить у чайлдхейтинг: коли багато гніву і ненависті спрямовано на дітей, як наслідок, на їхніх батьків.

Людина жила за певних обставин, які підштовхнули її до такого рішення. Потім щось змінилось, відтак людина змінила своє рішення. Люди самі по собі нестатичні. Нас так виховували: «Слово піонера як граніт…», тож якщо ти ухвалив якесь рішення, то не можеш його змінити. Але це не так. Життя змінюється, змінюються обставини, змінюються сенси, потреби, навіть цінності можуть змінитись. І от людина одного дня прокидається і розуміє, що у нього з’явилась потреба в продовженні роду. Це добре.

Продовження роду – це інстинкт, це потреба, закладена у підсвідомості. Виходячи з цього, чи багато у вашій практиці переконаних, «ідейних» чайлдфрі, чи більше тих, хто ловить хайп?

У практиці я стикаюсь із представниками обох «таборів» людей. Можу сказати, що ті з них, які прийняли усвідомлене рішення, завжди тихіші. Зазвичай чути тих, хто сумнівається. Складається враження, що вони всі незрілі, невпевнені, постійно викликають на конфронтацію.

Тепер щодо інстинктів. До утворення в мозку sapiens кори, яка дає можливість аналізувати, це був суто тваринний інстинкт. Люди вступали в сексуальний контакт з певним періодом під впливом інстинкту для того, щоб з’явилось потомство, а плем’я росло. На сьогодні інстинкт продовження роду може бути нівельований, сублімований.

Людина – істота агресивна. У стародавні часи вбивати – теж було інстинктом. І людина вбивало не тому, що хотіла вбити, що її плем’я хотіло їсти. Людина могла вбити представника іншого племені за здобич. І ким була така людина? Героєм. Це в сучасному світі ми можемо почати аналізувати: «А чому ти його вбив, а чому ти не домовився?». Тобто еволюція людини дорівнює еволюції мозку, і дуже багато моментів стали не настільки інстинктивними, як це було раніше. Тому за інстинктом продовження роду стоїть ще багато потреб. Розумієте? Інстинкт нас запрошує зайнятись сексом, а сформована кора головного мозку каже: «Одягни презерватив про всяк випадок».

Які основні причини такого рішення: і до кінця усвідомленого, і ні?

Дуже часто ці причини можуть лежати в глибинах несвідомого. Люди до кінця не розуміють істинних причин цього рішення, знаходять для себе якісь пояснення. Це відповідь, як лейтмотив: «я точно знаю чому, відчепіться від мене».

Якщо ми зазирнемо у глибини несвідомого, там причин може бути кілька. Приміром, розуміння, що позиція дорослого вигідніша, ніж позиція дитини – люди несвідомо захищають дітей від складності, несправедливості цього світу.

Інший приклад – глибинний страх не впоратись, чи що повториться якась трагічна історія тощо. Інколи буває, що у людини настільки комфортне, яскраве, насичене життя, що вона не хоче нічого змінювати. А вже на ці три точки може нашаровуватись що завгодно. Але я за те, що якщо перед нами людина, яка прийняла рішення і точно знає, чому вона це зробила, ми не маємо нав’язувати їй протилежну думку. Це вже нетолерантне ставлення до чужого вибору.

Якщо така позиція іншої людини викликає у вас активний супротив, стримайте себе від того, щоб виховувати інших. Бо коли ми починаємо нав’язувати щось, то діємо виходячи зі своїх страхів. У нас прокидається внутрішня егоїстична бабця, яка нашіптує: «А що ж буде з нами, з людьми, якщо всі перестануть народжувати? Як так? А з ким моя дитина дружитиме? А онук мій з ким дружитиме через двісті років?». Тобто ми хочемо все контролювати і залишити все, як є. Буває, що страх перед процесом виношування, процесом пологів, сильний, бо в дитинстві (або не в дитинстві) налякалась.

Певно, у такому випадку має йтися не про першу вагітність…

Розумієте, людина – істота, яка фантазує. Нашому несвідомому все одно – трапилось це з нами, чи це інформація, яка була почута. Інколи чужий досвід наділений сенсами сильніше, ніж особистий. Тому я коли працюю з жінками старшими, завжди кажу: «Дівчата, я вас благаю, не розповідайте про процес народження дитини як про жахіття і подвиг. Не лякайте інших, дайте людям ухвалити особисте рішення, а не рішення, яке ґрунтується на вашій страшилці». Про це важливо пам’ятати і батькам. Коли мама розповідає синові чи донці, як важко вона народжувала, десь у 70% випадків така дитина є носієм відчуття провини. Бо не хотіла робити боляче, але одна її поява на світ дорівнює мукам іншої людини.

«Покоління 20-30-річних не хочуть ділитись любов’ю»

А ви прослідковуєте залежність від пізнього народження дітей і відмовою від батьківства з економічною ситуацією у країні?

Звісно. Можна народити дитину рано, спонтанно, після незахищеного сексу в 18-19 років – бо у людини немає плану, що робити далі. Був план «закінчу школу – вийду заміж – народжу дитину – буду виховувати. А там подивлюсь. А там вже й 40». Ми розуміємо, що коли ти фантазуєш у 15, то для тебе 40 – це вже пенсія.

В 40 виявляється, що життя триває. На те, як людина почувається в 40, напряму впливає стан економіки окремо взятої країни. Так, в далекі часи люди з ряду причин – голод, війни, хвороби тощо рідко доживали до 40. Зрозуміло, що тоді народжували і в 13, і в 14 – коли наставав період статевого дозрівання. Зараз тривалість життя змінилась. В Україні ж «третій вік», тобто після виходу на пенсі, – це найбільш лячний вік, дуже мало людей уявляють свою старість у позитивному руслі. Є страх, який штовхає народити в 20, 25 щоб мати можливість потім допомогти дітям. В Європі ситуація інакша.

Психолог Катерина Гольцберг в інтерв’ю «Главкому» розповідала, що покоління, якому нині 20 років вельми аутичне та інфантильне. Чи згодні ви з цим, і чи може це бути причиною відкладення чи відмови від батьківства?

Згодна. Покоління людей, яким зараз 20-30 років, називають «сніжинками». Сніжинки прекрасні, дуже тендітні, але при цьому зовні колючі. Є проблеми з інфантильністю, проблеми з відповіддю на питання «хто я?». Це відлуння з часів, коли нашим бабусям забороняли бути собою, була тоталітарна держава, яка казала, якими всім бути. На психологічному рівні давала «не висувайся і не будь собою», і транслювала наступному поколінню. Наступне покоління, батьків «сніжинок», влетіло в революційні зломи, коли народились в одній державі, а жили в іншій. Завдання було одне: вижити. Ми мали свободу, але як користуватися цією свободою, ніхто не розповідав. В моєму поколінні чимало ранніх шлюбів, раннього народження дітей. Ми – трудоголіки, яке постійно думає, як вижити. А от своїх дітей завжди оберігали. Тому вони інфантильні, ніжні, бо їм батьки намагаються дати все, чого не було у них в дитинстві. Ці діти не хочуть ділитись любов’ю, хочуть якомога довше побути дітьми. У дітей своїх дітей не буває. Спрацьовує логіка: «Якщо на психологічному рівні я не відчуваю себе дорослим, чому я маю з тобою ділитись чимось? Я піду, поп’ю кави, попрацюю».

Ще один важливий момент: «сніжинки» більше орієнтовані на зарубіжний досвід. Вони мають багато інформації і бачать, що немає нічого страшного у тому, щоб народити дитину в 40, 45. В Італії люди університет закінчують в 35-38, і нічого, все добре. На Сицилії доки дитина живе з батьками, доти батьки її утримують.

Зрозуміло, що коли молода людина виходить у цей світ, вона бачить, скільки задоволення від нього можна отримати. До карантину можна було взяти рюкзак, купити квиток на лоу-кост – і от ти вже гуляєш вже по іншому місту, досліджуєш світ. Коли тобі настільки весело, ти в своїй зграї і коли бачиш, як змінюється життя новоспечених батьків, десять разів подумаєш перед тим, як випасти зі зграї та ділитися усім своїм часом з іншою істотою.

«Призвання будь-якої людини – бути щасливою і прожити своє життя так, щоб воно влаштовувало її»

Дитину народжує жінка, жінка може залишитись одна з цією дитиною. Чи не коректніше говорити про рішення чайлдфрі більш актуально саме для жінок?

Я зараз займу непопулярну позицію щодо жінки, хай вибачать мене мої коліжанки. Не згодна, і от чому. Процес зачаття дитину неможливий без участі двох. Нехай умовно можливий, бо медицина не стоїть на місці, але є матеріал: сперматозоїд і яйцеклітина. Чоловік бере участь у процесі. Приміром, якщо ми знову зазирнемо у Європу, в багатьох країнах у декрет ходять по черзі. У Швеції декрет можна розділити, три дні мама сидить з дитиною, три дні тато і обоє працюють – кайф. І всі інстинкти включені, всі працюють, всі насолоджуються цим процесом. На очах у одного з батьків дитина навчилась усміхатись, у іншого ходити, фоточки, щастя, крутяк. Точно так само, якщо пара зійшлась щодо інтересів, обоє чайлдфрі, то чому б ні? Вони обоє щось роблять разом, вони кайфують.

Якщо ми говоримо про зріле рішення щодо появи на світ дитини, то ми не обійдемось без рішення двох і позиції двох. Тому партнерам треба розмовляти один з одним. Не фантазуйте, а дізнавайтесь про позиції один одного, у тому числі і щодо народження дітей. Якщо один з партнерів усвідомлено не хоче мати дітей, а інший хоче, то напевно, комусь доведеться дуже поступитись своїми бажаннями і мотивами.

Так, жінка виношує дитину, жінка народжує і жінка проводить перший рік, до трьох років, а то і довше з дитиною, вона в постійному контакті. А чоловік, якщо він у сім’ї, залишається фінансовим тилом, але при цьому має всі можливості спілкуватися з дітьми.

Серед ваших клієнтів, які відмовляються мати дітей, кого більше: жінок чи чоловіків?

Важко вибудувати статистику, бо моя основна аудиторія – це жінки, до мене у відсотковому співвідношенні приходить 70% жінок і 30% чоловіків. Чоловіків менше, тому точної статистики не вийде.

Водночас хочу зауважити на різному ставленні соціуму. Одна річ – чоловік, якому 40 і у якого немає дітей, і якому соціум каже: «Ок, це мужик, не хоче – і нормально. Він кар’єру робить, на «Мерседес» і будинок заробив, Живе прекрасно». Інша річ – коли жінка заявляє про схожу позицію: у суспільства до неї більше запитань, їй нагадують, що вона мати, що вона повинна... Наш соціум досі бачить призвання жінки в тому, щоб народити. Але це не завжди так. Призвання будь-якої людини – бути щасливою і прожити своє життя так, щоб воно влаштовувало її.

Наталія Сокирчук, «Главком»