Історія Андрія Котовенка, який після 22 операцій повернувся на фронт

Він не дозволив ампутувати собі ногу, хоча лікарі попередили, якщо інфекція пошириться тілом – це вірна смерть. Розірвані судини у посіченій осколками міни кінцівці довелося замінити протезами. Загалом Андрій Котовенко переніс 22 операції. І після цього не лише зміг вести активне життя, а й вигравав спортивні змагання світового рівня. Проте один із найсильніших ветеранів війни, на жаль, загинув цьогоріч у травні.

Андрій Котовенко народився у Боярці. Юнак здобув фах слюсаря, проте працювати пішов консультантом у магазин із продажу побутової техніки. Йому дуже подобалися різноманітні прилади, Андрій детально вивчав їхні характеристики та завжди знав, що порадити покупцям.

Комунікабельний, активний, позитивний, із яскравим характером. Саме так відгукувалися про Андрія Котовенка колеги.

Чоловік також був щасливим у шлюбі. Із дружиною Тетяною жили в злагоді, виховували сина Івана. 

«У нашій парі же зустрілись два такі темпераменти, що прямо вогонь. Я – телець, а Андрій – козеріг. Але я не могла з ним довго «бодатися» чи сваритися. Пів години – це за все наше життя максимум, що ми не розмовляли. Мирилися одразу», – розповіла Тетяна виданню «Новинарня».

Коли Росія в 2014 році почала агресію проти України, Андрій Котовенко вирішив, що боронитиме Україну зі зброєю в руках. Утім, до війська вдалося потрапити не одразу. У юності чоловік мав поганий зір, тож в армію його не взяли. І хоча Андрій встиг зробити корекцію, за документами був «списаним».

Втомившись оббивати пороги військкомату, Андрій Котовенко пішов на фронт добровольцем. І одразу опинився на передовій – у Пісках. Як позивний обрав прізвисько, що йому дали ще підлітком – Кіт.

Досить швидко захисник зарекомендував себе в артилерії. Став командиром мінометного відділення, яке надзвичайно ефективно працювало по позиціях ворога. Опісля перейшов у розвідку.

Як згадує сам Андрій, на війні він завжди прагнув отримати якнайбільше інформації про ворога, щоб мати змогу протистояти йому максимально ефективно. «Часто після закінчення своєї «артилерійської» зміни замість відпочинку я йшов до позицій піхоти. Там я не тільки брав участь у боях, але й наносив на планшет вогневі точки супротивника, щоб «накривати» їх з міномета. І коли повертався до артилерійської служби, то «сепари» передавали, що в «укропів» з'явився якийсь високоефективний автоматичний гранатомет», – розповів Котовенко LB.

Після служби у кількох добровольчих формуваннях Котовенко уклав контракт із 93-ю бригадою.

Ігор Сивий, який познайомився з Андрієм на війні взимку 2015 року, згадує його як поміркованого військового: «Кіт завжди питав думку інших перед тим, як робити щось ризикове», – поділився боєць із «Новинарнею».

Попри обережність, важкого поранення Андрію уникнути не вдалося. Наприкінці січня 2016 року на шахті «Бутівка», що неподалік Донецького аеропорту, підірвався на ворожій міні. Кіт із двома побратимами, Сивим та Морячком, саме ходили в розвідку до ворожих позицій. Вибух пролунав позаду захисника, йому розірвало праву ногу. Котовенко зумів накласти собі джгут. Утім, іти назад до українських позицій не мав сили – втратив багато крові. Деякий час повз на спині, але швидко втомився. «Певно, бог обійняв мене в той момент, і я зумів вижити», – зізнавався боєць. А ще від смерті порятували думки про сина. «Навіть не думай «відключатися»! Ти повинен повернутися додому і виховати Івана!», – лунало в голові.

Зрештою на позиції зумів повернутися Сивий. Він і привів допомогу. Морячок, на жаль, загинув.

Поранення Андрія виявилося дуже важким. Ногу розірвало майже навпіл, пошкодило артерію і вену, з кінцівки витягли дюжину осколків.

Захисник пригадував: запах плоті, що гниє, був нестерпним, а лікарі наполягали – ногу слід ампутувати. Однак він не погодився. У результаті – двадцять операцій, години виснажливих медичних процедур, біль, милиці і пригнічений стан.

Котовенко каже, що окрім сина надважливу роль у його відновленні зіграла дружина, яка завжди була поруч, підбадьорювала та підтримувала чоловіка в найскладніші моменти. «Дружина – мій найнадійніший тил. Мені дуже з нею пощастило. Вона гарна і любляча жінка, і при цьому дуже сильна. Ми разом пройшли всі випробування», – зізнався Андрій LB.

Зрештою, Котовенко вирішив, що не хоче бачити себе таким у дзеркалі. Почав тренуватися. Клав біля себе термометр. В організмі «сиділа» інфекція, тож під час занять температура швидко зростала до 38-39 градусів. Але захисник «остигав» і знову повертався до занять.

У цей час Андрій Котовенко потрапив на лікування до Німеччини. Та пережив ще дві операції, одна з яких тривала вісім годин, інша – шість. Тамтешні лікарі дивувалися, адже пацієнт, у якого нога була обплутана трубками, не випускав з рук гантелі, качав прес. А щойно зняли шви, Кіт опинився у спортзалі. На біговій доріжці зумів пробігти п’ять кілометрів. Через біль та емоції з очей котилися сльози, зізнався захисник.

Там же, у Німеччині, Котовенко у Facebook випадково натрапив на статтю про «Ігри нескорених» – міжнародні спортивні змагання в паралімпійському стилі для поранених військовослужбовців. Це стало точкою відліку. Чоловік вирішив, що неодмінно візьме в них участь.

Після повернення додому Кот став серйозно тренуватись. Спочатку – двічі на тиждень, потім – через день. Згодом почав займатися пауерліфтингом під керівництвом тренера Олексія Соловйова.

«Казав, у нього такий тренер, що всі медалі тепер його будуть. І так іронічно додав: «А медальки я люблю», – згадує тато героя Сергій Котовенко.

У 2020 році Андрій здобув срібну медаль на чемпіонаті Європи з пауерліфтингу у Словаччині. До цього став чемпіоном України в жимі лежачи у софт-екіпіруванні та срібним призером у класичному жимі.

У червні 2021 року Кот переміг у національних змаганнях «Ігор нескорених» у паверліфтингу. А вже 25 жовтня 2021 року завоював бронзу в дисципліні жим лежачи на чемпіонаті світу.

«Він сам себе зробив чемпіоном, своїми руками, своєю волею, витривалістю. У нього була дуже велика мета, він дуже хотів перемогти, стати чемпіоном і все для цього робив», – каже тренер.

Окрім спорту, Котовенко вів активне життя – працював консультантом у гіпермаркеті, здобував в університеті фах юриста, активно вчив англійську, відвідував україно-норвезьку програму з ведення бізнесу.

До початку повномасштабного вторгнення Росії Андрій мріяв взяти участь у турнірі Arnold Classic, який традиційно відвідує Арнольд Шварцнеггер. Саме з ним планував сфотографуватися Кіт, ставши чемпіоном.

Це для нього також було таке собі хобі: селфі з публічними особами. Він фотографувався з Кличком, із Зеленським.

«Андрій зняв, дивиться, як вийшло. Каже президенту: «Володимире Олександровичу, щось не дуже вийшло. Давайте ще раз. Хочу, щоб було красиво». Зробив дублів п’ять. Аж Зеленський йому сказав жартома: «Ну, ти і нахабний!», – розповідає батько Сергій.

Але фото з «залізним Арні» потрібне було герою і для благородної мети. Він розраховував, що це стане доброю рекламою для змагань ветеранів, які мріяв організувати – «Сталеве серце». Андрій навіть розробив логотип, але втрутилася війна.

Змагання Arnold Classic тривали в Коламбусі з 2 до 5 березня 2022 року. В цей час Кіт захищав Україну.

Дружина навіть не намагалась вмовити чоловіка не йти воювати, в цьому не було жодного сенсу.

Кіт загинув о 9-й годині ранку 2 травня на Харківщині. Під час виїзду бійці потрапили під обстріл. Йому було 39 років. Поховали бійця у Віті-Поштовій на Київщині. Його підрозділ продовжує захищати Україну.

Тренер Олексій Соловйов тепер працює над тим, щоб реалізувати мрію Кота та заснувати на його честь змагання «Сталеве серце», для якого він практично все підготував.