Втратив око, мав п’ять поранень, але пішов на війну. Історія розвідника Олександра Фештриги

«Ось у мене одна із цілей – прожити 112 років. Вирішив, що в останній рік життя нарешті стану алкоголіком. А найближча – зробити шість кубиків пресу, в мене стільки ніколи не було, і біцепс збільшити. Коли ти досягаєш цілі, це дуже підживлює. Цією енергією я і живу». Такі слова розвідника Олександра Фештриги можна прочитати у книзі журналістки, воєнкора Анастасії Федченко «Вони перемогли».

«Магнетичний. Щось таке в цьому чоловікові, що притягує. Чи його почуття гумору, чи оксамитовий голос, говорив-як-співав, чи косичка на потилиці, а сиві скроні майже під нуль. Чи його котяча хода. Чи його внутрішня сила», – написала Анастасія Федченко у спогадах про героя.

Олександр вражав стійкістю та життєлюбством. Він повернувся на фронт після п’яти поранень. Останнє було надзвичайно важким – воїн втратив око, 17 зубів, а куля так і залишилася в черепі. Війна забрала Олександра Фештригу у 42.

Олександр Фештрига народився у селі Репужинці на Буковині. Батько пішов із сім’ї, коли йому було три. Тож справжнім авторитетом для малого став дідусь Григорій. Саме він прищепив хлопчику любов до України.

Олександр не надто любив шкільну науку, але його захоплював спорт – сам записався на бокс. Пізніше зайнявся кікбоксингом, їздив на змагання за кордон та шість разів здобував звання чемпіона України. Спортсмен виступав за клуб «Сакура». Ця назва згодом стала його позивним.

Коли розпочався Майдан, Олександр Фештрига поїхав до Києва з цікавості – подивитися, що відбувається. Пробув там недовго, але ухвалив рішення боронити Україну зі зброєю у руках. Сакура приєднався до «Правого сектору», і вже під час першої ротації потрапив у Донецький аеропорт. Пробув два тижні в старому терміналі. Тоді оборона летовища фактично тільки починалась.

«Тоді вже були обстріли. Починалося все зі стрілкотні. Хто досвідченіший – казали, що працює снайпер. А для мене все було нове, я ніколи не служив, і одразу потрапив у таку пригоду. Мені сподобалось. Тому вирішив продовжити», – розповідав у одному з інтерв’ю Олександр Фештрига.

Службу Сакура продовжив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Потрапив у розвідроту, потім – у розвідвзвод, трохи побув зенітником.

У 2015 році отримав аж п’ять поранень. Останнє виявилося надзвичайно важким. Воїн 10 днів провів у комі.

«Шльопнуло в голову. Є дві версії: працював снайпер або рикошет. У мене знайшли шматочок кулі в голові. Є знімки, на яких з одного боку уламок від снаряда, а з іншого – хвостик від кулі. Могло бути так, що зрикошетило. І цей хвостик влучив у голову, зніс черепуху, око, пробив ніс і вибив 17 зубів», – розповідає розвідник.

Куля і досі в нього в черепі – хірурги вирішили, що недоцільно витягати. Довелося також видалити око. Прогнози лікарів були невтішними. Олександр мав головні болі, безсоння, проблеми з пам’яттю. Відновитися йому допомогла упертість.

«Я ніколи не зациклювався на пораненні, на майбутніх обмеженнях. Єдине, про що шкодую, – що нема шраму через усе обличчя, – сміється Олександр. – З ним мав би більш геройський вигляд».

Герой зізнавався, що тримати себе у формі йому допомагає рух. А щоб добре працювала голова, читав книжки, іноді по кілька одночасно.

«Я багато ходжу. Іноді думаю, що міг би обійти всю Земну кулю. Мені це подобається, так легше думати. Коли в мене якась проблема, я починаю намотувати кола – і знаходжу відповіді», – розповідав журналістам розвідник.

Олександр Фештрига двічі був одружений, однак сімейне життя не склалося. Чоловік дуже пишався 10-річною донькою Кірою, із якою регулярно спілкувався.

«У неї цікавий характер, тож вона особливо й не здивувалася, що я втратив око, називає мене Джек Горобець, – ділився Олександр. – Ми з нею годинами говоримо телефоном. Теж займається єдиноборствами, танцями, математику любить».

Після поранення Олександр Фештрига працював спортивним інструктором та тренував строковиків. Згодом повернувся у підрозділ. Йому запропонували стати головним сержантом розвідроти й взяти участь у її реформуванні.

«Розвідники не повинні бути накачаними тупаками, у яких слина капає. Вони повинні бути харизматичними, з якоюсь родзинкою, якої немає у звичайних піхотинців. Але фізичні можливості – це база. Якщо людина слабка фізично, вона слабка і психологічно, у неї немає якогось стрижня, і їй взагалі нех*р робити в армії. Така моя думка», – вважав герой.

Розвідка – це не романтика, а кров, сеча і багато інших неприємних речей, казав Олександр Фештрига. Це важка праця, яка, в підсумку, або має приносити якийсь успіх, або призведе до ганьби. Тому своїх підлеглих і побратимів розвивав фізично, а також учив думати, виявляти ініціативу.

Коли почалася повномасштабна війна, Сакура вирушив захищати Харківщину у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». У травні він підірвався на ворожій розтяжці.

«За всі роки, що він воював, у мене не було і думки, що він може загинути. Бо про що думаєш, те і збувається. Він ще навесні діду телефоном казав: «Діду, ти тримайся. Це все закінчиться – і ми з тобою вип’ємо по 50 грамів».

Я не повірила в ці новини. Не вірила до останньої хвилини, навіть коли його вже привезли в труні. В це дуже важко вірити», – розповіла мама захисника Марія Фештрига виданню «Шпальта».

Поховали Олександра «Сакуру» Фештригу 31 травня у рідних Репужинцях, що у Чернівецькій області.