Що святкуємо? Геловін — це не тільки гарбузи й нечисть…

Не святом, але вже традиційною розвагою щоосені в Україну повертається Геловін. День, прикметний моторошним декором, тематичними вечірками та неодмінним закликами ревних православних «не служити Сатані».

Але останній якраз цього дня потерпає найбільше. І це відомо тим, хто зміг дізнатися історичне походження свята. Виявилося, що й гарбузи із вирізаними зіницями й костюмовані образи потойбіччя призначені саме для того, аби відлякати нечисть від людських осель.

Насправді наші давні пращури з 31 жовтня на 1 листопада мали Велесову ніч. Насичену традиціями й обрядами, призначеними вшанувати пам’ять померлих родичів. 

Вважалося, що цієї ночі Білобог остаточно передає Коло Року у володіння Чорнобогу, а Ворота Нави (потойбіччя, світ померлих) до перших півнів широко відкриті у Яв (видимий, матеріальний світ, яким править чиста сила). 

У древніх слов’ян ця ніч була направду родинним святом, вірили, що духи предків повертаються до нащадків аби благословити увесь рід . То був час, коли межа між «цим» і «тим» світом зникала до світанку. 

А на відстані у тисячі кілометрів, у теперішніх Британії та Ірландії, тієї ж самої ночі на 1 листопада, кельти так само вірили, що темна частина року виходить на заміну світлій, межа між світами мертвих і живих відчинена. Разом з тим кельти святкували Самайн  (Самхейн) — завершення збирання врожаю, отже, й завершення року (кельтський Новий рік). Залишаючи біля порогу гостинці рідним покійникам, вони були змушені якомога страшніше одягатися, аби відлякати непрохану нечисть від оселі, мовляв, нічого вам тут робити, ми й самі нажахати можемо. Для цього ж і запалювали саморобні ліхтарі у видовбаних гарбузах, декорованих під людську голову.

І тільки наприкінці XIX століття гарбуз отримав назву «ліхтар Джека» та цікаву легенду про домовленість між людиною та дияволом, внаслідок якої нещасний Джек не міг померти й залишився блукати між світами. А що подарував йому диявол жевріючу вуглинку, то вклав  бідолашний її у гарбузовий ліхтар та досі світить ним свій шлях. 

Врешті у ІХ столітті прийшло християнство. І заради меншого супротиву язичників, керівне духовенство не надто забороняючи древні традиції Самхейну, встановило на 1 листопада День всіх святих, а 2 листопада День поминання померлих. Тому вечір напередодні, англійською називають All Hallows' Eve, що скорочено так і звучить Halloween.

Отже, як поводитися у цей особливий за багатьма ознаками період з вечора 31 листопада, «Главком» постави це питання авторитетним у галузі «того» і «цього» світів експертів. 

«Різати гарбузи, маскуватися під нечисть і робити темний мейк-ап – мало і дуже поверхнево»

Громовиця Бердник

дослідниця сакральних традицій, культуролог, автор книги «Знаки Карпатської магії»

Самайн (Саунь, Совинь, Велесова ніч, Велика ніч, як це свято не називай) – це час Міжчасся, коли Межа між світом нашим реальним і світом духів і покійних стає надзвичайно тонкою. Коли час сповільнюється майже до зникнення ритму. І так само тонко треба пройти цей час.

Одразу, щоб було зрозуміло: астрономічний Самайн – це половина між Осіннім Рівноденням і Зимовим Сонцестоянням, тобто орієнтовно 5-6 листопада, але традиційно за Колесом Року ми святкуємо його в ніч з 31 жовтня на 1 листопада. Тож ця обережність у поведінці теж має триматися приблизно з найближчий тиждень.

Отже, що робити?

По-перше, не споминати рідним, близьким і Світобудові претензії і зауваження – в цей час кожен перебуває на своїй хвилі, а Світобудова тим більше, а от Неблага сторона, слуги Мари і  решта сусідів з-за туману цілком можуть вас почути, а ця публіка любить похуліганити і підкинути тріску-другу у ваш темний вогонь негативних емоцій і проблем.

Тому найголовніше, що треба відправити в багаття Самайна, і хай воно ляже попелом в майбутній новий урожай, наші внутрішні проблеми і заморочки, негативні програми, психологічні або емоційні залежності, агресію, гнів, стосунки, які вже не приносять користі і т.п.

Можна прописати сьогодні в будь-який час до настання сутінок це все на папірчику – і на ніч спалити на свічці, звертаючись не до Вищих і не до духів (вони святкують в цей час, їм не до вас), а до своїх Старших – до дідусів і бабусь Роду, з проханням звільнити вас від тих програм і емоцій, від яких ви хочете звільнитися.

Так само сьогодні і завтра протягом дня добре проводити реальне прибирання свого персонального простору — з думкою про те, щоб усі ці старі вже нікому не потрібні плани, подерті після невдалого побачення панчохи, одяг, який ви вже ніколи не вдягнете, і всілякий мотлох з робочого столу теж звільнив місце для нових класних проектів, задумів, ідей, стосунків, для нової роботи (якщо вона вам потрібна) або для нової посади (якщо претендуєте).

Ну і звісно, сьогодні надвечір добре поговорити з Предками Роду, пригостити їх і згадати, подякувати за той ланцюжок генів і сплетінь, які подарували тілесне життя і вам. І не забудьте, що дуже важливо мати в домі живий вогонь протягом всієї ночі. Печіть пироги з яблуками і гарбузом, варіть духмяний глінтвейн, паліть свічки або живі вогні, якщо маєте можливість. Входьте усвідомлено і радісно в Темну пору року. І найголовніше — бережіть живий вогник в душі. 

Всім веселого і яскравого Самайну, хто святкує.

А хто ні – то хай вам теж буде весело, адже є ті, хто обов’язково запалить вогник і для вас.

Всі символи Самайна мають свій древній сенс, так само як і костюми обряду Маланки в українській культурі. Декорації і тематичні вечірки – це сучасна театралізація плюс комерціалізація старого свята, коли забувається сакральний сенс, але залишається форма. 

Поклонінням Сатані це свято можуть назвати тільки невігласи, які навіть не намагаються прочитати пару популярних статей на цю тему, але дуже люблять пошукати соломинку в очах ближнього. 

«Це – свято смерті, свято померлих душ, яким ми поклоняємося, але не дияволу»

Сергій Кобзар

верховний маг Ордену древніх богів, маг і чаклун, учасник «Битви екстрасенсів»

Геловін я не святкую. У мене Самхейн. Так, в цілому це – свято смерті, свято померлих душ, яким ми поклоняємося, але не дияволу. Природно,  що християнство намагалося провести підміну.

Але це все-таки свято. День цей особливий. У цьому році він дуже особливий, так як прийшовся на повню, а вона в жовтні повторилася двічі. Тобто це особливий день, особливого місяця. День сили.

Чому вбиралися в страшні костюми? Люди робили це для того, щоб духи прийняли їх за своїх і не нашкодили дітям, рідним, оселі.

У цей період я рекомендую закладати якісь нові бажання на майбутнє. Якщо ви хочете провести ритуали на благополуччя – нагода більш ніж сприятлива. Є сенс просто відсвяткувати. Цим ви зробите в певному виді підношення духам. Зрозуміло, що духи не харчуються тортами й салатами, але святкуючи ви підгодуєте їх позитивною енергетикою. 

Однак не треба сприймати цей день як святковий. Геловін давно втратив релігійний момент і набув суто комерційного виду, не треба ставитися до нього аж надмір грайливо.  Не варто, хоча б з тієї причини, що ми все таки вшановуємо душі померлих родичів. 

Тому, хочете святкувати – святкуйте. Не подобається вам Геловін, святкуйте Самхейн, святкуйте кінець збору врожаю. 

Традиційно саме від служителів церкви доводиться чути найбільше закликів не відзначати свято проти ночі 1 листопада. Адже тут вбачають і дияволопоклонство, і розпусту, навіть проведення сатанинських обрядів. Та й Велесову ніч часто називають Відьомською.

«У нашій традиційній Маланці значно більше бісів»

Віктор Мартиненко

священник Переяславської єпархії ПЦУ (відомий тим, що за певний вислів щодо президента-втікача Януковича, був підданий анафемі настоятелем Києво-Печерської Лаври Павло Лебедем)

Якось у нас так стається, що забороняючи, священники рекламують те, з чим мали б боротися. Мусимо визнати присутність темних сил, як визнаємо світлі сили. Але декоровані гарбузами вітрини в магазинах — це не бісовщина.

У нашій традиційній Маланці значно більше бісів, ніж в страшному гримі  й пластмасовому скелеті. Є речі більш гріховні, які потребують знищення. А цьому суто комерційному американському святу я б не приділяв стільки уваги. І в контраверсійних суперечках не схвалюю обидві сторони, що вдаються до крайнощів.    

Кристина Ломенко, «Главком»