Віце-президент Федерації футболу Криму: Хлопців, які хочуть грати у «Таврії», ми питаємо «Чий Крим?»

Чотири роки тому, коли Майдан у Києві був у самому розпалі, у Криму тривав свій протест. Декілька сотень людей у центрі Сімферополя також виступали за зміну тодішньої влади. Та виходити на кримський Євромайдан було значно небезпечніше. Активна більшість на півострові була агресивно налаштована проти євроінтерграції. І події кількох наступних місяців у Криму підтвердили таку розстановку сил.

Одним із активістів, учасником Євромайдану у Сімферополі був Олег Комуняр, представник фанатського угруповання сімферопольської «Таврії». Перед так званим референдумом у Криму він, як і багато громадських активістів, змушений був покинути півострів через загрозу арешту. Переїхавши до Києва, Олег продовжив працювати в IT-сфері. Нині вчорашній громадський активіст є віце-президентом Федерації футболу Криму, займається волонтерством, підтримує українських військових з Криму, які після окупації півострова пішли захищати Україну. В інтерв’ю «Главкому» Комуняр розповів, як починався Майдан у Криму, як тодішній голова Ради міністрів АРК Анатолій Могильов допомагав «сплавляти» півострів Росії, для кого грає у футбол у маленькому Бериславі на Херсонщині відроджена команда-переселенка «Таврія» і чому дитячий спорт в окупованому Криму тепер не має перспектив.  

Коли саме ви до себе вирішили, що слід виїжджати з Криму?

Десь за три дні до від’їзду зібрався кримський автомайдан, який автопробігом по Сімферополю хотів показати, що у Сімферополі таки є українські сили. Цей автомайдан організовував Олег Сенцов. Було десь сім автомобілів, забитих активістами. Тоді Олег Сенцов попередив, що поїздка може вилитися в те, що і машин можемо позбутися, і здоров’я, а може і життя. Всі дещо легковажно сприйняли його слова, не розуміли серйозність ситуації. В районі площі Леніна нас зупинив даішник, погрожуючи, що далі не пустить: мовляв, номери на наших машинах нерівно прикріплені, фари брудні тощо. Потім підійшов до нас один чоловік, вочевидь виходець із Кавказу, можливо, з банди Самвела (командир 4-ї роти так званої самооборони Криму, який представлявся Самвелом. Відомий блокуванням сімферопольського аеропорту і побиттям нинішнього народного депутата України Олексія Гончаренка – «Главком»). Його банда займалася викраденням людей. Так от, цей персонаж підійшов захищати даішника, мовляв, чому ви до нього причепилися, хоча зрозуміло, що не ми причепилися, а він нас не пропускає. Ще за 5 хвилин під’їхав автомобіль, з якого вийшли люди зі зброєю і російськими прапорами. Через дорогу ми помітили зовсім п’яного чоловіка, який прийшов з кулеметом. Все закінчилося тим, що Сенцова «запакували», чинити опір було безглуздо. Так ця акція і закінчилася. Деякі чиновники, які працювали тоді в органах влади просто в особистій розмові порадили мені виїхати, оскільки після так званого референдуму усіх, хто проявляв проукраїнську активність, будуть «пакувати». До такої поради варто було дослухатися. Вже тоді особливо я не виходив на вулицю, уже тоді в Сімферополі відбувалися страшні речі. Ось після цього випадку наступного дня я взяв квиток і поїхав до Києва і більше у Сімферополі не з’являвся. Після цього через два-три дні до моїх батьків прийшли з ФСБ, питали про мене. Потім, пам’ятаю, мені на мобільний дзвонили з ФСБ і прямо казали, що чекають на допит. Мабуть, тоді вони ще не знали, що я виїхав.

Батьки залишилися у Криму?

Ні, через півроку після мене вони переїхали на материк. Мати працювала начальником кримського відділу однієї зі страхових компаній, займалася медичним страхуванням. Батько – комерційним директором будівельної фірми. Нині вони живуть і працюють у Запоріжжі, відкрили кафе. Я ж працюю в IT-сфері, живу у Києві.

Як ви, футбольний вболівальник, стали віце-президентом Федерації футболу Криму? Хто запропонував?

Коли у 2014-му році «Таврія» знялася з чемпіонату, ми зібралися з ультрасактивом і обговорили, що потрібно почати кампанію з відродження клубу. Написали відкритого листа, звернулися до всіх людей, які будь-коли мали стосунок до «Таврії», грали у команді, звернулися до керівників Федерації футболу України. Це був травень 2014-го, йшла активна фаза АТО. Тоді усі боялися того, що буде завтра, не до футболу було. Тому це звернення залишилося поза увагою, про нього просто забули. Через рік ми побачилися з політтехнологом Тарасом Березовцем, він сам з Криму. Разом з ним організували конференцію, на яку запросили Сергія Куніцина. Саме він запустив процес відродження клубу, вів переговори з ФФУ і Прем’єр-лігою. Був варіант, що нас допустять до Прем’єр-ліги на наступний сезон, але на це потрібні були гроші. Ця задача виглядала цілком реальною, але в останній момент щось не вийшло з фінансами. Саме Куніцин запропонував мені висунутися на віце-президента. Я прийшов на установчі збори і мене обрали. Це вже було у 2016-му. Відтоді «Таврія» заявилася на аматорський чемпіонат. А з минулого року, як ви знаєте, виступає у другій лізі. Федерація футболу Криму юридично зареєстрована в Херсоні, але працюють усі з Києва, окрім Олексія Кручера, який живе у Херсоні.  

На початку квітня 2014-го року фанати «Таврії» виступили із заявою, у якій оголосили про відмову  підтримувати команду у домашньому поєдинку з «Дніпром», обвинуватили керівництво клубу у пасивності через політичну ситуацію в регіоні. В чому ця пасивність проявлялася?

Не тільки в пасивності керівництва клубу питання. Вже тоді на стадіон було ходити небезпечно. Президент клубу Олександр Бойцан вже тоді мріяв грати у російській Прем’єр-лізі. Вже тоді йшла масована пропаганда. Йому нарозповідали, що він ледь не щодня отримуватиме по мішку грошей на участь команди у змаганнях. Звісно, він представляв все так, що ці гроші можна буде пиляти. Звичайно, цю всю маячню про участь у російській першості ніхто йому не дав втілити у життя.

Сергій Куніцин був тоді почесним президентом клубу?

На той час почесним президентом клубу, на жаль, він не був. Куніцин не мав ніякого відношення до «Таврії». Почесним був тоді Анатолій Могильов.

Скільки людей працює у Федерації футболу Криму, в чому полягає ваша робота?

Працюють п’ятеро. Для всіх нас це громадська діяльність, а не робота. За цю роботу ми не отримуємо грошей.

Скільки фанатів «Таврії» підтримали окупацію, а скільки обрали Україну?

У нас були дві великі фанатські групи, сектори №9 і №5, до останнього я входив. Усі активні хлопці і дівчата переїхали до Києва. Багато хто з них пішов до добровольчих батальйонів, потім перевелися до Збройних сил України на контракт, до Нацгвардії. Що стосується сектору №9, то у них було більше «ватних», тому з ними у нас інколи виникали тертя. У цьому угрупованні ситуація дещо інша. На матчі «Таврії» останнім часом збиралося всього 300-400 фанатів, з них всього десь 50 переїхали до континентальної частини України. Ті, хто залишився, зав’язали з футболом: вже немає на кого ходити. Так, залишилися в Криму нормальні хлопці, з якими я підтримую спілкування. Спілкуюся, звичайно, і з тими, хто переїхав.

Що вам друзі розповідають про життя на окупованому півострові?

Для неватників, людей, які не є цільовою аудиторією російського телебачення, життя важке. Тотальна пропаганда, постійний тиск, специфічна атмосфера на вулицях, великі портрети Путіна чи георгіївські стрічки не можуть сприяти нормальній атмосфері та життю. З тими, хто отруєний цією пропагандою, складно спілкуватися. Додайте до цього ситуацію, що ти можеш сісти за «лайк» в соцмережах, або сусід може на тебе банально «настукати» як у 37-му. Усе це дуже сильно гнітить.

Як діяв ваш фанатський рух коли розпочалася окупація, враховуючи, що ви були долучені до місцевого Євромайдану?

Як тільки починався Євромайдан, Сімферополь почав збиратися. Хлопці, які входили до фанатського руху з власної ініціативи приєднувалися до протестів. Коли ситуація почала загострюватися, у місті з’явилися, як ми пізніше зрозуміли, активісти НОД (НОД - «Народно-освободительное движение», російський громадський рух, представники якого виступають за повернення Росії територій до встановлення кордонів 1991-го року – «Главком»). Так от, ці активісти напали на Євромайдан, закидали людей яйцями, поштовхалися. Після цього випадку ми, ультрас «Таврії» вирішили проявити свою позицію, стати на захист Євромайдана. Під час наступної акції, яку організував Євромайдан, ми навіть відбили атаку, але надалі вони ставали радикальнішими, сильнішими. Ми відбивалися, але сили були не рівними. Одного разу вони просто фізично притисли нас до будинку профспілок у Сімферополі, закидали камінням. Звідти нас під конвоєм міліція виводила, аби не повбивали.

Реакція клубу була якась?

Як я уже говорив, почесним президентом клубу був Анатолій Могильов з Партії регіонів (на той момент голова Ради міністрів Криму, - «Главком»). Коли ми заявили про те, що підтримуємо Євромайдан, він виступив із заявою, що такого не може бути, що це не сімферопольські фанати, а навіть… звезені зі Львова. На це ми відповіли новою заявою, що це все таки ми, сімферопольці. Після цього запустилася машина репресій. Так звані органи правопорядку почали ходити по домівках, по місцях навчання, роботи, переконувати в тому, що не треба ходити на Євромайдан, бо вас виключать з інституту, виженуть з роботи. Був такий випадок, коли хлопці займалися спортом у залі, приїхали «маски-шоу» (силовики в масках – «Главком»), їх запакували, відвезли до відділку. А потім по місту і у транспорті розклеювали плакати з фотографіями цих хлопців з міліції з написом «Обережно, Євровандали!». Тобто тиск був тотальним. Тому чекати якоїсь підтримки від керівництва клубу, яке представляло Партію регіонів було не варто. З нами зустрічався офіцер безпеки клубу і розповідав, що не можна займатися тим, чим ми займаємося, не слід лізти в політику. Ми, звичайно, заперечували. Яка політика, якщо вирішується доля країни! Тобто клуб робив все, щоби фанати не були активними. Підтримки не від кого бути не могло.

Нині відроджена «Таврія» проводить свої домашні матчі в Бериславі на Херсонщині. Чому було обране саме це місто, адже раніше йшлося про те, що УЄФА допоможе клубові побудувати новий стадіон в Херсоні чи реконструювати стадіон «Спартак» і навіть виділить для цього 1 млн євро?

Коли було вирішено, що «Таврія» заявлятиметься на сезон в аматорську лігу, нам дуже сильно допоміг голова Бериславського району Володимир Коновалов. У них давні добрі стосунки із Сергієм Куніциним, саме тому він прийняв у себе команду, надавши футболістам житло, стадіон «Машинобудівник», де можна тренуватися. Нині обговорюється проект побудови нового стадіону в Бериславі, планується на в’їзді у місто виділити під будівництво землю. Це питання лобіює Коновалов, абсолютно футбольна людина.

Дійсно, за програмою УЄФА «Хет-Трік» спочатку планувалося будівництво чи реконструкція стадіону в Херсоні, але щось не вийшло. Хоча, звичайно, Херсон був би набагато привабливішим для нашої команди: велике місто, потенційно велика кількість вболівальників, є аеропорт, залізничний вокзал.  Але щось не вийшло з реалізацією програми, тому варіант з Херсоном відпав.

Чи збирається відроджуватися ФК «Севастополь»?

Наскільки я знаю, спочатку у Вадима Новинського була ідея перенести команду до Кривого Рогу. Але під тиском директора клубу і вболівальників, які заявили, що не хочуть, аби команда «города русской славы» грала в бандерівському місті, відмовився від цієї ідеї, закрив проект. Ніхто наразі відроджувати «Севастополь» не збирається.

Чи не найбільш відомий кримський футболіст, який після окупації залишився на півострові, це Денис Голайдо. Які причини такого рішення гравця, як вболівальники поставилися до цього?

Там багато факторів зіграли свою роль: і родина – аби бути разом із сім’єю, і пропаганда, і відсутність пропозицій з інших клубів. Тоді справді для України був дуже кризовий рік. А в цей час в Криму говорили, що ось скоро у нас буде чемпіонат з красивою назвою Прем’єр-ліга. Але наскільки я знаю, всі фінансові очікування людей, які хотіли довгого російського рубля, не виправдалися.  

Чи їздять вболівальники «Таврії», які проживають у Криму, на ігри команди до Берислава?

Так, є такі люди, причому не тільки з фанатського руху, а і звичайні вболівальники. Проблема в тому, що дуже небезпечно їздити, адже ж люди їдуть з клубною атрибутикою. Одразу ж вирахують, що ти їдеш на футбол і приписуватимуть тобі небилиці про Правий сектор, про спалювання людей в Одесі, тощо.  

Звичайний вболівальник мені розповідав, що на так званому кордоні з Херсонською областю він відкрив бардачок автомобіля, з якого у нього випав вимпел «Таврії». Після цього вболівальник на три години «завис» для перевірок. Цікаво,  що саме того разу людина їхала не на футбол, а просто на материк у якихось своїх справах, але все одно затримали.

Як нині розвивається футбол в окупованому Криму, чи має бажання місцева молодь грати в «Таврії»?

Футбол на півострові у вакуумі. Так, дітям є можливість зробити паспорт футболіста і відправити грати до Росії. Але хто їх там чекає? Там і своїх дітей достатньо. Більше того, багато батьків живуть з цією російською пропагандою і бояться відпускати дітей кудись на континентальну Україну. Тому дитячій спорт у жалюгідному стані. У мене є мрія, щоби ми відкрили якусь футбольну академію, аби до неї можна було приймати дітей з Криму. Але ці думки поки залишаються мрією. Так, до «Таврії» час від часу звертаються футболісти з Криму, аби приїхати на оглядини. Але ми одразу питаємо: «Крим – це яка країна?». Якщо відповідають, що Росія, одразу кажемо «До побачення!». Так, бувають, і хлопці з «правильною» позицією. Але за ігровими характеристиками наразі ніхто головному тренеру не підійшов. А це головний критерій, адже тренер хоче підсилювати склад.

Яким є фінансування «Таврії»?

Дуже невеликим. Клуб живе на пожертвування від небайдужих осіб та вболівальників. Нещодавно ми з вболівальниками скидалися грішми, аби купити для наших футболістів вітровки для тренувань восени. Але, мабуть, і спонсорів хороших, інвесторів важко привабити тим, що клуб розташовується у Бериславі. Ось таке замкнене коло. Є велика різниця з тим же відродженим «Металістом». Він грає у себе в місті, а «Таврія» - це клуб-переселенець, який окрім кримчан нікому сильно не потрібен.

Відомий приклад тираспольського «Шерифа», команди з невизнаного Придністров’я, яка грає у чемпіонаті Молдови, виступає у європейських турнірах. Чи можлива подібна ситуація у Криму із «Таврією», за яких умов?

Так, в Криму також подібним чином можна було зробити, якби не російські маріонетки і їхня пропаганда. У них же налаштування таке, що у Криму нічого не може бути українського, в тому числі українського чемпіонату. Другий фактор – це фактор безпеки. Є ж так звані козачки, ФСБ, окрім того є складність приїзду для вболівальників з материка. Звичайно, якби «Таврія» грала у чемпіонаті України в Сімферополі, це б був один з наших потужних факторів пропаганди, який би допомагав деокупації Криму. Провідний клуб Азербайджану «Карабах» грає у Лізі чемпіонів. На одному з матчів клуб зробив модульне шоу на весь стадіон с текстом: «Далеко від будинку, але там, де твоя Батьківщина».

Якщо прямо читати – всі розуміють, про що іде мова. Дуже б хотілося такого ставлення і до Таврії, адже це міг би бути один із потужних інструментів протидії російській пропаганді.

Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»