Відданий ідеї: історія Тараса Бобанича, який почав боротьбу за Україну задовго до війни
Герой воював у лавах «Правого сектора»
Його прадід був українським січовим стрільцем. А боротьба самого Тараса Бобанича почалася задовго до Майдану, в часи, коли гасло «Слава Україні» ще не було мейнстрімним. Будучи першокурсником, хлопець приєднався до вуличного правого руху. Згодом він долучився до лав «Правого сектора», брав участь у боях, став легендарним командиром. Із обраного шляху герой не звернув аж до самої загибелі.
Тарас Бобанич народився в місті Трускавець. Навчався на юридичному факультеті Львівського державного університету внутрішніх справ, став магістром за спеціальністю «Правознавство». Ще студентом був активним учасником вуличного правого руху. Організовував та брав безпосередню участь в багатьох національно-захисних, культурно-просвітницьких та пропагандивних акціях.
Тарас Миколайович Бобанич (15.03 1989 – 8.04 2022) народився в місті Трускавці Львівської області.
Закінчив у 2006 році Стрийську загальноосвітню школу № 9, у 2011 році – юридичний факультет Львівського державного університету внутрішніх справ, де здобув фах за спеціальністю «Правознавство».
Член партії «Правий сектор» та керівник Львівського обласного осередку «Правого сектора».
Брав активну участь у Революції гідності.
30-го листопада 2019-го року призначений заступником Командира ДУК ПС з питань діяльності резервних підрозділів.
Загинув 8 квітня 2022 року в бою проти російських військ під час виконання бойового завдання підрозділом на Ізюмському напрямку, прикривши собою побратимів.
«Старші побратими нам проводили вишколи. Вже тоді ми знали, що з Росією рано чи пізно буде конфлікт. Інтуїція і здоровий глузд нас не підвели», – казав у інтерв’ю Тарас Бобанич.
У кінці листопада 2013-го року долучився до «Правого сектора». Брав активну участь у Революції Гідності.
«Була впевненість у власній правоті і потреба далі продовжувати боротьбу», – пригадував ті часи захисник. Тож не дивно, що вже незабаром разом із побратимами опинився на Донбасі. Мав позивний Хаммер.
«Коли після чергової успішної роботи доводиться чути прохання окупантів про перемир’я, щоб останні мали можливість забрати тіла своїх загиблих і поранених, то розумієш, що не марно живеш на цьому світі. Треба діяти жорстко й безкомпромісно, а не відводити війська. Поважають сильного, глузують із боягузів», – сказав Хаммер в інтерв’ю 2019 року.
Тарас Бобанич неодноразово бував у боях. Зізнавався, що не казав рідним, чим займався. Не хотів хвилювати батьків, адже був єдиним сином. Хаммер не виказував ані страху, ані втоми від війни. Єдине, що було нестерпно, втрачати побратимів і повідомляти про загибель їхнім рідним.
«Важко передавати ті емоції, воно десь досі в мені сидить. Коли доводилося говорити родичам… Це все як зараз перед очима. І похорони», – зізнавався захисник.
«Тарас завжди ходив з хлопцями на позиції і намагався їх прикрити від ворожих обстрілів. Він завжди старався вберегти нас всіх, побратимів, посестер, завжди за всіх переживав, хвилювався, допомагав та оберігав. Можна сказати, що він був для всіх, як батько», – розповіла його посестра Уляна Кузик.
Повномасштабне вторгнення Тарас Бобанич зустрів командиром другого окремого батальйону добровольчого українського корпусу «Правий сектор». 24 лютого Хаммер із побратимами поїхали захищати Київщину, а потім – далі, де було ще гарячіше.
«Тарас був особливим: думав від серця, говорив душею, чинив власним буттям. Завжди стояв на трьох стовпах – цінності людського життя, глибокій шані до родинних цінностей й безмежній повазі до традиції. Відданий ідеї Воїн з неосяжним внутрішнім світом. Він любив поезії та цитував філософів – справжній шляхетний Лицар, Україна для якого була понад усе», – так відгукувалися про Хаммера в «Правому секторі».
Тарас Бобанич загинув 8 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання на Ізюмському напрямку. Він прикривав відхід своїх побратимів, які потрапили під танковий обстріл. Герою було 33 роки.
«За всі втрати, які понесли українці за оцей конфлікт, за цю війну, за страждання матерів, дружин, близьких, за плач дітей, виправдання може бути тільки одне – тотальна перемога», – казав друг Хаммер (звертання зі словом «друг» використовують у добровольчому українському корпусі).
Герой був переконаний, що перемовини із загарбниками нічого не дадуть. Необхідно повністю вибити російську наволоч із Криму та Донбасу. Такий заповіт нам залишив Тарас Бобанич.
Похоронили Хаммера у Львові на Личаківському кладовищі. Він посмертно удостоївся звання Героя України та ордена «Золота Зірка» – за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народу.
За рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29 вересня 2022 року вулиця Короленка у Львові носитиме ім’я Тараса Бобанича.