Вивів роту солдат з мінного поля. Згадаймо Павла Романенка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Павла Романенка.

29-річний десантник Павло Романенко загинув 24 травня 2022 року під час оборони Харківщини.

Павло народився у селі Біляївка Оренбурзької області РФ. Згодом переїхав до Києва. За словами мами Світлани Романенко, Павло був дуже активною дитиною і постійно прагнув пригод. У п’ять років почав займатися спортивною гімнастикою, а згодом – і народними танцями. У школі був активним, брав участь чи не в усіх спортивних змаганнях.

У дитинстві Павло захоплювався літературою і фільмами про війну у В’єтнамі. Любив грати комп’ютерні ігри про війни. Військовою сферою Павло захопився ще у ранньому дитинстві, а з юних років вже почав формувати у собі національну свідомість. З 15 років він доєднався до націоналістичної організації УНСО. Там почав розвивати навички з орієнтування на місцевості, альпінізму, стрільби, медичної допомоги та інші.

«Він з юного віку мав свою чітку політичну позицію. Мабуть, тому що він їздив на ось такі військові вишколи. І приблизно у 18 років у нього вже було чітке сформоване бачення, що треба робити для країни», – зауважила мама.

Павло розумів: змінювати суспільство потрібно з самого себе. Тому завжди намагався бути справедливим і завершувати початі справи до кінця.

Після завершення дев'ятого класу Павло вступив до автотранспортного коледжу. Далі він планував піти до армії або ж вступити у військовий інститут. Головною мрією його життя було стати десантником. Проте згодом закінчив Житомирський державний технологічний університет за спеціальністю «Автомобільний транспорт».

У 18 років Павло все ж віддав перевагу службі в армії, але потрапив у військову розвідку. Він також брав активну участь у Революції гідності. А коли почалася російсько-українська війна у 2014-му, пішов добровольцем захищати Україну у складі 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Брав участь в АТО, взяв позивний Кандагар.

У 2017-2018 роках служив у батальйоні «Миротворець» Національної поліції України у Київській області. У 2018-2019 рр. був інструктором з особистої безпеки тренінгового центру Нацполіції. З 2019-го Павло пов’язав життя вже із ЗСУ. Служив у 131-му окремому розвідувальному батальйоні. У жовтні 2020 року Павло підписав контракт з 95-ю окремо десантно-штурмовою бригадою. Обійняв посаду старшого навідника розвідувального взводу. За вісім років війни пройшов найгарячіші точки Донецької та Луганських областей: Слов’янськ, Мар’їнка, Дебальцеве, Авдіївка, Зайцеве, Щастя, Майорськ, Сіверськодонецьк, Широкине тощо.

Восени 2021 року Павло вирушив виконувати бойові завдання на територію ООС. Він мав повернутись у квітні 2022 року. Однак повномасштабна війна зруйнувала всі плани.  Підрозділ Кандагара з Донецької області перекинули на Харківський напрямок.

Одного разу рота потрапила у засідку з противником, а, відходячи, опинилася на мінному полі. Кілька офіцерів підірвалися на ворожих мінах. При собі у них були планшети з секретними даними щодо розміщення українських військ. Аби ці дані не опинилися у руках росіян. Павло взяв на себе командування за спецоперацію і, ризикуючи власним життям, виніс техніку з картами з мінного поля та без втрат вивів усіх побратимів із зони критичної небезпеки.

Павло був професійним військовим з багаторічним досвідом, тому на війні його завжди відправляли у саме «пекло». Як розповідають побратими, ніхто не міг виконати завдання так, як би це зробив він. Одне з таких завдань стало для нього останнім.

Незадовго до своєї загибелі самопочуття Павла сильно погіршилося, розповіла дружина Юлія: «Усе почалося ще у 2015 році, коли він потрапив у Дебальцевський котел. Там отримав першу сильну контузію, яка залишила слід на його здоров’ї. І на останній ротації його постійно «накривало», постійно «прильоти» були. Знову отримав контузію, а потім ще одну. За два тижні до своєї загибелі на одному з виїздів він тричі потрапив під обстріл і тричі його контузило».

«Я просила його поїхати пролікуватися, але його не пускали. Врешті він домовився, що щодня їздитиме у Краматорськ на крапельниці. Свої останні два тижні він лікувався», – додала жінка.

Павло загинув 24 травня 2022 року біля населеного пункту Довгеньке під Ізюмом під час ворожого артобстрілу. Уламок залетів у бліндаж і влучив воїну у голову. Це поранення стало для Павла смертельним. Удома на нього чекали дружина та 2-річна донечка Ксенія.

«У звичайному житті Павло завжди був світлим, доброзичливим, сміливим, справедливим. Але на війні був безжальним до ворогів. Друзі та побратими називали його «Розвідник від Бога», «Справжній Вікінг», «вроджений диверсант». Він був товариським, побратими його дуже любили та тягнулись за ним, брали приклад з нього», – розповіла дружина загиблого Юлія.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.