Воїн-прикордонник, який загинув під Бахмутом. Згадаймо Павла Загнибороду

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько–українська війна. Нині згадаємо Павла Загнибороду. 

Павло народився у Вінниці. У цивільному житті він був лікарем-терапевтом. У 1997 році з відзнакою закінчив Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова. Був активним учасником Революції гідності.

У 2014 році з Майдану пішов добровольцем на фронт та потрапив до лав 79 окремої аеромобільної бригади, де проходив службу на посаді начальника медичної служби батальйону. Демобілізувався у 2015 році.

З початком повномасштабного вторгнення росіян, у березні 2022 року, знову повернувся допомагати побратимам. Цього разу приєднався до лав загону Морського охорони ДПСУ, а у травні – до 10 мобільного прикордонного загону Держприкордонслужби.

У боях за Бахмут 48-річний Павло Загниборода проявив неабиякий героїзм і сталеву витримку. Він, як і багато інших медиків на війні, мав звичайний позивний – Док. Але людиною був незвичайною, бо не тільки сам успішно справлявся з будь-яким бойовим завданням та стійко долав труднощі, а й як лікар у потрібний момент професійно надавав бійцям допомогу, яким вселяв впевненість та надію, що все буде добре.

«І навіть вірусні і застудні хвороби ми разом з ним долали швидко. Порція жартів, мовляв, якийсь у вас тут «бахмутський синдром», та порція ліків, і він швиденько всіх витягував й ставив у стрій», – пригадує один з побратимів Павла.

Того пекельного ранку 21 січня Док виконував бойове завдання у складі медичної евакуаційної групи. Під час ворожого артилерійського обстрілу медик, на жаль, отримав численні поранення, які виявилися несумісними з життям.

Наказом Голови Держприкордонслужби Павлу Загнибороді присвоєно чергове військове звання «майор» (посмертно).

Церемонія прощання відбулась 23 січня 2023 року в Одесі, у Соборі Різдва Христового Православної Церкви України. В останню путь героя прийшли провести рідні, друзі та колеги по службі. Поховали Павла на кладовищі в Одесі.

Яким запам'ятали Павла рідні, колеги і друзі

«Паша був крутим доком і завжди був готовий рятувати поранених у найгарячіших точках. Рятуючи інших, сам не вижив… Завжди захоплювався твоєю силою, життєвою позицією та неймовірним почуттям гумору! Ти так легко ставився до смерті та жартував про це, що я іноді впадав у ступор). Відчував у тобі старшого брата, підглядав, як ти ставишся до життя, обов‘язку та відносин з людьми, вчився у тебе. Кожна зустріч з тобою була як окрема пригода, наповнена змістом, роздумами та одночасно легким ставленням до труднощів буття. Так багато ще не пережито та не обговорено разом… Але я знаю, що ти хотів би, щоб ми не сумували, а жили далі, робили добрі справи та раділи життю. Спочивай з миром, бро», – написав про Загнибороду його друг Максим Колесніков.

«Ти героїчно загинув, друже! Цей факт важко усвідомити мені й багатьом людям, які тебе знали і любили. Я знаю тебе з дитинства. Ми жили в одному підїзді і були не просто сусідами, ми були друзями. У тебе були чудові батьки: мініатюрна мама з добрими, мудрими, трохи сумними очима (яка досі жива-здорова, й хай живе 100 років), веселий, життєрадісний і гучний тато, (ти дуже на нього схожий), який завжди так голосно розмовляв по телефону, що у моїй квартирі поверхом нижче, було чути буквально кожне слово! І ми жартували, що Петро Кузьмич знову говорить з іншим містом без телефону)))) Ти дуже любив свою старшу сестру Галю, і прагнув знайти дівчину, схожу на неї...

У нас була справжня чудова весела компанія друзів у дворі. Ми багато спілкувалися, сміялися, сперечалися, іноді, звичайно, сварилися і слухали дуже багато музики. Але ми були затятими меломанами і не слухали абищо, слухали, в основному, рок. І зараз, коли я чую оці всі треки з минулого – одразу повертаюсь думками до наших спільних юнацьких років, згадуючи як у тебе першого з нашої компанії з'явився «відик» і ти записував для нас іноземні відеокліпи, які будоражили нашу совкову свідомість. Ніколи не забуду, як ми з дівчатами бігали до тебе по 10 разів на день дивитися кліп Елтона Джона A word in spanish (мене й досі мурашить від цієї пісні) і мліли від щастя! Або як ти перекладав нам пісні з англійської, бо дуже добре її знав. Взагалі, ти багато чого знав, принаймні, більше, ніж усі ми, бо ти багато вчився. Позмагатися з тобою могла хіба що кругла відмінниця Оля з 5 поверху.))) Ми йшли купатися на озеро, а ти йшов до репетитора. Ми йшли на дискотеку, а ти вчив уроки. Звичайно, так було не завжди, але дуже часто, та тебе це не напрягало.

Ти любив пожартувати. Пам’ятаю, як ти одного дня сказав нам, що ти грузин за національністю і що насправді твоє прізвище зовсім не Загниборода, а Загнибарадзе. Ми, звичайно, не повірили у цю фігню, але ти, на доказ правдивості своїх слів, показував нам татів сертифікат з якоїсь білоруської наукової медичної конференції, в якому дійсно було написано видано Загнібарадзе», але ж це просто було білоруською мовою)))

Дехто з нашої компанії позаочі називав тебе мажором, але ти ним ніколи не був, хоч і мав для цього усі можливості. Ти ніколи не був зверхнім, пихатим, хитрим чи жорстоким... Ти завжди був життєрадісним, поміркованим, відкритим та щирим. І в юності, і у дорослому житті. А останніх років 15 взагалі своїм відношенням до життя і людей нагадував буддійського монаха, який пізнав дзен! Бо вмів бути у благодатній гармонії з собою і світом, попри всі негаразди! Нам усім буде дуже не вистачати тебе.....

Є один музичний трек, який свого часу дуже довго тримався на вершинах наших дворових меломанських хіт-парадів, але я й уявити тоді не могла, що одного дня в ньому кожнісіньке слово буде про тебе.... Це «Ticket to Heaven» Dire Straits. Кажуть, що саме на 40-й день душа відлітає у вічність, у те місце, яке їй призначив Господь. Я знаю, що ти отримав свій квиток до Раю! Ти заслуговуєш на нього, як ніхто інший! Лети, Янголе! Дякую тобі за все! Прощавай...», – написала про Загнибороду його подруга дитинства і сусідка Юлія Якименко.

У Павла залишились дружина і сестра – які також лікарі, та син, який нині боронить Україну у складі Збройних Сил України.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.