Загинув у бою за Україну в день народження матері. Згадаймо Вадима Блищика

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Вадима Блищика.

Вадим – був одним із шести дітей у родині Блищиків із села Новосілки на Рівненщині. Закінчив місцеву загальноосвітню школу. Строкову службу Вадим відслужив у Полтаві на посаді водія у навчальній частині військ зв’язку.

Служба юнакові прийшлася до душі, тож він продовжив її у Звягелі (Новограді-Волинському), де уклав свій перший контракт. Згодом таких контрактів у його житті було ще чимало.

Професійна військова служба для Вадима Блищика розпочалася на посаді гранатометника. Проте командування швидко побачило його хист і перспективи, й невдовзі, коли наприкінці 2007 року на базі бригади формувався батальйон для ротації «Укрполбату», він був переведений до нього вже молодшим командиром – на посаду командира спеціального відділення.

Потім була миротворча місія у Косово. У розірваному війною краю разом із товаришами по службі Вадим здебільшого патрулював місцевість у зоні відповідальності «Укрполбату», а після проголошення незалежності Косова українські вояки охороняли суд та муніципалітет.

Шість місяців на базі «Укрполбату» у Брезовиці. Патрулювання, охорона, перевірки громадян та їхніх транспортних засобів, забезпечення порядку в населених пунктах. Як не прикро, усе це потім знадобилося йому в рідній Україні.

Після Балкан миротворці відпочивали недовго, адже 30-та бригада завжди славилася напруженими темпами бойової підготовки, і її вояки й до війни, можна сказати, жили на полігонах.

У 2009 році Вадим Блищик відправився на навчання до школи сержантів у Десну.

Уже через рік сержант Блищик брав участь у міжнародних навчаннях у Румунії. Протягом майже трьох тижнів там американські морські піхотинці тренували українських колег на полігоні Бабадаг, де проходили вишкіл навчання за миротворчою тематикою.

2011 рік для головного сержанта взводу ознаменувався участю в дослідницькому командно-штабному навчанні «Адекватне реагування-2011».

У Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного він протягом трьох місяців вивчав англійську мову, а потім протягом трьох тижнів перебував у відрядженні у німецькому місті Хохенфельц, вивчаючи досвід іноземних колег у багатонаціональному центрі бойової підготовки 7-ї армії збройних сил США в Європі.

Друга ротація у Косовому розпочалася для Вадима незадовго до Революції Гідності. Рік на Балканах здавався вічністю, адже на Батьківщину тим часом  нахабно вдерлися російські терористи. Зрештою батальйон повернувся до Новоград-Волинського і вже за п'ять днів був на Широкому Лані. Тиждень бойового злагодження, і 9 травня підрозділ зайшов до населеного пункту Містки, а згодом перебазувався до Новоайдару.

Місяць Вадим зі своїми хлопцями ніс службу на блокпосту, після чого їх перекинули під Кремінну. Там сержант дістав поранення – кулю калібру 7,62 мм – у руку. Куля заділа кістку, тож лікуватися довелося досить довго, кілька місяців. Коли він прибув після одужання до частини, вона вже вийшла на відновлення боєздатності до пункту постійної дислокації й, майже одразу – на полігон. 

А далі були нові й нові ротації. Логвинове та бої за Дебальцеве, Троїцьке та Новотроїцьке, Тарамчук та Мар’їнка, Попасна та Новозванівка.

Лише одну ротацію на схід держави сержант пропустив, адже протягом року проходив службу в управлінні оперативного командування «Захід», сержантом-менеджером, у групі по роботі з сержантським складом. Найкращі сержанти оперативного командування у складі цієї групи займалися відбором кандидатів на сержантські посади, питаннями лідерства у військових колективах та підготовкою сержантів до навчання.

В бойових умовах Вадим Блищик був завжди виваженим і вмілим – його досвід і самовладання рятувало щодня людей. Він міг би до кінця війни нести службу у штабі. Та через кілька місяців такої роботи прийняв рішення – його місце на передовій, поряд з побратимами. І все кинув. Продав квартиру у Рівному і переїхав у свою рідну бойову частину – у «тридцятку».

За час служби військовий заочно здобув вищу освіту – став бакалавром з фізичного виховання та магістром з фізичної терапії. Згодом Вадим вирішив отримати ще й другу вищу освіту на факультеті правоохоронної діяльності, але завершити навчання вже не встиг…

24 лютого 2022 року в Україні почалась повномасштабна війна. Війна, яка стала останньою у житті захисника. 

Під час важких боїв в районі селища Травневе Бахмутського району в період з 20 травня по 16 червня 2022 року офіцер організував стійку оборону взводного опорного пункту «Судан», не допустивши прориву сил противника, що набагато переважали наших захисників. Вогнем з озброєння БМП-2 він особисто знищив 15 окупантів, а також дві одиниці техніки, що здійснювала підвезення боєприпасів та особового складу.

Керуючи діями взводу, у нічний час своєчасно виявив підхід штурмової групи противника загальною чисельністю до 30 особин та забезпечив їх знищення, коригуючи вогонь з БМП-2. Своєчасно надав медичну допомогу двом важкопораненим військовослужбовцям, забезпечив евакуацію з поля бою, чим врятував їм життя.

У запеклому бою поблизу Вадима лягла 120-та міна – він дивом залишився живим. Діставши не вперше міно-вибухову травму, від евакуації відмовився. Він завжди казав: «Своїх не кидаю».

Вадим був справжнім прикладом для свого особового складу в прояві патріотизму, відданості своїй країні, адже знав, за що вони омивають нашу землю своєю кров’ю. Навіть в такий нелегкий час Вадим завжди був оптимістом, завдяки чому підбадьорював свій особовий склад, налаштовував хлопців на бій. Він говорив: «Здаватися ми не маємо права, ми повинні боротися до останнього подиху, адже як ми будемо жити з тим та усвідомлювати те, що в найважливіший час для країни, для кожного з нас, ми здалися?!»

Приблизно у той самий період ординці навмисно підірвали аміачну станцію, що була розташована поблизу українських позицій. А ці позиції мали велике значення, адже взвод молодшого лейтенанта Блищика прикривав фланг сусідньої роти, не даючи противнику оточити її та надалі прорвати фронт оборони батальйону. У важкий момент офіцер ухвалив єдине правильне рішення та з метою збереження життя особового складу відвів взвод на запасні позиції, при цьому продовжуючи утримувати оборону.

Завдяки грамотному та виваженому командирському рішенню Вадим зберіг життя та здоров’я своїх хлопців, оскільки позиції були вистелені аміачним туманом, який починає взаємодіяти з вологою на поверхні шкіри, очей, рота, слизових поверхонь, утворюючи їдку речовину, що веде до некрозу тканин, печіння слизових рота, носа і верхніх дихальних шляхів, що провокує задуху і сильний кашель, а при потраплянні в очі аміак викликає різі та подразнення, які можуть призвести до тимчасової або постійної сліпоти.

Після того, як аміачні пари розвіялись, з метою уникнення прориву противника особовий склад без втрат був заведений на попередні позиції.

Невдовзі на місяць підрозділи було виведено для відновлення боєздатності на Київщину, неподалік Чорнобиля, після чого звягельці прибули до нового для них району ведення бойових дій – на межі Харківської та Донецької областей. 

У період з 10 серпня 2022 року по 14 серпня 2022 року, під час бойових дій на взводно-опорному посту організував стійку оборону взводного опорного пункту, не допустив прориву сил противника, що значно переважали, вглиб лінії оборони. Вмілими керівними діями в бою забезпечив знищення 25 осіб живої сили противника, що здійснювала штурм, з них чотирьох знищив особисто.

12 серпня 2022 року знищив ворожий квадрокоптер, який здійснював розвідку над опорним пунктом. Зняв цінну інформацію з підбитого квадрокоптера про положення сил та вогневих засобів противника, що дозволило завдати точного вогневого ураження по позиціях ворога.

13 серпня 2022 року надав першу медичну допомогу та особисто на БМП-2 евакуював з поля бою підлеглого механіка-водія, який дістав поранення під час управління бойовою машиною…

І трагічний день 14 серпня… Кинувшись рятувати свого заступника, головного сержанта взводу Дмитра Д’якова, молодший лейтенант Вадим Блищик прикрив підлеглого своїм тілом, та загинули, на жаль, обидва…

«Противник, знаючи, що в цей район зайшла «тридцятка», не давав змоги окопатися та облаштувати оборону, не жалкуючи боєприпасів, він поливав наші позиції з усіх видів озброєння, здійснював штурмові дії.

Під час артилерійського обстрілу наш командир перебував в окопі з головним сержантом взводу Дмитром Д’яковим. Приліт… вибух поблизу окопу. Унаслідок пожежі Дмитро почав горіти… Вадим Блищик побіг надавати допомогу… ще один приліт… Командир накрив своїм тілом Дмитра, але, на жаль, його це не врятувало, загинули обоє…

Я лише ввечері, коли знизилась інтенсивність обстрілу, зміг відкопати та евакуювати тіло мого командира – так, як він свого часу відкопав мене після бою поблизу Травневого… Завдяки Вадиму я живий, та й не лише я – нас, хто йому завдячує життям, тут багато…» – розповів побратим загиблого.

14 серпня 2022 року мама на свій День народження не дочекалася дзвінка від сина зі словами привітань...

У загиблого лишилася дружина – старший лейтенант Анна Романюк. «Офіційно ми одружилися рівно за рік «широкомасштабки» – 24 лютого 2021 року. Хоча у цивільному шлюбі жили ще з вісімнадцятого, а знайомі були набагато довше, відтоді, як я прийшла служити до підрозділу…» – поділилася жінка.  

Також у Вадима був брат-близнюк: вони служили пліч-о-пліч, доки Юрій через стан здоров’я не був змушений звільнитися з війська. Взірцем і прикладом для них був дядько, Володимир Сильман, який загинув у Афганістані. Саме він надихнув їх на військову службу.

«Ю» та «В» – перші літери своїх імен брати татуювали на кисті лівої руки. У 31 рік хвороба взяла верх і Юрія не стало…

Зауважимо, президент України Володимир Зеленський надав звання Героя України Вадиму Блищику, який мужньо захищав Батьківщину.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.