Загинув, витягуючи побратимів з палаючого вертольота. Згадаймо Віталія Голду

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Віталія Голду.

Авіаційний рятувальник Віталій Голда боровся в лікарні за власне життя шість діб. Тисячі молитов за одужання захисника здіймались у небо… Рідні, побратими та друзі до останнього сподівались, що військовий здолає смерть і побачить Перемогу України. На жаль, не судилось. Незламний авіатор вирушив у свій останній політ – услід за своїм командиром, життя якого Віталій Дмитрович самовіддано намагався врятувати, витягуючи його із вертольота, що палав… Про це повідомляє «Главком» із посиланням на Арміяінформ.

11 листопада 2022 року екіпаж ведучого Мі-8 під командуванням полковника Хоміка виконував бойове завдання із вогневого ураження позицій російських військ на Донеччині. Під час польоту авіаційний рятувальник штаб-сержант Голда як стрілець забезпечував прикриття машини від наземного ураження. Адже пілоти Мі-8 не бачать, що робиться з боків і позаду борту, тож стрільці є додатковими очима та вухами екіпажу.

О 12 годині 14 хвилин український Мі-8 був підбитий із ПЗРК противника. У перші хвилини після падіння гелікоптера, попри ризик, Віталій Голда кинувся витягувати із гелікоптера, що палав, своїх побратимів.

«12 листопада Віталій з опіками тіла 70% потрапив до лікарні в м.Дніпро. Лікарі боролися за життя Захисника, але, на превеликий жаль, 17.11.2022р. перестало битися мужнє серце...», – повідомив і очільник Луки-Мелешківської громади Богдан Августович:

Про події того трагічного дня згадує Олександр, побратим Віталія, стрілець, який летів на ведучому вертольоті, бачив на власні очі, як сталась трагедія, і який зміг поговорити із Віталієм Голдою після авіатрощі: «За день до вильоту з’явилось знайоме відчуття небезпеки. Усі в бойовому настрої вирушили виконувати завдання. Мить – спалах, і я побачив, як ведучий борт падає. Мені вдалося поговорити з Віталиком майже одразу після катастрофи. Він розповів, як його викинуло з борту в останню мить, як він заскочив до вертольота, що палав, та витягнув борттехніка Вітю Пенькового, вдруге забіг і відстібнув командира екіпажу Сергія Хоміка, який боровся зі смертю аж до самої лікарні. Віталій же опинився в опіковому відділенні шпиталю в одному із прифронтових міст. Жартував, сміявся, коли ще кілька разів говорили телефоном. Казав, що хоче додому, до сім’ї, що вдома багато роботи… Я мав велику надію, що він виживе і далі буде з нами, повернеться на службу, буде радіти і жити».

Того фатального дня Віталій Голда дістав серйозні травми, унаслідок чого ввечері 17 листопада помер у лікарні.

Життя українського захисника Віталія Голди стало справжнім прикладом жертовності та патріотизму, загартованості та відваги, мудрості та бойового досвіду.

Фельдшер-рятувальник рятувальної парашутно-десантної групи вертолітної ескадрильї, він постійно готувався та виконував бойові завдання.

Народився Віталій Дмитрович Голда 11 жовтня 1974 року у містечку Тульчин на Вінниччині. Після здобуття фаху фельдшера вирішив, що хоче стати військовослужбовцем. Військову кар’єру розпочав в одній із частин Вінницького гарнізону.

Костянтин, близький друг і колега українського героя, розповів, що Віталій постійно навчався, набував нових навичок, в усьому прагнув бути першим, водночас залишався відданим товаришем: «Ми майже 20 років разом проходили службу. Я такий самий фельдшер-рятувальник. Під час виконання завдань усі наші дії були підпорядковані трьом словам: «Знайти, врятувати, допомогти». Ми працювали з льотчиками і постійно готувалися. Облітали всю Україну: Миколаїв, Одеса, Чугуїв, Херсон – де ми тільки не були. Проходили поглиблені курси як із водної, так і з парашутної підготовки. Ми мали вміти рятувати будь-де і будь-коли. Часто проводили підготовчі заняття з курсантами, а в підрозділі – підготовку військовослужбовців з виживання в екстремальних умовах. І ніколи Віталій не зупинявся перед складнощами! Хто першим на воду методом безпарашутного десантування? Хто першим на завдання в гірській місцевості? Бойові завдання виконував самовіддано та наполегливо, ніколи не задумуючись, що з ним може щось статися. Завжди казав: ми не працюємо, ми служимо – 24/7. А коли до нього зверталися по допомогу, то завжди допомагав: чи то день, чи то ніч. А ще – безмежно любив своїх дітей – двох синів і донечку, постійно розповідав про них і часто за ними сумував, казав: «Треба додому, допомогти малим». Тож і в свій останній подвиг Віталій залишився вірним клятві Гіппократа, Військовій присязі та заповіді Божої «Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх».

Завдяки сумлінній праці та природному хисту Віталій Голда отримав класну кваліфікацію «Авіаційний рятувальник 1 класу». З 2015 року брав участь у бойових діях на сході держави. Має великий досвід і в миротворчій діяльності, зокрема в складі окремого вертолітного загону виконував завдання у місії ООН у Демократичній Республіці Конго.

А з початком широкомасштабної агресії РФ у складі екіпажів вертольотів Мі-8 Віталій Дмитрович постійно ризикував власним життям під час проведення пошуково-рятувальних заходів у районі бойових дій. За проявлені під час бойових вильотів мужність і героїзм, незламність духу та високий професіоналізм улітку цього року штаб-сержант Голда був відзначений медаллю «За зразкову службу». Чергове військове звання – «майстер-сержант», на жаль, захисник отримав посмертно.

Віталій Голда боровся за рідну Україну та її майбутнє, він був одним із тих, хто готовий на все заради Перемоги українського народу в цій війні.

У захисника залишилися дружина Людмила, сини Богдан і Валентин, донечка Ольга, тато та мама. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.