Рибалив навіть під вибухами. Згадаймо 10-річного Андрія Сєднєва

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо 10-річного Андрія Сєднєва.

Андрію Сєднєву було 10 років. 20 вересня 2022 року він пішов до друга, аби відремонтувати рибальську вудку. Діти були надворі, коли їхнє село Грушівка на Харківщині російські військові обстріляли касетними снарядами. Андрія поранило в голову. Після 10 днів у реанімації, попри всі зусилля лікарів, хлопчик помер.

Андрій народився та проживав у Грушівці Куп'янського району. Навчався в місцевій школі, у 5-му класі. Мав багато друзів. Риболовля була великим захопленням хлопчика.

«Навіть коли лунали вибухи, він не боявся і, хоч я просила не ходити на риболовлю, казав: «буде нам що їсти…», – розповіла Ольга Сєднєва, мама хлопчика.

Андрій був другою дитиною Ольги Сєднєвої із Грушівки Харківської області. Він народився 7 лютого 2012-го. Невдовзі з батьком хлопчика Ольга розлучилася, і він жив лише з мамою та сестрою. Андрій швидко ріс та дорослішав. Ходити почав у 10 місяців, у рік та чотири місяці – добре розмовляв. Коли прийшов час йти до школи, Андрій уже вмів читати та рахувати. З-поміж уроків любив математику, а от писати йому зовсім не подобалось. Мама згадує: Андрій іноді сам не міг розібрати, що написав.

Пам’ять в учня була дуже хорошою. Послухав вчителя на уроці – вдома вже параграф не перечитував. Усе і так карбувалось у пам’яті.

У школі Андрія згадують як вихованого та порядного учня, завжди акуратно вдягненого і з модною зачіскою. Він був хоч і невисоким, та інтонацію та тембр голосу вже мав, як у дорослої людини, пригадала вчителька початкової школи Вікторія Лященко.

«Андрій гарно висловлював свої думки. Іноді запитаєш про щось в учнів – відповідають коротко, а він давав розгорнуту відповідь. Хлопчик багато чим цікавився, його кругозір був широким», – розповіла вчителька.

Улюбленим заняттям Андрія поза навчанням була риболовля. Він ходив на ставок неподалік села, де разом зі своїм другом Назаром міг рибалити годинами.

«Я ніколи не бачила Андрія злим та сумним, він багато усміхався, розказував веселі історії», – зауважила мама Назара Олена.

Був веселим та допитливим. Дуже любив Україну. «Андрій був слухняним, ввічливим, життєрадісним. Завжди всім допомагав. Дуже радів приходу наших військ у село. Казав: «Мамо, подивись які вони гарні, на них можна дивитись вічно!» – поділилася Ольга Сєднєва.

Після 24 лютого Грушівка опинилась в окупації. Мама пригадує, що її 10-річного сина не лякали обстріли. Коли Ольга вмовляла спуститись у підвал, він казав: «Ма, чого ховатись? Воно ж далеко бахкає».

І навіть під час окупації хлопець не полишав риболовлю. «Буде нам, що їсти», – говорив він і йшов на став. Весь холодильник сім’ї був заповнений рибою. Андрійко сам чистив вилов на подвір’ї. Там і готували.

Збройні сили України звільнили Грушівку у вересні. Андрій захоплювався українськими захисниками, багато гуляв біля їхньої польової кухні. «Казав мені, що йде до Баті, це був позивний кухаря. Військовому теж було цікаво з дітьми, які юрбились навколо», – пригадала Ольга Сєднєва.

Один з українських військових подарував Андрію свою балаклаву. Хлопчик дуже зрадів. Попросив маму випрати її. 20 вересня, поки вона сохнула, хлопчик побіг гуляти.

Ольга займалась хатніми справами, як раптом почула вибух. Далі – ще один. Військовий, який був на вулиці, попросив усіх мешканців зайти в укриття. Росіяни тоді обстріляли Грушівку касетними боєприпасами.

Андрій із другом саме ремонтували вудочку. Коли касетні снаряди полетіли селом, діти мчали до погреба. Уламок влучив у голову Андрійка. Від тієї атаки на Грушівку загинуло двоє людей, ще дев'ять – отримали поранення. Серед травмованих було троє дітей, зокрема, й друг хлопчика Назар. Підліток прикрив собою іншу дитину, уламки побили його ноги та влучили у сідницю.

Андрія Сєднєва з пораненнями доставили у Харків. Там постраждалого оперували протягом кількох годин. Коли лікар вийшов до Ольги, сказав: «Я не вірю, що він житиме». «Як ви можете таке казати?!» – спитала мама сина. «Я вам кажу, як є», – відповів медик.

Лікар показав результати МРТ дитини. Від черепа залишились самі шматки. Уламок (або частина снаряда) пройшов від вуха до вуха. Десять діб Андрій пролежав під апаратами життєзабезпечення. 30 вересня 2022 року він помер.

Андрія кремували у Харкові. Нині Ольга Сєднєва разом зі старшою донькою живуть на Київщині. Мама каже, що не знає, як їм повертатись у рідну Грушівку, де більше немає її Андрійка, але де все нагадуватиме про нього.

Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 10 тис. і поранили 18,5 тис. мирних українців. Серед загиблих – щонайменше 569 дітей, поранених неповнолітніх – понад 1,2 тис. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 520 дітей. Ще майже 2 тис. постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.