Пройшов Майдан, АТО, створив центр тактичної підготовки. Згадаймо казаха Андрія Кудабекова

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Андрія Кудабекова.

У ніч на 31 жовтня загинув відомий чернігівець, учасник Майдану, військовослужбовець та спецпризначенець Андрій Кудабеков. Йому було 49 років. Неподалік українського-російського кордону на Чернігівщині на автомобіль, у якому перебував чоловік, напала ворожа ДРГ.

Андрій Кудабеков – казах за походженням, учасник Євромайдану, військовослужбовець спеціального призначення. Знайомі та друзі знали Андрія, як справжнього відчайдуха, мужнього й відважного воїна...

«Унікальна сильна особистість, велична постать визвольної боротьби за Україну, громадянин, патріот Чернігова.
Багато хто знав його за публічною діяльністю – він створив центр тактичної підготовки, активно займався міською політикою у Чернігові, був відомим блогером. Комунікабельний, відкритий», – написав журналіст Юрій Бутусов.

Свої базові професійні військові навички Андрій отримав ще в 90-х під час строкової служби у повітряно-десантних військах. Після повернення з армії почав займатись бізнесом, але військової сфери ніколи не полишав та постійно займався саморозвитком і самовдосконаленням.

«Я готувався до строкової служби, тренувався, стрибав з парашутом. Ще до служби в армії в мене було 13 стрибків і велике бажання стати мужнім. А коли безпосередньо потрапив до армії, зрозумів, що морально не готовий, що це не та армія, яку я уявляв», – ділився захисник.

До 2014 року Андрія Кудабекова знали у Чернігові як підприємця. Він виробляв меблі. «Коли я закінчив 11 класів, не склавши екзаменів, пішов служити в армію. Тобто, по факту, в мене не було повної середньої освіти. Але я навчався, пішов на курси підвищення кваліфікації, отримав кваліфікацію бухгалтера-економіста малих підприємств. Мені це потрібно було для бізнесу», – розповідав Андрій.

Андрій був активним учасником Революції Гідності років та брав участь у протестах на Майдані Незалежності у Києві.

«Я від початку розумів, що буде війна. Навіть в старих записах на Facebook говорив, що воюватимемо з Росією, а мене тоді дурнем називали. Я готувався до війни ще з 2008 року, купив собі зброю, їздив на тренування зі стрільби, здійснював польові походи. Після подій в Грузії розумів, що ми можемо бути наступними», – зазначав військовий.

З 2014 року Андрій воював на Сході України добровольцем у батальйоні «Чернігів», далі у складі інших підрозділів у зоні АТО. Ще під час цієї служби Андрій зрозумів, що його знання, досвід і вміння можуть допомогти багатьом учасникам бойових дій та цивільним.

«Служив чесно. Але робити кар'єру в армії не міг, оскільки категорично не сприймав брехню, некомпетентність, самодурство, які на жаль, розповсюджені в армії. Таких самостійно мислячих, критичних, які відповідають на несправедливі образи багато начальників не люблять», – зауважив про загиблого Бутусов.

Повернувшись, став одним зі співзасновників громадської організації «Спілка учасників бойових дій та активних громадян», члени якої почали об’єднуватись ще за часів Революції Гідності.

«Події Майдану і війна змінили мої погляди. Десь, можливо, надломили мене, я не міг морально і фізично повернутися до старої справи з виготовлення меблів. Розумів, якщо займатися бізнесом, то варто присвячувати час лише цій справі, поєднувати ще щось було важко. Війна ще не закінчилась і повертатися до цивільного життя не виходило. Потрібно було заповнити чимось цю порожнечу», – розповідав військовий.

Андрій мав аналітичне мислення і був одним з небагатьох, хто задовго до початку повномасштабного вторгнення говорив, що воно неодмінно буде. І не тільки говорив, а і ділом, щоденною фаховою працею допомагав всім охочим готуватись до цієї війни. Андрій з однодумцями організував центр спеціальної підготовки «Вовкулака», який допомагав всім охочим отримати базові знання з домедичної підготовки, поводження зі зброєю, виживання у складних умовах, військовій тактиці та багато інших корисних і практичних знань. Багатьом людям ці знання допомогли врятувати і своє життя, і життя своїх побратимів чи близьких.

Готуватися, готуватися, готуватися. Він говорив про це постійно. Говорив і робив, багато робив. Коли війна прийшла і у Чернігів, Андрій Кудабеков був одним із тих, хто своїм вмінням і справами, конкретними, дуже важливими та вмілими справами допомагав боронити місто. Сподіваємось, коли-небудь ми зможемо розказати про його військову діяльність і його діла. Але правда в тому, що завдяки таким людям як Андрій, місто і встояло. Дошкульні й влучні удари по ворогу, де б він не був, де б він не ховався…

«Війна ні для кого не минає безслідно. Залишається десь глибоко в душі, а згодом накопичується і вибухає. Неважливо скільки тривав бій, якої інтенсивності він був, коли потрапляєш туди, це змінює тебе абсолютно. Цей стан, цей біль залишається назавжди. Бувають моменти в житті, коли тебе хочуть зламати, втоптують в бруд, і якби не рідні, друзі і фахівці психологи, самому із цим справитись майже неможливо», – казав захисник.

Перед початком російського вторгнення Андрій служив за контрактом у приватній військовій компанії в Африці. Але одразу як Росія розпочала війну на знищення України, Бек кинув усе, розірвав контракт і приїхав на захист рідного Чернігова. 

У Андрія Кудабекова лишилися рідні, серед яких неповнолітня донька.

Для меня Украина – это вольное небо, моя дочь, любовь и всё, что я хочу! Мы можем выбирать? Мы – украинцы и свободные люди. Даже если я казах. За это и сражаемся…

Андрій Кудабеков

«Чернігів втратив дуже-дуже відомого захисника, добровольця та волонтера Андрія Кудабекова. Я знала Андрія особисто вже багато років, іноді він критикував мене, іноді підтримував. Але я завжди поважала його за сміливість та свою власну думку та принципи. З перших днів війни він взяв зброю і пішов на захист своєї України (до речі, Андрій був казахом за походженням та називав себе Бек). Він був одним з тих, хто обороняв Чернігів у лютому-березні 2022… Я читала усі його відверті пости без прикрас з поля бою… Для мене це було цінно десь для заспокоєння, десь для розуміння ситуації на фронті не з офіційних джерел, а безпосередньо від тих, хто захищає нас фізично щодня (а не теоретично). І якщо хтось вірив у перемогу, то це насамперед такі люди як Андрій. І не просто вірив, а діями доводив це щодня. Нам усім буде не вистачати Тебе, Бек», – написала знайома загиблого Анна Романова.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.