Пройшов окупацію і вступив до лав ЗСУ. Згадаймо працівника театру Антона Білозубова з Херсона
У рідному місті чоловіка викрали загарбники
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Антона Білозубова.
Молодший сержант Антон Білозубов, позивний Зуб, загинув 13 червня 2023 року в бою з ворогом біля селища Велика Новосілка, що на Донеччині. За два місяці, 11 серпня, захиснику виповнилося б 35 років.
Антон народився і жив у Херсоні. Батько, Геннадій Михайлович, працював у театрі ляльок і був учасником низки херсонських рок-гуртів. Мати, Ольга Миколаївна, трудилася санітаркою в пологовому відділенні, потім – сестрою-господинею поліклінічного відділення обласного онкологічного диспансеру. Окрім Антона, у родині є старший син Артем – різниця у віці хлопців – два роки.
«Антон був хлопцем-запальничкою. Він був скрізь, намагався встигнути зробити все, і при цьому завжди допомагав тим, хто просив», – розповів Геннадій Михайлович.
«Він був, як і всі діти, – коли шебутний, коли спокійний. Але завжди веселий, добродушний та уважний до близьких, рідних і всіх, хто його оточував…» – поділилася Ольга Миколаївна. За словами жінки, син був дуже лагідним. «Як тільки прийде в хату, перша фраза: «Привіт, мамусю, я прийшов». І, як завжди, посміхається. Він настільки був добродушною людиною, що навіть описати важко. Говорив на мене «мамулічка», «сонечко». Добрі стосунки мав і з моїм другим чоловіком Олександром», – сказала мама.
Брати хоча й сварилися (без цього ніяк), але завжди приходили один одному на поміч. Артем наразі також захищає Україну в лавах ЗСУ, тому спогадами старшого брата поділилась його дружина Наталя Фокіна: «Хоч який він був зайнятий, ти до нього подзвониш і скажеш: «Малий, треба допомога». Він: «Зараз буду». І так завжди».
Антон закінчив 9 класів та вступив у ПТУ на автослюсаря. За фахом працював недовго – продовжив шукати своє покликання, але стопами батька не пішов і музикантом не став. Як розповідає сам Геннадій Михайлович, Антон знав всього два акорди.
Хлопець служив в армії, був командиром бойової машинної піхоти. Після працював у складі команди з організації концертів (займався технічними питаннями: збір сцени тощо). Пробував себе у будівництві та утепленні будинків.
Працював художником по світлу в Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі імені М. Куліша. Дуже любив свою роботу. Цікавився електрикою, світлодіодними рекламними вивісками. Був творчою та креативною людиною. У театрі він і зустрів майбутню дружину – Ольгу, яка працює артисткою.
«Спочатку ми товаришували. Він проявляв до мене знаки уваги, але я сказала, що у нас нічого не вийде. Та одного разу зустрілися поза межами театру і я побачила, наскільки Антон глибока і чутлива людина... Ми почали зустрічатися. Потім у мене був перелом хребта, він мене доглядав. Я сама із Запоріжжя, рідні в Херсоні немає. Антон був єдиним, хто підтримував. І не покинув навіть, коли була загроза, що не зможу ходити. Тоді я зрозуміла: це моя людина», – розповіла Ольга.
Коли Херсон окупували росіяни, пара не виїхала з міста. Вони не залишили місто і після того, як загарбники викрали Антона. «Це було в серпні. Просто під’їхали на машині і забрали. Тримали понад вісім годин, били струмом, нишпорили в телефоні, прискіпувались за татуювання, питали, чи не знає, де живуть хлопці з АТО, де закопана зброя. А потім, не отримавши потрібної інформації, його відпустили», – пригадала жінка. Під час окупації Антон зробив Ользі пропозицію, та реєструвати свій шлюб вони вирішили тільки в українському РАЦСі.
Уже після звільнення Херсона, у лютому 2023 року Антон пішов на фронт. Він став військовослужбовцем 37-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ. Обіймав посаду командира бойової машини піхоти у розвідувальному взводі. Ольга молилась та чекала на коханого вдома. І він приїхав, аби одружитися. Пара узаконила свої стосунки в Миколаєві. Після перемоги молодята планували повінчатись, влаштувати з цього приводу велике свято та вже думали про поповнення.
«Він завжди дарував мені троянди – жодного свята не проходило без його квітів. Навіть у шкільні роки… Навіть у скрутні часи… Тільки на свої 55 років я не отримала від сина букета – це було у березні, Антоша вже воював… – зауважила мама Антона. – Коли він вже був на фронті, пишу сину: «Що ти, як?», а він мені скидає фото маленького кошеняти, який щойно прокинувся та потягується. А ще він часто записував нам відео».
Ольга Миколаївна дістала телефон та увімкнула відео з сином: «Привіт, сонечки… Привіт, мої ріднесенькі. Ось вам маленьке відеозвернення від мене. Ось так сідає яскраво сонечко. Наразі відпочиваємо, гарного дня вам, вірніше вечора, люблю вас…»
Антон полюбляв смаколики, добре розбирався в техніці, мріяв про авто та ніколи не опускав рук. Він майже ніколи не показував, якщо йому було погано. Постійно доводив, що здатен на все! Тому близькі були переконані: скоро разом із Тошою святкуватимуть перемогу.
«13-го зранку він записав мені голосове повідомлення, в якому сказав, що їде на штурм. Пообіцяв перетелефонувати як повернеться, та дзвінка не було... 14, 15, 16, 17... 18 червня я почала його розшукувати. Ольга Миколаївна пішла у військкомат, їй сказали, що його немає ні в списках зниклих безвісти, ні серед тих, хто загинув. Коли я почала пошук через у мережі, познайомилась із дружинами його бойових побратимів. Через них я дізналась, що Антона більше немає...» – розповіла дружина загиблого.
У морзі сказали, що тіло чоловіка дуже понівечене і фото вислати не можуть. Надіслали тільки знімок особистих речей. «А там була обручка як моя, фітнес-годинник із синім ремінцем та ланцюжок із ладанкою як у нього...» – пригадала дружина.
За речами зрозуміли, що це Антон. Дату смерті поставили 19 червня, коли його знайшли на полі бою. Поряд були тіла ще декількох військових. Приліт був у бойове авто, в якому вони всі сиділи. Не вижив ніхто...
«Він був щирою і доброю людиною з великим серцем, сміливим і відповідальним, допомагав людям, любив тварин, навіть збирав равликів з асфальту, щоб інші не наступали на них. У нас було стільки мрій і задумів, які ніколи не здійсняться, кохали одне одного до нестями», – розповіла дружина загиблого Ольга.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.