Загинув під час короткої відпустки, їдучи до своєї коханої. Згадаймо Дениса Дем’яника

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дениса Дем’яника.

Денис Дем’яник народився 2 червня 1992 року у місті Вінниця. Навчався в школі №31, після чого здобув професію кухара-кондитера у Вінницькому кооперативному технікумі, а також отримав диплом учителя фізичної культури у Вінницькому педагогічному університеті.

У ранньому віці займався кіокушинкай-карате та футболом.

У 16 років вперше опинився на фанатському секторі вінницької «Ниви». Також активно вів громадську діяльність, будучи ініціатором заходів, що пропагували здорові цінності та тверезість.

Коли розпочалася війна на Сході, заснував волонтерський штаб. Спочатку відвозив допомогу до зони АТО, а у вересні пішов добровольцем на фронт.

У 2014-15 роках служив у добровольчому батальйоні «Айдар». Брав участь в обороні міста Щастя. В ті роки почав знімати документальний фільм у гарячих точках, який так і не закінчив.

Після повернення з фронту, разом із двома побратимами заснували у Вінниці службу охорони. Оскільки в ті роки військовим було складно знайти собі роботу у цивільному житті, Денис із друзями вирішили, що найматимуть лише мобілізованих. Організував спортивну секцію для підлітків, також опікувався тваринами.

У 2017-19 роках обіймав керівну посаду в Одеському Припортовому заводі. Був одним із засновників Всеукраїнської громадської організації «Рать».

З початком повномасштабної війни Денис активно займався волонтерською діяльністю, збирав та відвозив допомогу для цивільних та військових до зони бойових дій. Розбирав завали після ворожих обстрілів, зокрема у палаючому Будинку офіцерів та на аеродромі Гавришівка.

У червні 2022 року знову став до зброї. Разом із 79-ю бригадою брав участь у боях за Мар’їнку, а також інших операціях на Донбасі. Весь час воював як доброволець.

Денис Дем’яник загинув 13 червня 2023 року внаслідок ДТП, повертаючись з Донецької області.

Кохана Дениса Аліна Остапович розповідає про нього як про дуже різносторонньо розвинуту людину, яка мала чимало захоплень.

«Він захоплювався життям, – каже Аліна, – Любив фотографувати, знімати відео. Мав якраз монтувати фільм про зону бойових дій, про своїх побратимів, але, на жаль, йому не вистачило часу. Будемо сподіватись, що цей фільм дороблять його друзі»

Дівчина розповіла, що Денис свого часу був директором ресторану в Італії. Жив у храмі у Швейцарії.

«Він любив мотоцикли, він любив швидку їзду. Збирав колекцію натурального каміння. Любив домашню їжу. Обожнював море і хотів будинок у Карпатах. Любив співати у машині, особливо пісні Тимура Муцураєва», – пригадує Аліна.

У 2014 році, коли розпочалося АТО, Денис повернувся в Україну зі Швейцарії, щоб піти добровольцем на війну. Служив у складі добровольчого батальйону «Айдар».

«На честь батальйону він потім назвав свого собаку. Вівчарка Айдар, до речі, народився 24 лютого, у день повномасштабного вторгнення Росії в Україну», – додала Аліна.

З АТО чоловік повернувся у 2015 році. Тоді про нього зняли сюжети загальнонаціональні ЗМІ: разом із двома побратимами у Вінниці заснували елітну службу охорони. Оскільки військових не дуже тоді охоче брали на роботу, то хлопці вирішили наймати тільки демобілізованих.

Коли почалося повномасштабне вторгнення Денис Демяник разом з однодумцями створив вінницький добровольчий батальйон «Рать». Поїхали на повномасштабну війну з перших днів.

«Буквально місяць тому для них створили батальйон спецпризначення у складі 79-ої десантно-штурмової бригади. Денис мав стати заступником командира, його найкращий друг – командиром цього батальйону. Але не встиг підписати контракт, тому продовжував воювати як доброволець у складі цієї десантно-штурмової бригади», – каже Аліна Остапович.

Чоловік виконував бойові завдання біля тимчасово окупованого Донецька. Давав відсіч ворогові у місті Мар’їнка, яке через дії російських окупантів повністю зруйноване. Захищав Курахове та ніс службу у багатьох інших місцях на Донбасі.

Коли отримував відпустку – їздив до своєї дівчини. Його життя обірвалося якраз на шляху до Києва, де жила його кохана Аліна.

«Він потрапив у ДТП, між Донецькою та Харківською областями. За однією із версій слідства, Денис не впорався із кермуванням через несправність автомобіля. Цю машину він використовував на фронті й вона була понівеченою», – говорить Аліна Остапович.

Разом із ним у машині перебував його вірний друг – вівчарка «Айдар», названа Денисом на честь добровольчого батальйону, у лавах якого відстоював Україну на початку війни.

Псу вдалося вижити, а Дениса врятувати не змогли: поблизу місця аварії був якраз блокпост, де бойові медики надавали першу допомогу. Коли прибула «швидка», то лікарі вже констатували смерть 31-річного вінничанина.

«Айдара забрала бойова медикиня до Слов’янська. Але, на жаль, під час вигулу він потрапив під авто. Я зв’язувалася з водієм, який збив собаку. Він розповів, що це була трагічна випадковість: собака вибіг з високої трави просто під колеса машини, водій не встиг зреагувати. Тепер Айдар разом з Денисом. Собаку поховали у Слов’янську», – розповіла Аліна Остапович.

Попрощалися із полеглим воїном 18 червня 2023 року на стадіоні його рідного клубу «Нива».

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.