Любив Маріуполь і хотів там жити. Згадаймо Дмитра Положенцева
Життя молодшого лейтенанта обірвалось під час оборони міста Марії
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Положенцева.
Молодший лейтенант Дмитро Положенцев загинув 31 березня 2022 року під час виконання бойового завдання на металургійному комбінаті «Азовсталь» в місті Маріуполі на Донеччині. Воїну було 25 років.
Дмитро народився 19 липня 1996 року в місті Єнакієво Донецької області. У 2018 році закінчив Приазовський державний технічний університет. Працював на металургійному комбінаті. У 2019 році вступив на військову кафедру в Запоріжжі та отримав звання офіцера.
«Дмитро мріяв бути військовим, тому свідомо пішов навчатись на військову кафедру. Він любив спорт, ходив займатися до спортзалу», – розповідають рідні.
З початком повномасштабного вторгнення Дмитро записався до 109-ої окремої бригади територіальної оборони.
«Дмитро любив Маріуполь і хотів там жити. На жаль, його мрії не здійснились. Він був спокійним, товариським, розумним, – згадують рідні. – Він міг би стати новим поколінням Маріуполя: освічений, перспективний, але його життя обірвалось під час оборони міста Марії».
Більше місяця Дмитро разом із побратимами боронив Маріуполь. Був командиром другого стрілецького взводу.
«Зв’язок із братом обірвався 31 березня 2022 року. Тоді він був на «Азовсталі». Більше ніяких відомостей. Місяці очікувань, місяці пошуків серед полонених і загиблих не давали результатів. Тіло передали з Маріуполя в липні 2022 року. Без документів та інших речей, по яким його можна б було упізнати. І тільки 10 червня 2023 року ми змогли попрощатися з Дмитром. Слава тобі, наш Герою! Ти віддав найдорожче за вільний Маріуполь – своє життя», – написала троюрідна сестра Тетяна Тлустова.
Дмитра поховали на цвинтарі в Яготині, що на Київщині.
Вдома на захисника чекали батьки та інші рідні.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.