Повернувся на фронт попри тяжке поранення. Згадаймо Героя України Дениса Самофала з Донеччини

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дениса Самофала.

21-річний лейтенант Денис Самофал, позивний Таліб, загинув 15 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Нова Кам'янка Херсонської області. Офіцер три години тримав бій для заходу основних сил, але ворожий обстріл обірвав його життя.

Денис родом з Донеччини. Мешкав у місті Українськ. З дитинства мріяв стати військовим, тому після школи й обрав цей шлях. Навчався у Львівській національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Був завзятим патріотом.

«Я зараз воюю на його землі… Денис був особливим у нашій групі, справжнім піхотинцем, а для мене братом. Ми багато чого разом пережили: і сварилися, і билися, і разом у якусь халепу потрапляли. Завжди стояли один за одного. Ден відповідав за свої слова, вчинки, завжди стояв за правду», – зауважив Євген Мостовий, який навчався разом з Денисом. 

Після випуску молодого офіцера відправили на службу у Збройні сили України. Брав участь в ООС.

Під час повномасштабної війни Таліб захищав Україну у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Командував взводом. У квітні його нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

«З Денисом ми знайомі з дитинства, були близькими друзями. На відміну від мене, він змалку мріяв стати військовим. Скільки ми з ним не спілкувались щодо планів на майбутнє, його думка не змінювалась, його метою було вступити у військовий навчальний заклад та стати офіцером. На жаль, коли Денис завершував навчання, почалось широкомасштабне вторгнення і всіх випускників почали розподіляти по бригадах та призначати на керівні посади», – розповів військовий Олексій Затьоскін – друг дитинства Дениса. Вони виросли в одному дворі, разом займалися спортом. 

Олексій додав, що під час виконання бойового завдання Денис отримав тяжке поранення, але, попри це, повернувся на фронт. «Тут він проявив риси справжнього чоловіка та воїна. Більше того, він був лідером, першим ішов у бій, останнім відходив. Під час свого останнього бою Денису довелось самому його вести, прикриваючи поранених. На жаль, в армії є не дуже професійні керівники та командири, які віддають накази з невиправданим ризиком, але зараз не про це… Українська нація вирізняється своїм духом та жагою до свободи, і Денис – приклад волелюбності та нескореності українського народу. У моєму серці та в серцях його близьких він залишиться назавжди», – розповів Олексій Затьоскін. 

«На війні життя змінюється, але краще бути там, ніж у тилу. Мене злять люди, які, знаючи, скільки воїнів гине, спокійно сидять, бухають, матюкаються. У нас там помирають, а вони тут веселяться. Я ще розумію, якби вони робили щось для армії, а то хлопці, яким 20 років, мають гинути», – розповідав Денис в інтерв’ю у липні 2022 року.

«Я з 20 років вбиваю кацапів і буду ще вбивати, не знаю навіть, скількох знищив, давно вже перестав рахувати. Через війну в нас був достроковий випуск з академії. Тепер я командир взводу», – наголошував юнак.

«Познайомився з Деном біля Яковлівки в серпні минулого року. Але краще пізнав його під час бойових дій у Зайцевому. Згадую ті моменти з усмішкою. Він давав мені реалізувати себе у всьому: міномет, снайперська гвинтівка, ручний танковий гранатомет, підствольний гранатомет. Це було щось…

Перший вихід з Деном на позиції був незабутнім: тоді в нього порвалися бойові штани. І після позицій ми повернулися на відпочинок, там знайшов у комоді білі джинси. У них він пішов уночі на позицію – 3 км селом, над яким літає купа «Орланів». Група з десяти людей не могла пройти непоміченою, перші прильоти були доволі близько, світилося все, як на Новий рік від феєрверків, і єдиним орієнтиром були білі джинси Дена», – пригадав побратим та друг Дениса Дмитро Блоха.

«Ден був тим командиром, за яким хотілося йти. У його очах не було страху. Він занурював мене в якусь свою атмосферу. Цього не описати… Та форма, у якій тривала робота, нагадувала мені якусь комп’ютерну гру в компанії друзів, але водночас була максимальна відповідальність за особовий склад та завдання.

У словах Дениса не було ні хвилювання, ні якоїсь невпевненості – ось що мені подобалось у ньому. Людина, яка заряджала всіх, за якою хотілося йти. Справжній і до того ж найкращий бойовий командир! Хоч і є стара приказка «Офіцер солдатові не друг» – це було не про нього. Денис – людина з великої літери. Я дуже радий, що зміг провести з ним час, хоч і небагато. Так шкода, що не знав його раніше», – додав товариш.

«Він був фартовий та хлопець зі сталі. Відповідальний і завжди піклувався про своїх підлеглих, мав не одне поранення і весь час поспішав до побратимів. Мріяв після війни оберігати свою двоюрідну сестру від хлопців», – розповіла тітка Маргарита, яка виховувала Дениса після смерті його матері.

Як розказали у пресслужбі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, з перших днів повномасштабного вторгнення батальйон Дениса Самофала стримував навалу окупантів на Луганщині. «В якийсь момент ворог зумів прорвати позиції підрозділу, відтіснивши його на другу лінію оборони. Попри поранення ноги, Денис Самофал зі своїм взводом спочатку знищив російську піхоту, яка прикривала танк, а потім особисто підбив танк кількома пострілами з гранатомета», – зазначили бойові побратими Дениса.

Також Денис Самофал брав участь у боях на Донеччині та у звільненні Херсонщини. «Командир взводу наказав евакуювати поранених, а сам особисто зайняв місце стрілка й завдав вогневого ураження ворожій піхоті. Після чого перегрупував два відділення й продовжив штурми», – розповіли у пресслужбі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

15 жовтня 2022 року російські війська з танків обстріляли позиції українських захисників, під час якого Денис отримав смертельне поранення. Офіцер три години тримав бій для заходу основних військ.

Президент Володимир Зеленський посмертно присвоїв Денису Самофалу звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.

«Я вночі мав виводити БМП, Денис сказав, що не кине мене самого, і поїхав зі мною своєю «Славутою». Ми тоді застрягли в болоті, нас ледь не переїхали. Потім ми додумались мотузкою прив’язати машину до БМП, «Славуту» ледь не розірвало на дві половини. Денис вирішив об’їхати калюжу травою, яка вища за машину. Він як дав газу, то ми тільки жучків з лобовухи витирали та наугад їхали, бо нічого не бачили. Денис ніколи не кинув би когось. У бій він завжди йшов перший, люди це цінували та йшли за ним. Я почув про нього, як тільки прийшов у цей батальйон», – розповів ще один побратим із позивним Гетьман.

Поховали Дениса у смт Шевченко на рідній Донеччині. У загиблого залишилися тітка, двоюрідні сестри та двоюрідний маленький братик.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.