Не пережив теракту в Оленівці: згадаймо 21-річного військового Ігоря Прокопенка
У спогадах сестри воїн був добряком, який завжди всім допомагав і готовий віддати останнє
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ігоря Прокопенка.
Військовослужбовець Ігор Прокопенко, позивний Гантеля, загинув під час теракту у ніч проти 29 липня 2022 року, перебуваючи у російському полоні у колонії тимчасово окупованого селища Оленівка на Донеччині. Воїну був 21 рік.
Ігор народився у Мелітополі, що у Запорізькій області. Закінчив девʼять класів тамтешньої школи, а потім здобув фах верстатника в училищі.
До окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» потрапив у січні 2022-го. До цього служив два роки за контрактом у Нацгвардії.
Так Ігор дізнався про ідеологію підрозділу, його історію та відмінність від інших. Усе це дуже резонувало з власними цінностями чоловіка, тому восени 2021 року, він ухвалив рішення перевестись. На базі в Урзуфі, де він проходив навчання, його і застало повномасштабне вторгнення.
Ксенія Прокопенко, старша сестра, згадує, що востаннє бачилася з братом на новорічні свята.
«24 лютого у мене було коротке листування з братом, звідки я й дізналася, що вони з Урзуфа вирушають до Маріуполя. Без деталей. Переймався, щоб все було добре з батьками й з нашим молодшим братом. Бо Ігор знав, що ворожі війська заходять у Мелітополь. Я відповіла, що за всіх потурбуюся, головне, щоб з ним все було добре, і щоб він повернувся додому», – каже сестра.
Ксенія додає, що їй та батькам рідко вдавалося поспілкуватися з Ігорем: за всі 86 днів оборони Маріуполя він разів п’ять виходив на зв’язок. 21 квітня брат з сестрою розмовляли востаннє.
Про перебування брата на Азовсталі Ксенія дізналася з новин, коли побачила інформацію, що більшість маріупольського гарнізону на заводі. Тільки спитала у нього, чи він там. Він підтвердив.
Казав, що все нормально, їжі не дуже багато, але щось літаками та гвинтокрилами підвозять. Але Ігор не відкривав деталі, наскільки все погано насправді.
Ксенія говорила брату, що скоро він повернеться додому й вони побачаться. Та він ніколи не казав такого у відповідь. Зараз дівчина припускає, що він навіть не хотів про це розмовляти, бо можливо розумів, що може трапитись усе, що завгодно.
«Ситуація зараз важка, але в полон я виходити однозначно не буду. Якщо потрібно буде виходити у полон, то я підірву себе гранатою», – цитує брата Ксенія.
16 травня рідні побачили звернення командира Дениса Прокопенка щодо виходу з «Азовсталі» у полон. Ксенія на жодному відео і фото не побачила брата, тому не була впевнена, чи вийшов Ігор з меткомбінату. А зранку 30 липня з'явились списки, які надали російські ЗМІ. Під другим номером – Ігор Прокопенко. Так родина дізналася, що їхній син і брат загинув під час теракту. Результати ДНК-експертизи родина чекала з жовтня 2022-го. Повідомлення про збіг вони отримали 23 травня 2023 року.
У спогадах Ксенії брат – добряк, який завжди всім допомагав і готовий віддати останнє. З вулиці приносив додому котів і собак. Хотів жити та подорожувати, зокрема побувати у Карпатах, сходив у похід у гори. Ще у нього була мрія – відремонтувати батьківський будинок у Мелітополі.
Крім сестри, вдома на повернення Ігоря чекали батьки та молодший брат.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.