Поет, сценарист, бард та кіноперекладач. Згадаймо Іллю Чернілевського
Чоловік став на захист України добровільно
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Іллю Чернілевського.
Ілля Чернілевський на початку повномасштабного вторгнення добровольцем пішов до військкомату. Його не хотіли брати, бо не мав досвіду служби. Чоловіка не спинили відмови, він знав, що захищатиме Батьківщину від агресора, – і домігся свого. Спочатку записався до загону тероборони, а вже на початку березня 2022 року Ілля став до лав ЗСУ. Він служив у 110-й бригаді. Воював і продовжував писати.
Ілля народився у родині Станіслава Чернілевського, відомого поета, кінорежисера, Заслуженого діяча мистецтв України, викладача драматургії у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого та Ольги Чернілевської, яка працювала головним редактором і керівником відділу дубляжу на каналі «1+1». Бабуся Іллі – відома українська етнологиня Валентина Борисенко.
З раннього дитинства хлопець писав вірші та мав хист до співу. У підлітковому віці почав мріяти про кар'єру музиканта, сам опанував гру на гітарі та піаніно. Понад 10 років він перекладав пісні для багатьох серіалів і фільмів студій Disney, Universal, Sony, Netflix, писав власні вірші, грав на гітарі й фортепіано. За фахом – режисер кіно і телебачення, за покликанням – поет, співак, бард...
«Перечитую вірші сина – і бачу, як мучила його тема війни, як він страждав і докоряв собі, що він не на фронті, коли там гинуть наші воїни. Тому, коли почалася повномасштабка, він просто полетів туди, це було справою честі. Ніхто б не зупинив його від цього кроку», – через кілька місяців після загибелі Іллі написала його мама Ольга.
...Цей дивний настрой. Цей спокій у серці,
Що тільки сильніше росте в небезпеці
Чуття, що я там, де хотів і де мушу.
Життя, що шугнуло патроном в калюжу
Життя, яке кожен із нас ще не виборов
Життя, що спростовує звичні нам виміри
Надія у квіточці на бездоріжжі
Думки, що поставив я на запобіжник
Приціл, що шукає пожадливо цятку.
Ми знов переможемо.
Я обіцяю.
Загинув 30-річний воїн на Донеччині, біля селища Кам’янка Покровського району внаслідок ворожого мінометного обстрілу. За жахливим рішенням долі, смерть Іллі настала у день народження його мами. Евакуювати тіло Іллі з місця загибелі так і не вдалося.
«Я досі перечитую повідомлення з військкомату: «Ваш син, солдат….» і думаю: це якась помилка, ну який же ти солдат? Поет, співак, композитор, перекладач. Але найголовніше – чоловік, справжній чоловік, який не став ховатися, не втік, а свідомо пішов захищати сім’ю, свою країну. «Я люблю свою країну, якою б вона не була». І загинув як воїн. Горе моє безмежне, як безмежна моя гордість за тебе і безмежна вдячність за те, що ти був і завжди будеш у моєму житті і у серці. Я не змогла тебе поховати – ти досі у тому степу, ніхто не закрив тобі очей, я востаннє не поцілувала тебе, синочку. І не знаю, чи зможу колись поховати», – написала Ольга Чернілевська.
«Друже, ти був музикантом, поетом, сценаристом і просто хорошою людиною. Коли все почалося – ти обрав шлях воїна, змінивши гітару зі сценою на автомат і бронежилет. Спи спокійно, старий. Най весна і твоя особиста північ будуть вічними і сонячними у твоїх снах», – написав один з друзів загиблого Ярик Кузьменко.
І палець правиці кільце обійма
Так міцно, неначе дитину матуся
І чуючи залпи свинячих гармат
Кажу собі впевнено:
Я повернуся.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.