«Ні секунди не вагався, коли йшов у бій. Навіть в останній». Згадаймо Михайла Матвіїва

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Михайла Матвіїва.

33-річний боєць Михайло Матвіїв, позивний Швидкий, загинув 18 серпня 2022 року під час бою в окупованому селі Максимівка Миколаївської області. Виявивши сміливість, рішучість та стійкість, здійснював вогневе прикриття диверсійно-розвідувальної групи, яка здобула важливі розвідувальні дані для контрнаступу ЗСУ на південному оперативному напрямку.

Михайло народився в селі Рогізно Львівської області. Закінчив фізичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Останні 10 років жив у Києві, працював у будівельній сфері. З дитинства захоплювався футболом, грав упродовж всього життя.

Коли почалася Революція гідності, Михайло разом зі знайомими створив на рідних Позняках так звану територіальну оборону та очолював її. Вони стежили за порядком вночі та разом із правоохоронцями допомагали «ловити» та затримувати «тітушок». У вільні від нічного патрулювання дні він набивав рюкзак з продуктами та ліками і ніс активістам у намети.

Людина, яка виросла на історіях про омріяну свободу свого народу, про незламний дух пращурів, здається, не могла вчинити інакше.

«Його прадід був повстанцем та служив в УПА. У Михайловому віці – 33 роки – він загинув. Москалі його спалили у власній хаті. Потім хтось із місцевих дав біле простирадло, щоби огорнути тіло й поховати. І коли ми раніше згадували цю страшну історію нашої родини, 14-річний Михайло сказав: «Якби зараз треба було захищати Україну, я б не задумуючись пішов», – розповіла мати Марія.

Коли почалася повномасштабна війна, чоловік приєднався до батальйону «Реванш» і став на оборону Київщини. Наприкінці березня Михайло перевівся до батальйону «Стугна», що у складі Головного управління розвідки Міноборони України. Разом із побратимами брав участь у звільненні Харківщини та Миколаївщини.

«Михайло прийшов добровольцем в перші дні повномасштабного вторгнення. Героїчно проявив себе в боях за Гостомель, Мощун. Врятував пораненого побратима, витягнув його з палаючого автомобіля. Заслужив справжній авторитет та повагу серед бійців, з якими служив», – розповів Дмитро Лінько, командир підрозділу «Стугна».

За словами друзів, боєць завжди казав, що все буде добре й ні на секунди не вагався, коли йшов у бій. Навіть в останній... Михайло Матвіїв загинув в окупованій на той час Максимівці, на Миколаївщині. Тоді «Стугна» у складі ГУР проривалася в тил до ворога, щоби відбити російських найманців з села.

Забрати тіло Михайла одразу побратими не змогли, оскільки ворог щільно «крив» артилерією і ті мусили швидко відступати. Три місяці родина жила в невизначеному стані. Відступаючи, побратими бачили, що Михайла поранили смертельно. Але рідні сподівалися на важке поранення та небайдужих мешканців окупованого села. У них все ще жила надія, що він живий. Поранений, але живий. Можливо його переховують місцеві, або він у полоні, але його серце б’ється. Пошуки зупинились після деокупації Миколаївщини. Тоді командир особисто забрав тіло Швидкого...

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.