Намагалися втекти з окупації на Київщині. Згадаймо однорічного Тімура Козирєва та його маму

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Тімура Козирєва.

Олександр із Тетяною познайомились у столиці на Хрещатику у 2019 році. Через рік одружились і чекали народження малюка. «Немовля до останнього не показувало свою стать. Ми до пологів не знали, буде в нас дівчина чи хлопчик», – зауважив батько Олександр Козирєв. Ім’я Тімур для свого сина, який народився 26 липня 2020 року, обрав він.

Родина жила у Здвижівці на Київщині. Олександр працював на будівництві у столиці, Тетяна поралася біля малюка вдома. Маленький Тімур ріс схожим на батька – і зовнішньо, і за характером. «Це наче я був… Перші місяці з малям було, як у всіх. І весело, і цікаво, багато ночей не спали, але все було добре», – розповів татко.

Хлопчик був здоровим, швидко ріс. Як тільки почав ходити, став активно пізнавати світ – руки так і тягнулися до всього. «Ми старались нічого з речей не класти на рівень, куди він може досягти. Бо все брав до рук і розкладав на підлогу. Щось набридло – взяв нове. Потім знову повертався до старого», – поділився Олександр.

У 2021-му родина відсвяткувала перший рік життя Тімура. Хлопчику подарували вишиванку, на свято запросили гостей. Малюк тішився, не соромився й охоче проводив час із рідними. «Багато всього йому надарували. Син ще не розумів, що це його свято. Йому просто було весело. Стільки уваги звідусіль», – пригадав тато.

Коли почалася повномасштабна війна, Тімуру сповнився рік і сім місяців. Він ще не говорив повними фразами, лише окремими короткими словами. 24 лютого 2022-го Олександр був на роботі у Києві. Зрозумівши, що почалась повномасштабна війна, зібрався додому. Дістався Здвижівки пішки – вирушивши з київського Академмістечка. За словами чоловіка, він подолав приблизно 45 км – через ліси і річку. Дійти додому чоловіку допомогли навички з орієнтування.

«Ми з родиною залишились в окупації. На другий день селом уже їхали танки, йшла величезна колона бронетехніки. Орда заходила до нас, як до себе додому», – розповів Олександр Козирєв.

Родина залишалась у селі. Ховались у погребі. Він захищав від уламків снарядів, проте на голову постійно сипались шматки стін та стелі. Одного разу випали двері.

«Коли був перший приліт на подвір’я, влупило так, що вікна повилітали. Ми були вдома. Я встав, увімкнув ліхтар. Дитину взагалі не бачив, хоча ліжечко стояло за два метри від нашого. Така пилюка була.... Я взяв сина разом із матрацом, за секунд 20 зніс у погріб. Та йому було все одно на те, що коїлося – навіть не прокинувся, спав до кінця того обстрілу», – зазначив Олександр Козирєв.

Про перші виїзди людей з окупації чоловік не знав. А коли довідався про наступну колону – сказав, що Тетяна з Тімуром мають їхати. Жінка відразу погодилась. Почала збирати речі.

Виїзд був запланований на 13 березня. Олександр додав – йому не подобалося те число, але залишатись в окупації, під обстрілами, маленькому Тімуру з мамою було вкрай небезпечно.

Тетяна з сином сіла до машини родини Логвиненків – Олександр із Валентиною виїздили разом зі своїм 14-річним сином Максимом. На єдине вільне місце в автівці взяли ще місцеву жительку похилого віку.

Олександр Козирєв залишився вдома. Він не знав, чи вдалось його дружині з маленьким сином дістатись безпечного місця – бо не було зв’язку. Лише через приблизно п’ять днів з’явилась інформація, що колону автівок, в якій їхали Тетяна і Тімур, розстріляли. Дізнатись, що саме сталось із його рідними, чоловік зміг лише після того, як українські захисники звільнили Київщину від російських військ.

«Я не знав конкретики – чи є загиблі в тій колоні, чи ні. 5 квітня сів на велосипед та поїхав по трасі. Дорогою одна жінка казала, що ніхто з тих машин не вижив. Потім казали, що хтось вижив – мовляв, дівчина з дитиною. Я знайшов у Гавронщині хлопця Олексія, він і показав розстріляну машину. Я ще не під’їхав, як зрозумів, що – все», – поділився Олександр Козирєв.

13 березня 2022 року колона зупинилась на ночівлю у селі Гавронщина. Наступного дня зранку автівки знову спробували виїхати. Машину, у якій було двоє дітей, ворог розстріляв із кулеметів. Вижити вдалось лише Олександру Логвиненку.

Тімура і Тетяну Козирєвих поховали у Чернігівській області. Їхні імена розмістили на меморіалі у Бучі, який відкрили 2 липня 2023 року.

Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 10 тис. і поранили 18,5 тис. мирних українців. Серед загиблих – щонайменше 569 дітей, поранених неповнолітніх – понад 1,2 тис. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 520 дітей. Ще понад 1180 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.