Був мудрим командиром, піклувався про своїх людей. Згадаймо Сергія Петуховського

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Петуховського. 

Сергій народився у селі Новоселиця Жмеринського району Вінницької області 17 липня 1970 року, був найстаршим із трьох дітей. Він виріс у родині, де батько працював механізатором, а мати була вчителькою. У 1985-му вступив до Вінницького вищого професійно-технічного училища №5. Опанував фах плиточника-мозаїчника. Ця професія стала його великим захопленням. Сергій працював за кордоном та майстерно виконував замовлення у Вінниці. Розповідав дружині під час прогулянок містом: «Отут викладав плитку, і біля ТЦ «Бастилія» також я робив».

У 1988-му Сергій проходив строкову службу у Німеччині, обіймав посаду командира відділення. У 1990-му отримав чергове звання сержанта і повернувся в Україну. Одружився із коханою Галиною. Народилися діти – син Сергій, донька Анюта.

«Тато для дітей – це свято. Сергій завжди був поруч, бавив малих, тішився їхніми досягненнями. Ми разом змогли дати дітям все, чого не було у нас. Для нас він був найкращим, старався, все для родини робив. Хотів закінчити будівництво дому, який отримав у спадщину від дідуся. Із перших днів знайомства він полонив мене своєю веселою вдачею. Дуже багато друзів мав, був уважним до деталей. Він ніколи нікуди не пішов, щоб не сказати мені та дітям, що любить нас», – розповіла дружина Галина.

24 лютого 2022 року Сергій записався до лав української армії. Не ділився з рідними службовими подробицями – не хотів тривожити.

27 лютого Сергій Петуховський взяв до рук зброю у лавах однієї з авіаційних бригад Повітряних Сил на посаді головного сержанта взводу батальйону охорони. Був мудрим командиром. Отримав чергове звання старший сержант.

Через деякий час підрозділ охорони вирушив у відрядження до новосформованої Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил. Після усіх навчань, підрозділ опинився на Донецькому напрямку, де разом із морськими піхотинцями звільняли українську землю та нищили російських військових.

На одній із найгарячіших ділянок фронту Сергій Петуховський разом із побратимами мали тримати довірені рубежі оборони та відбивати ворожі атаки. Про ті дні з життя українських оборонців та про Сергія, поділився його товариш на псевдо «Сивий»:

«Перший бій ми зустріли під Новобахмутівкою. Тоді довелося тримати майже кругову оборону та відстрілюватися від переважаючих сил противника. Ми не залишили їм жодного шансу. Сергій серйозно ставився до служби, ми з ним із початку повномасштабного вторгнення служили, разом під постійними обстрілами вже з перших днів на фронті. Мене вражала його сміливість та жага робити все можливе й неможливе, що від нього залежало. Постійно піклувався за своїх людей і допомагав побратимам, не забував телефонувати родині за першої ж можливості. Дуже здібна людина була...», – розповів «Сивий».

Під Мар’янкою Сергій отримав дві контузії, проходив лікування в Хмельницькій області, і за кілька тижнів знову повернувся на фронт. Влітку 2023 року почався контрнаступ українських сил і Сергій у складі 35 бригади морської піхоти також брав участь та воював проти росіян, звільняв окуповані території Донеччини. 

Сергій Петуховський загинув 9 серпня 2023 року під час артилерійського обстрілу під час штурму поблизу населеного пункту Урожайне.

Тіло чоловіка побратимам вдалося забрати на 3 день після цих подій. Поховали Сергія 18 серпня 2023 року у рідному селі.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку старший сержант Сергій Петуховський удостоєний високої державної нагороди. Указом Президента №694/2023 від 16 жовтня 2023 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, посмертно.

У Сергія залишилися кохана дружина, люблячі діти, мати, брат і сестра.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.