Збирала гроші на ЗСУ і хотіла зустрітися з президентом. Згадаймо шестирічну Софію Голинську

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо шестирічну Софію Голинську.

Життя шестирічної Софії Голинської відібрав російський ракетний удар по Чернігову 19 серпня 2023 року. Обстріл почався близько полудня. Ракета російської армії влучила в Чернігівський обласний музично-драматичний театр, забравши сім життів, поранивши понад сотню людей. Дитину встигли привезти в лікарню у стані клінічної смерті та знову запустили серце, однак медикам не вдалося врятувати життя дівчинці.

Держслужбовці Ольга й Олександр одружились у 2015 році. Молода родина Голинських жила у Києві, через рік після весілля зрозуміли, що чекають на маля. «Я дуже хотіла донечку. Весь час говорила про це чоловікові. Коли дізнались, що буде дівчинка, дуже зраділи. Я – бо збувалася моя мрія. Саша – бо я літала щаслива», – розповіла Ольга Голинська.

У дитсадку Софія любила малювання та ігри в ролях. У чотири роки вчила і розповідала поезію. У п’ять – могла вивчити вірш на сторінку. «Їй було не принципово грати зайчика чи принцесу, подобалася різноманітність. Також донька любила з усіма спілкуватись. Чи то прибиральниця, чи директор – без різниці, могла зайти до керівника садочку, подарувати малюнок, спитати, як справи і настрій», – поділилася Ольга.

«Вона була дуже розумною і ввічливою. Коли приходила в гості, чемно поводилася. Софійка сама обирала, які подарунки робити моїм дітям. І досі син з донькою граються єнотиком та ведмедиком від Софійки», – зауважила подруга родини Ірина Рябовол.

Ольга й Олександр з радістю проводили час із донечкою – їздили київськими парками, відвідували зоопарк, кінотеатри, атракціони. Відпочивали у батьків Ольги, подорожували країною і за кордоном. «Ми ніколи не сиділи вдома. Софія росла дуже активною. День у неї починався так: тільки прокинулась – потрібно щось планувати: або велосипед, або самокат, або їдемо стрибати на батутах», – розповіла Ольга Голинська.

Після початку повномасштабного російського вторгнення родина залишалась у Києві. Ольга пояснювала доньці, що таке війна. Сім’я обговорювала вірогідний виїзд Ольги з Софією у безпечніше місце. Але дівчинка не хотіла покидати домівку. «Я не зможу забрати все з собою – іграшки та свій будинок», – так вона мені відповіла. Також донька говорила, що не хоче полишати свого татка... Коли я була поряд, вона не боялась – їй було безпечно та комфортно», – зазначила Ольга.

На дитячому майданчику дівчинка продавала свої іграшки, а отримані гроші разом із мамою відправила на потреби ЗСУ. У лютому 2023 року її тата Олександра призвали до війська. Вони з мамою залишились у Києві самі.

«У свої шість років Софія зачіпала дуже дорослі теми. Наприклад, вона хотіла сестричку, але розуміла, що без тата, який в ЗСУ, це неможливо. Казала: «Як може з’явитись сестричка, якщо тата немає?». А ще донька говорила, що написала листа у космос, в якому просила про сестричку. Пізніше питала у мене, чи розглянули там його?» – розповіла Ольга Голинська.

Мама пригадала, що Софія прагнула потрапити на прийом до президента. Їй хотілося сказати йому щось важливе, але що саме – дівчина так і не встигла розповісти мамі.

Перед початком навчального 2023 року Софію готували до першого класу. Батьки обрали школу з ухилом на іноземну мову. Дівчинка добре розмовляла англійською, мова їй легко давалась.

19 серпня 2023-го Ольга з донечкою поїхала в гості у Чернігів. Планували, що ці вихідні проведуть з подругою та її дітьми. З 28 серпня мав із фронту повернутись Олександр, Ольга теж планувала відпустку, щоби вдвох могли присвятити час своїй першокласниці.

Потяг прибув об 11:00. Маму з донькою зустріли на вокзалі. Біля площі, у центрі припаркували авто і рушили гуляти центром міста.

Знайомий родини, протоієрей Іван Шепіда, так розповів про події того дня: «У дорозі дівчинка веселилась і вимагала від матусі, щоб та не сумувала, а усміхалась. Софійка везла подарунки, які хотіла якнайшвидше подарувати подружкам. І ось вони вже на місці. Вітаються, граються, веселяться. Софійка дарує подружкам браслетики, які чомусь падають і, коли подружки нахиляються, щоби їх підняти, а Софійка стоїть – саме в той момент ті, хто, «ні на кого не нападав», бʼють ракетою в центральну частину Чернігова. Тепер Софійка в школу не піде і більше не приїде до подружок, тепер її душа на небесах».

«Ми тільки прийшли до площі, у мене подруга була теж з двома дітками – дві дівчинки-близнюки. Ми просто стояли біля сцени гралися. Це ж діти. Дівчата залізли на сцену, я не знаю, це навіть пів хвилини. Це не можна передати, що ми бачили. І просто стояла біля мене дитина, на сцені, вона просто впала і з неї почало литися дуже багато крові в області животика», – пригадала мама загиблої дівчинки.

Софійку привезли в Чернігівську обласну дитячу лікарню. «Зі слів лікарів, вони боролися, надавали допомогу, але я так розумію, що уламок пошкодив серце…» – сказала мати дитини. Через декілька годин лікарі повідомили Ользі, що Софійка померла. 

«Я чекала біля реанімації та молилася, щоб вона жила. Але дива не сталось. Мені вкотре подзвонив чоловік, щоби запитати, чи є новини, я повідомила, що Софійки більше з нами немає. Він сказав, що виїжджає з фронту і поклав слухавку», – пригадала Ольга.

«Як я можу усвідомити? Вона в мене одна. Це був сенс мого життя. Я тільки ради неї жила. Вона мала йти в перший клас, ми з нею готувалися. Вона завжди любила подорожувати, я розумію, що в країні війна, але ж треба далі жити. Ми їздили в різні міста, відвідували подруг, знайомих, гостей», – поділилася жінка.

«Я і гадки не мала, що в Чернігові таке може відбуватися, наскільки мені відомо, все було спокійно. Потім, коли вже повідомили, що моєї дитини немає, я вже дізналася, що тут була якась виставка. В нас не була мета прийти на виставку, ми хотіли зустрітися з подругою, побавитися з дітками, пройтися парком, випити кави, провести гарний літній день», – додала Ольга.

Саме тим людям, хто запустив ракету, я б їх душила, і щоб їх рвало просто на шматки. Я бажаю, щоб просто були всі ці нелюди, які прийшли на нашу землю, всі ці росіяни, всі, хто бажає нам зла, а також ті люди, які здають якусь інформацію – їх треба виганяти з нашої рідної землі, вони не мають бути тут взагалі.

Мама загиблої Софійки Ольга Голинська

«Ти була дуже доброю, розумною, кмітливою дівчинкою, ти була прикрасою цього жорстокого світу. Тепер ти янгол-охоронець для своїх батьків… Спочивай на м’якеньких хмаринках, наша маленька Софійка», – написала близька подруга сімʼї Катерина Фарафонова.

Зауважимо, згідно з останніми даними ООН, російські терористи за час повномасштабного вторгнення вбили щонайменше 10 тис. і поранили 18,5 тис. мирних українців. Серед загиблих – щонайменше 560 дітей, поранених неповнолітніх – понад 1200. При цьому в організації зазначають, що реальна кількість жертв значно вища, оскільки отримання інформації в умовах війни ускладнене.

За останніми даними Офісу генпрокурора, в Україні через російську агресію загинуло щонайменше 512 дітей. Ще понад 1150 постраждали. Ці цифри також не остаточні. Триває робота щодо їх встановлення у місцях ведення бойових дій, на тимчасово окупованих та звільнених територіях.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.