«Це дуже важка праця»: все більше селян на Буковині відмовляються від корів

Вчителька з села Оршівці Кіцманського району Орися Бучко тримала корів протягом 25 років, відколи народилися внуки. Каже, ця тварина стала незамінною в господарстві. Забезпечувала молочними продуктами всю родину, ще й на продаж чимало залишалося.

«Ми плакали за нею»

Зазвичай Орисі Степанівні траплялися багаті на молоко корови. Була навіть така, що давала за день 35 літрів.

-У неї вим’я величезне! – згадує жінка. – Ото була годувальниця! Але зламала ногу і мусили здати. Як ми плакали за нею!
Пані Орисі пощастило і з наступними тваринами – корова, яку придбала три роки тому, за день давала 25 літрів молока. За смачними молочними продуктами приїжджали покупці навіть із Чернівців. Але занедужав чоловік, а самій жінці важко було впоратися з усім господарством. Тож довелося продати.

- До корови потрібно робочих рук, - розмірковує вчителька. - Треба заготувати на зиму сіно, люцерну, конюшину, сою, макуху, дерть, буряк, гарбуз… Влітку виводити на пасовище, а воно від нас далеченько… Недарма кажуть, що молоко в корови на язиці. Та хоч і важко було, але ми не планували позбуватися корови. Поки не захворів важко чоловік. Тоді мені вже не під силу стало самій упоратися з усім господарством.

Орися Бучко розповідає, що тварину продала на ринку за кілька хвилин:

«Пішла до Снятина та й питаю людей, чи не треба кому доброї корови? А мені відразу: »Треба, кажіть свою адресу!» То я ще додому не дійшла, як покупці були біля воріт».

Усій родині було дуже шкода розлучатися з твариною.

-Чоловік сумує, каже: »Ми продали корову, а якщо мені стане легше, що будемо без неї робити?» А ми, як на те, стільки сіна цьогоріч заготували! Такого зеленого, запашного…, - зітхає вчителька.

Жінка зауважує – якщо все буде добре, то колись вона, може, і купить знову корову. Але хіба невеличку, для родини, для маленьких правнучків…

«Хочу, щоби діти пили натурпродукт»

Мешканка села Атаки на Хотинщині Світлана Тенкуляк тримає худобу протягом 30 років. Зараз у неї аж четверо тварин: дві корови, Ласуня та Маша, і бички, - обидва Гоші.

Тримати худобу – дуже важка праця, зауважує пані Світлана.

«Треба рано встати, помити, вичистити, дати пійло, подоїти, вивести на пасовище… Поки все пороблю по господарству, то вже й вечір. Подруга телефонує, питає, чи я снідала. Відповідаю: »Ні, зараз буду снідати, обідати, а заодно вже й повечеряю». А з сіном яка морока. Скосити, привезти, накидатися тими вилами, щоби просушити. Дощ пішов – все намокло і зігнило. Цього року через дощі люди сіно просто повикидали».

Прибутків при цьому майже немає, зітхає жінка:

«Як кажуть в народі, корова корову з’їдає. За кошти, виручені від продажу молочних продуктів, купую харчі для корови, часом ще й докладати треба».

Через всі ці причини все менше людей хочуть тримати корів.

«Якщо ще 10 років тому в Атаках було близько 60 тварин, то зараз навіть десяти не залишилося, - розмірковує Світлана Тенкуляк. – Наприклад, моя сусідка мала 7 корів. Поїхала за кордон, чоловік відразу все розпродав. Та й молодь не хоче цим займатися. Не звикла до такої роботи. Мені і син, і дочка кажуть: »Мамо, попродай то все і йди на якусь роботу! Відпрацювала, прийшла, ноги простягнула і відпочиваєш. А ти все біля тих корів мучишся».

Жінка вже й справді не раз хотіла те все продати, бо важко. Але клієнти просять не робити цього, мовляв, де ж вони тоді своїм дітям такого доброго молока куплять? Та й онуки люблять попити свіженького.

- Часом здається — вже не тримала би, не маю сили, - зізнається пані Світлана. - Недавно прихворіла і думала, що доведеться все продати. Але Бог повернув мені здоров’я. Тож вирішила – ще трохи подержу. Бо й онук просить: “Бабусю, давай ко…!” Хочеться, щоби діти пили натурподукт…

Офіційно

«Необхідна підтримка держави»

Богдан Бойчук, в. о. директора департаменту агропромислового розвитку Чернівецької ОДА:

-Чисельність поголів’я великої рогатої худоби скорочується не тільки в Чернівецькій області, а й загалом по Україні. Ця тенденція спостерігається впродовж 20 років.

Наразі у буковинців налічується трохи більше 50 тисяч корів. Тоді як ще років 10 тому їх було понад 100 тисяч. Поступово скорочується кількість корів на утриманні не лише фізичних, а й юридичних осіб. Утім, це стосується не лише корів, а й усієї галузі молочного скотарства. На сьогодні більш рентабельним є свинарство та птахівництво.

Причин кілька. Дуже важливою є державна підтримка. Якщо у попередні роки вона була більш відчутною, то на сьогодні практично мінімальна. Так, є певні державні програми. Зокрема, постанова КМУ №107, згідно якої фермерські господарства-юридичні особи та сімейні фермерські господарства, зареєстровані як ФОПи, мають право на отримання 5 тисяч гривень на рік на поголів’я молочної породи корів від 5 і більше тварин.

За кордоном сума такої підтримки становить 100-200 євро. У нас же допомога невеличка, та хоч щось. У той час як усім іншим власникам корів доводиться покладатися лише на себе.

Стримати тенденцію скорочення поголів’я могло би запропоноване з боку держави пільгове (на 20-30%) чи нульове оподаткування у галузі тваринництва.