Чи перетворюється Макрон на нову Меркель для Європи?

Впродовж багатьох років німецька канцлерка Анґела Меркель (Angela Merkel) грала у Європі першу скрипку, і ніхто цього не ставив під сумнів. Після перемоги Дональда Трампа на виборах в США деякі англомовні газети навіть називали її «провідницею вільного світу».

Ситуація змінилася пару місяців тому. З часу вересневих виборів до Бундестагу Меркель та її Християнсько-демократичному союзу (ХДС) довелося мати справу не лише із сильною втратою підтримки виборців. Виконувачці обов'язків канцлерки досі так і не вдалося поставити на ноги новий уряд. Меркель як міс Європа вперше зазнала поразки.

З іншого боку, на політичний небозвід зійшла нова зірка Еммануеля Макрона. Молодий, харизматичний Макрон вийшов з президентських виборів у Франції блискучим переможцем над крайньоправою кандидаткою Марін Ле Пен. І до того ж, йому вдалося, попри величезний спротив, провести реформу ринку праці. Добра кон'юнктура робить уже решту справ сама по собі. Донедавна знижена підтримка у соцопитуваннях знову йде вгору. На 40-ий день народження Макрона у грудні більшість французів кажуть: «Він - хороший президент». У той час як опозиція закидає йому «алюр Короля-Сонце», сам Макрон абсолютно безсоромно пообіцяв Франції «величне президентство» у разі своєї перемоги. Ціла країна, яка тривалий час сумнівалася в собі, здається з Макроном на чолі знову впевненою в собі.

Королівська поведінка великого хлопчика

Макрон поводить себе впевнено також і на міжнародній арені: гламурний обід з Трампом на Ейфелевій вежі і прийом російського президента Володимира Путіна у Версальському палаці, за якими послідувала кліматична концеренція в Парижі, ініціативи у політиці щодо Африки і нині прийом турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана. «Він відновлює традиційну роль сильної французької дипломатії, яка втручається у все на світі і виходить з того, що все, що відбувається у світі, стосується Франції і тому Франція повинна в цьому брати участь», - так змальовує зовнішньополітичну лінію Макрона Штефан Зайдендорф (Stefan Seidendorf), заступник директора Німецько-французького інституту у Людвігсбурзі. Однак тут само вчений додає, що Макрон ніколи не забуває, що він тільки тоді «має вагу, коли позиціонує себе як європеєць».

Однак частково Макрон відмежовує себе від своєї соратниці Анґели Меркель. Прикладом може слугувати ситуація довкола Ердогана: коли Меркель закликала під час передвиборчої кампанії у вересні перервати з Анкарою переговори про вступ до ЄС через порушення прав людини, Макрон назвав Туреччину «невід'ємним партнером». Натомість візит Ердогана до Берліна в даний момент було б складно уявити.

Таким само чином відрізняються Макрон і Меркель у поводженні зі складними партнерами: Меркель завжди шукає діалогу з Трампом, Путіним та Ердоганом, однак залишається підкреслено холодною і зберігає велику дистанцію завдяки протоколу. Макрон тим часом намагається приймати їх з відкритими обіймами. Або він може так само бути панібратським. Рукостискання з Трампом перетворилося на невеличкий арм-реслінг, оскільки Макрон не відпускав руку Трампа. І тоді Макрон в'їдливо закликав Трампа: «Зробіть планету знову великою». Трамп виглядав спокійним з приводу перекручування його власного слогана, в будь-якому разі, він не став ображатися.

Ролі «єдиного лідера» - завжди погані для Європи

Американський журнал Time, який не так давно назвав Меркель «пані Європа», нині називає Макрона «наступним лідером Європи». Однак Штефан Зайдендорф вважає, що в будь-якому разі погано ставити одну людину або одну країну на чолі Європи: «Завжди є ризик, що коли одна країна Європи матиме прийняти на себе цю роль, тоді решта країн лише неохоче або і взагалі не будуть підтримувати (політику ЄС. - Ред.) і що все робитимуть на підставі національних інтересів, а не європейської політики». Через це Макрону і Меркель варто грати цю роль разом.

Макрон не прагне, за його власними висловлюваннями, грати роль єдиного лідера, натомість він казав, що прагне разом з Німеччиною оновити Європу. Однак він досі чекає на відповідь щодо його ідей реформування Європи. Наприклад, він хоче запровадити міністра фінансів Європи та бюджет для Євросоюзу.

Меркель ніяк не висловлює свою позицію, хоча зазвичай демонструє відкритість. Однак всередині ХДС/ХСС є великі застереження. Віце-голова ХДС Юлія Клекнер (Julia Klöckner) написала нещодавно, що вона вбачає як очевидну справжню причину ініціатив Макрона: «Ми проти спільної виплати боргів інших держав. Ми виражаємо позицію наших виборців». Клер Демезмей, французька експертка Німецької асоціації зовнішньої політики, підтверджує, що  «поширеним відчуттям у Німеччині», і не лише в ХДС/ХСС чи у Вільній демократичні партії (ВДП), є те, що Німеччині доведеться платити за Францію. Однак ці питання поки не постають. Поки Меркель не сформує уряду, вона не може Макрону нічого обіцяти - і таким чином передає йому дипломатичне поле.