Чи потрібен повторний локдавн?

Свого часу найбільше було суперечок навколо шведської моделі протидії поширенню пандемії. Адже в той час, коли весь світ запроваджував жорсткі локдавни, аби стримати поширення зарази, шведи вирішили піти своїм шляхом. Країна відмовилася від масштабних обмежувальних заходів. Суворого карантину, як у багатьох інших країнах Європи, там не було запроваджено. Працювали заклади громадського харчування. Люди вільно гуляли в парках, діти бавилися на майданчиках, відвідувачі ресторанів вільно спілкувалися на терасах. Тобто шведи провадили фактично звичайний триб життя. Швецька влада запровадила лише мінімум заборон, здебільшого вдаючись до рекомендацій і покладаючись на свідомість своїх громадян.

Хтось захоплювався таким рішенням шведів, хтось гостро критикував їх. Коли ж прийшов час підбивати підсумки боротьби з пандемією, швецьке керівництво визнало, що таки переборщило зі зверхнім ставленням до карантину. Головний епідеміолог Швеції Андерс Теґнелл (Anders Tegnell) визнав, що його стратегія боротьби з COVID-19 призвела до занадто великої кількості смертей після того, як він переконав свою країну уникнути суворої ізоляції. «Якби ми зіткнулися з тією ж хворобою з тим же знанням, що і сьогодні, – я думаю, що наша відповідь була б десь посередині між тим, що зробила Швеція, і тим, що зробив інший світ», – визнав Теґнелл.

Хоча досі ніхто не ризикне дати чітку рекомендацію щодо того, наскільки суворим повинен бути нині карантин. Відмінність весняної ситуації з актуальною, осінньою, в тому, що в суперечку щодо обмежувальних заходів, окрім медиків-епідеміологів, котрі малювали схеми поширення хвороби, активно вступили економісти й соціологи, котрі будують свої моделі застережень перед рецесією. Що й зрозуміло – подальше дотримування локдавну ще сильніше поглибить економічне падіння, спричиняючи кризу не лише в господарці, а й у соціальній та й інших сферах людського життя 

У цьому контексті варто пригадати дебати в Королівському коледжі Лондона в березні цього року. У своєму виступі британський епідеміолог Ніл Ферґюсон (Neil Ferguson), наприклад, передбачав смерть пів мільйона британців, якщо кабінет міністрів під керівництвом Бориса Джонсона й надалі опиратиметься й не запровадить жорсткий локдавн. Наляканий кабінет, попри небажання, все ж запровадив жорсткі заходи. Той же Ферґюсон пророкував 10-мільйонній Швеції щонайменше 100 тисяч летальних випадків до кінця липня, якщо її уряд й надалі нехтуватиме небезпекою коронавірусу.

Ми ніколи не дізнаємося, як би розвивалися події в Об’єднаному Королівстві, якби його уряд не дослухався до засторог видатного епідеміолога. Але ми точно знаємо, що сталося зі Швецією, котра пішла таки своїм шляхом. Ось уже середина вересня, а смертних випадків від COVID-19 там, згідно з даними Worldometers на ранок п’ятниці, 18 вересня, лише 5.864. Можливо, їх було б менше, якби Стокгольм таки вдався до локдавна, бо кількість смертей від COVID-19 у Швеції таки вшестеро перевищує показники Норвегії і Данії разом узятих. Утім, все ж те апокаліптичне пророцтво навіть близько не справдилося. І не факт, що більша смертність, ніж у сусідніх країнах, є лише наслідком незапровадження жорсткого карантину.

Відтак авторитет науковців медичного профілю в цих дебатах нині суттєво впав. І, найімовірніше, можновладці у своїх рішеннях більше послуговуватимуться порадами економістів.

«У повітрі кишать припущення і твердження про те, що буде, якщо зробити одне або не зробити іншого. Зараз нам потрібно наступне покоління даних, які складуть основу для обговорення, який тип політики можна вважати успішним, а який – невдалим», – резонно зазначає професор Тюбінгенського університету, макроекономіст Ґернот Мюллер (Gernot Müller).

Нещодавно данський економіст, професор Орхуського університету Крістіан Бйорнсков (Christian Bjørnskov) опублікував доволі цікаве дослідження, яке його група провела в 24 європейських країнах. Науковці намагалися встановити, наскільки суворість карантину в першій половині 2020 року в різних країнах вплинула на тамтешній рівень смертності. Враховуючи, що у методах підрахунку летальних випадків від COVID-19 існує досить суттєвий різнобій, науковці вирішили брати до уваги смертність загалом. Суворість карантину розраховували за 13-ма чинниками: від закриття шкіл, підприємств і кордонів – до стратегій збору аналізів у населення і відстеження контактів, а також заборони полишати домівки.

Група щотижня відстежувала загальну смертність у піддослідних країнах, порівнюючи її з контрольною цифрою, а саме зі середньою кількістю померлих за той же тиждень у тій же країні в 2017, 2018 і 2019 роках.

Група Бйорнскова зауважила, що через два-три тижні після запровадження чи посилення карантину невеликий позитивний ефект все ж був. Але через чотири тижні він сходив нанівець. «Якщо порівняти країни на підставі введеного ними карантину, виявиться, що немає жодного зв'язку між тим, наскільки суворим він був і загальною смертністю після піку захворюваності», – розповів Бйорнсков.

До схожих висновків дійшла й група канадських та американських дослідників-медиків на чолі з професором Торонтського університету Ребейлом Чодрі (Rabail Chaudhry). Група аналізувала широкий спектр медичних і соціально-економічних даних із 50 країн Європи, Азії, Африки і Америки, щоби зрозуміти, що сформувало хід національних епідемій. «Урядові заходи – такі як закриття кордонів, повний карантин і більш інтенсивне тестування людей на COVID-19 – не корелюються зі значним скороченням кількості критичних випадків захворювання і загальною смертністю», – висновує Ребейл Чодрі.

Відтак слід очікувати, що можновладці таки прислухаються до економічних експертів, і повторення весняного локдавна восени не відбудеться, навіть попри невтішну актуальну статистику заражень і смертей. Радше робитиметься ставка на соціальну свідомість людей, їхню звичку до ретельнішої гігієни, вироблену впродовж першої половини поточного року.

Петро Гладієвський