Чому більшість китайців не переймаються Великим братом

Хто сказав, що уряд не може впроваджувати інновації? В одному китайському місті судові органи нещодавно запустили аплікацію до смартфона — мапу, що вказує місцеперебування особи з урядового чорного списку боржників, якщо ця людина з'явиться в радіусі 500 метрів. Переймаєтесь, що хтось, хто сидить поруч з вами у Starbucks, не може заплатити присуджений судом штраф? Оця «Мапа дармоїдів» підтвердить ваші підозри, дасть можливість поділитися інформацією через соціальні мережі та — якщо захочете — замельдувати владі.

Ця антиутопія лякає — але тут, виглядає, таке буде цілком популярним. Китайці вже користуються цілою низкою приватних і державних систем, які збирають, агрегують і поширюють записи поведінки як в онлайні, так і оффлайні. Мережу так званих систем соціального кредитування, яка за межами Китаю виглядає як моторошний цифровий паноптикум, тут розглядають як засіб створити те, чого країні катастрофічно не вистачає: довіри. І постійне стеження та втрата приватності вважається прийнятною ціною.

Як і в багатьох країнах третього світу, економічне зростання Китаю перевищило його здатність створювати і контролювати інститути, які сприяють зміцненню довіри між громадянами і бізнесом. Наприклад, через десять років по тому, як було виявлено, що китайські виробники молока фальсифікують дитячі суміші, китайські батьки все ще уникають молочної промисловості вітчизняного виробництва, а недовіра до виробників харчування є практично всезагальною. При цьому Китай далі залишається світовою столицею контрафакту. Деякі з його найвідоміших компаній, у тому числі Alibaba, Tencent і Pinduoduo, відомі як процвітаючі ринки підробок, що підриває довіру до китайської електронної продукції в цілому.

Не краща ситуація і з міжособистісною довірою. Шахрайство й афери, в тому числі в сервісі знайомств, спрямовані на окремих осіб чи родини, є щоденною поживою для китайських новинних програм. А це лиш сприяє загальній атмосфері підозрілості.

Китайський уряд давно розглядає ці проблеми не тільки як соціальні. Розбудова «ґрунтованої на споживанні" економіки, до якої Китай вже давно прагне, вимагає споживачів з доступом до кредитів. Так, у 2014 році уряд запустив дорожню карту створення «соціально-кредитної системи» з механізмами «заохочення довіри і покарання за ненадійність».

У своїй найбільш базовій формі це може означати, що компанія вирішує ввійти у бізнес кредитної звітності та починає збирати індивідуальні споживчі фінансові дані. Інтереси ж уряду значно ширші. Наприклад, Національне бюро подорожей збирає інформацію про «нецивілізованих» мандрівників, публікує її та використовує для того, щоби ці люди не літали літаками і не їздили поїздами.

Нині в Китаї діє більше сорока систем соціального кредитування. Деякі з них є приватними: Sesame Credit, дочірня компанія Alibaba, збирає й узагальнює дані, отримані з сервісів Alibaba, як-от історію платежів клієнта і витрат часу та грошей в інтернеті, а потім виводить бали рейтингу, які використовують для розширення кредиту й інших переваг. Іншими відає уряд — наприклад, національний список осіб, які не виконали рішення суду. Перебування в ньому породжує низку обмежень: від перебування в розкішних готелях до зарахування дітей у дорогі школи. (Тепер же такі особи можуть опинитися і на «Мапі дармоїдів».)

Замість породжувати обурення, ці цифрові в'язниці боржників виявилися надзвичайно популярними. Опитування понад 2,2 тисячі громадян Китаю в 2018 році показало, що 80% респондентів приєдналися до комерційної системи соціального кредитування («Sesame Credit», що передбачає згоду користувачів, виявився найпопулярнішим сервісом), хоча лише 7% знали про те, що вони були включені в урядову систему. Що ще дивніше, 80% респондентів схвалили (цілковито чи певним чином) системи соціального кредитування, при цьому найбільше підтримували систему літні, освічені й найбагатші міські мешканці — демографічна група, яку переважно пов'язують із такими «ліберальними» цінностями, як недоторканність приватності.

Китайці ж, принаймні в соціальних мережах, насолоджуються чорними списками соціального кредитування. В 2016 році новина, що Національне управління з туризму опублікувало імена людей, яким заборонені польоти на літаках, викликала в соціальній мережі Sina Weibo тисячі «лайків» і репостів.

Цілком можливо, багато громадян не задумуються про наслідки того, що їхнє життя так детально зафіксоване. Водночас аж 76% учасників опитування заявили, що «взаємна недовіра між громадянами» є проблемою в китайському суспільстві. Системи соціального кредитування розглядають як засіб подолання цього розриву довіри.

Дійсно, підтримка таких систем чітко виходить від тих, хто бачить у них вигоду для себе — чи кредит, чи можливість орендувати авто, чи взяти ровер без застави, чи можливість оцінити кредитоспроможність когось у смартфоновій аплікації знайомств. У цих випадках вони вважають, що за поліпшення якості життя можна заплатити ерозією приватності — особливо в країні, де цієї приватності особливо не цінують.

Звичайно, підтримуватимуть не всі системи. Важко уявити, що в «Мапа дармоїдів» є якісь вигоди, крім суспільної ганьби і жорстоких розваг. Так само, що коли китайський уряд зможе консолідувати свої різні системи у всеосяжну технологію, яка оцінюватиме людей за безліччю критеріїв, включаючи, можливо, дисидентські політичні погляди, і каратиме за неправомірні дії, то громадяни Китаю цілком можуть відвернутися від цієї ідеї. Ніхто, навіть той, хто видресируваний авторитарною владою, не хоче, щоб його життя диктувалося балами або рейтингом.

Adam Minter
Why Big Brother Doesn’t Bother Most Chinese
Bloomberg, 25.01.2019
Зреферував О.Д.