Чому в Україні за вісім років війни й досі масово не виробляють дрони?

Олександр Чендеков, керівник компанії НВП «Укрджет», яка займається розробкою та виробництвом реактивних і багатоцільових безпілотників, розповів ТЕКСТАМ про особливості виробництва дронів в Україні.

Приватне фінансування ефективніше

– Іран, який перебуває під частковими санкціями, зумів налагодити велике виробництво дронів. Чому Україна поки що не може створити чогось схожого в таких самих масштабах?

Наші фахівці однозначно можуть створювати схожі апарати. Чи здатні вони створити їх за три місяці? Ні, бо цикл розроблення й випробувань значно більший. Потрібно пів року або й рік до першого польоту, а потім два-п'ять років для налагодження якісного постачання.

У нас зараз якісне постачання не обов'язкове. Випробували, літає – закуповуймо. Процедури військових закупівель такі спрощені, що навряд чи десь у світі є країни, у яких це відбувається простіше. Тобто всі процедури мінімізовано, хоча декому й такий рівень здається недостатньо простим.

Але для розроблення дронів потрібне фінансування, до того ж бажано недержавне. У нас, на жаль, державне фінансування розроблень не працює – здебільшого воно завершується тим, що роблять якийсь непотріб. Є, звісно, винятки, але переважно, якщо відкрити вікно, туди набіжать усі, хто хоче грошей, і за такими спрощеними процедурами буде профінансовано величезну кількість розроблень, а результату – нуль.

Є галузі, де без державного фінансування не можна нічого зробити. Але безпілотники є змога розробляти власним коштом, якщо є інвестор, який вбачає в цьому свій бізнес.

Приватне фінансування ефективніше, бо передбачає створення продукту, який має продаватися. Тому я вважаю, що розроблення мають відбуватися повністю чи частково приватним коштом.

Держава вже довгий час фінансує саме придбання апаратів. До цього року придбання було мізерним, держава замовляла у виробників, які пройшли випробування, таку кількість безпілотних комплексів, якої вистачало лише підтримати чи навіть частково підтримати підприємства на плаву. 

Нам слід системно інвестувати в цю галузь, створювати школу, збирати найкращих фахівців, забезпечувати їх високим рівнем оплати. Останнє – наша галузева проблема. Бо конструктори – люди розумні, вони розуміють, що є ринок праці ІТ-спеціалістів, у якому зарплати значно вищі. І якщо людина вміє щось робити головою, до того ж швидко й добре, – вона вибере ІТ-індустрію, а не авіабудування. А якщо все ж обере останнє, то захоче поїхати з України, бо у світі авіабудування оплачують на рівні ІТ.

На жаль, у більшості українських бізнесменів дуже короткий горизонт планування. Багато з них не планують більш ніж на пів року чи рік. З таким підходом не можна розробити нічого вартісного. Варіант із залученням іноземних інвесторів теж є, але чому іноземний інвестор зараз має вкладати в Україну – я не знаю, адже ризиків більш ніж удосталь, щоб відмовитися.

– Була дуже цікава розробка, у якій ви теж брали участь, – серії безпілотників PD (People's Drone). Наскільки масово виробляється цей апарат?

Станом на початок року це був один з найкращих і єдиний у своєму класі розвідувальний БПЛА в Україні. Але його проблема – дуже довгий цикл виробництва. Якщо ви його замовите сьогодні, то отримаєте лише за шість-дев'ять місяців. Причини – імпортні закупівлі, їх велика номенклатура, виробництво, проблеми з особливостями українського оподаткування, зокрема ПДВ. Коротко кажучи, безліч дрібних проблем, через які процес виготовлення БПЛА розтягнено в часі. Але зараз їхній виробник виконує замовлення – і це добре.

Треба також розуміти, що сьогодні перед українськими підприємцями постають величезні ризики. Починаючи з того, що в підприємство може потрапити ракета, й завершуючи тим, що підприємець зараз набере людей, закупить матеріали й компоненти – а замовлень може не бути. І він балансує між усіма цими ризиками. Коли великі ризики, то ти думаєш, перш ніж збільшувати потужність виробництва. Щоб, наприклад, було чим людям платити зарплату.

Різні горизонти планувань

– Чи не схоже на те, що в цій ситуації найкращим рішенням буде закуповувати різноманітні БПЛА за кордоном?

Є горизонти планувань. У короткостроковій перспективі, якщо нам потрібен якийсь дрон через найближчі два-три місяці, то краще купити іноземний. Якщо йдеться про період пів року чи рік, то краще закуповувати вітчизняні безпілотники тих моделей, які вже пройшли випробування.

А в горизонті три роки й більше доцільно вкладати в розроблення моделей, на які буде потреба потім. Наприклад, на початку війни всі говорили про необхідність БПЛА для розвідки й коригуванню вогню. Тому почали робити різні конструкції для кидання ВОГів на ворога.

Але як тільки Київ обстріляли дронами-камікадзе, усі тут же взялися говорити, що терміново потрібні дрони-камікадзе. А раніше вони не були потрібними? Тобто працювати треба одночасно в різнострокових перспективах.

– Чи може покращити ситуацію будівництво турецьким виробником «Байрактарів» виробничих потужностей в Україні?

Торік року вони придбали в Україні земельну ділянку, щоб побудувати виробництво, і я не чув, щоб відмовилися від цих планів. «Байрактари» непогано зарекомендували себе, ця війна зробила їм чудову рекламу. Мені важко говорити про їхні стратегічні плани, але сама Україна є великим споживачем цих безпілотників. Тому як мінімум варто мати на нашій території засоби для обслуговування, ремонту й навчання – а це вже непоганий бізнес.

Україна могла б стати певним шлюзом для Туреччини у Європу. Якби ці дрони отримали статус made in Ukraine, вони могли б легше оминати питання експортного контролю. Бо, наприклад, після застосування в Азербайджані порушували питання щодо відмов постачати туркам якість складники – оптико-електронні системи з Канади, австрійські двигуни тощо.

Для турків українське виробництво могло б дещо спростити всі ці ймовірні обмеження. Бо якщо це в нас, то це вже не Туреччина, яка має якийсь свій складний геополітичний вектор, а Україна, геополітичний вектор якої цілком зрозумілий. Тому, думаю, Туреччина й далі здійснюватиме свою бізнес-експансію в Україну.

– Союзники вже надають нам різноманітні дрони. Чому ми поки що не чуємо про них так багато, як про «Шахеди»?

Я не дуже відстежую номенклатуру постачань, тому не говоритиму тут за всіх. Але мушу зазначити одну цікаву річ. Від початку вторгнення й надання західної допомоги я чув, що наші користувачі дронів західного виробництва іноді скаржаться на їхні низькі характеристики.

Мовляв, вони виявилися недостатньо стійкими до РЕБ, мали недостатньо великий радіус дій, роздільну здатність камери чи тепловізора. Я думав над цим і зрештою дійшов до такого висновку: армії НАТО мають повноцінну номенклатуру безпілотних засобів, починаючи від мініатюрних нанодрончиків, які поміщаються на долоню, й завершуючи дроном стратегічного спостереження Global Hawk. І між ними щільно заповнені різними моделями дронів усі ніші з певних оперативних завдань. Для кожного завдання є свій дрон.

Так ось, ті дрони, які ми отримували, – це все дрони, що забезпечують підтримку наземних операцій. Сухопутні сили, морська піхота – з ними саме ці дрони. Але річ у тім, що країни НАТО починають сухопутні операції за умови, коли вони мають повну перевагу в повітрі й повну перевагу в радіоспектрі. Тобто коли придушено всі протиповітряні засоби й засоби радіоелектронної боротьби. І коли починається пряма зачистка території, то вони літають цими дронами без жодної протидії. 

А в нас не така війна. Ми воюємо без переваги в повітрі та радіоелектронному спектрі. Тому ті дрони, які зроблено для контртерористичної боротьби, здебільшого не пристосовані для виконання завдань в умовах широкомасштабної агресії та бойових дій. А в нас було сформовано очікування, що в них усе має бути так, як нам потрібно. Хоча вдалі зразки справді є.

Точна зброя, розвідка й швидке ухвалення рішень

– Якими мають бути пріоритетні напрями розвитку українського озброєння?

Тенденції такі – це точна зброя, ми маємо вражати військові об'єкти й цілі. Що це буде – командні центри чи техніка – неважливо. Завдання просте: ми маємо руйнувати їхню військову спроможність і не шкодити життю населення на окупованих територіях. Усі ці килимові бомбардування й артилерійські обстріли, що знищують цілі села, – по-перше, неефективні, а по-друге, дуже дорогі.

Тобто в пріоритеті має бути точна зброя. Ми маємо визначити ціль і мінімальною кількістю засобів вразити лише її. Також важливими є точні засоби розвідки. Ідеться про супутникову розвідку, безпілотники, радіорозвідку. Ще одне – швидкість управління й ухвалення рішень. Побачили ціль – і одразу її вразили. Плюс, звісно, ідея ройового застосування. Якщо це точна зброя й вона має ройову можливість – ідеться про сукупність багато маленьких точних боєприпасів – це добра ідея.

– Які ще потенційно небезпечні розробки дронів ми можемо чекати з Ірану?

Ну, наприклад, «Араш-2». Він схожий на «Шахед», але трохи більший і, здається, має гвинтову та турбореактивну версію. Кажуть, їх теж хотіли передати Росії. Імовірно, це може відбутися.

Але я думаю, що за ефективністю вони будуть схожими на «Шахедів», їх багато збиватимуть, проте не всі. Тобто якщо Росія отримає додаткову партію, то неважливо, «Шахедів» чи «Арашів». Основна проблема в тому, що їх багато.

– Тобто концепція «багато дешевих дронів» себе виправдовує?

Так, дрони – непроста ціль, зокрема й тому, що їх може бути багато. Треба створювати певну щільність ПВО. Наприклад, з обстрілів ХАМАСОМ Ізраїлю ми знаємо, що «хамасівці» накопичують певну кількість ракет, а потім просто працюють на перевищення спроможностей засобів протиракетної оборони. Сучасні протиповітряні засоби можуть вражати всі безпілотники, але тут ідеться про просте питання співвідношення щільності.

– А яка, на вашу думку, оцінкова вартість «Шахеда»?

У безпілотниках питання вартості складне. На око собівартість одного «Шахеда» може бути до 100 тис. доларів. Але це лише дрона. А ще ж є пускова установка, засоби планування, управління й логістики. Коли вони всі в комплексі, то ця цифра може подвоїтися. Не треба забувати, що у «Шахедів» з електроніки є досить просунуті компоненти, що базуються на американській компонентній базі. Усі ці компоненти мають експортні обмеження, але Ірану якось вдається закуповувати їх через свої підставні компанії в азійських та африканських країнах.

Андрій Гарасим