Десять фактів про президентські дебати у США

Президентські дебати у США - це усталена традиція, чітка схема розмови і, головне, повага кандидатів одне до одного. Ось лише кілька фактів про те, як формувалась ця частина політичної культури.

1. Не обов'язкові, але бажані. Жоден закон у США не зобов'язує кандидатів у президенти брати участь у теледебатах. Однак це невід'ємний процес перед кожними виборами глави держави, тож відмову від участі виборці сприйняли б негативно, адже саме у процесі такої дискусії лідери перегонів можуть чітко окреслити пріоритети своєї політики і планів із розвитку країни.

2. Довга історія. Культура політичних дебатів у США налічує понад 150 років історії. Іще у 1858 році Авраам Лінкольн та Стівен Дуглас зустрічались сім разів, щоб визначити, хто з них стане кращим сенатором. У 1948 році відбулись перші політичні радіодебати у форматі, дещо наближеному до сучасного.

3. Зовнішність - передусім. У 1960-му вперше на телебаченні дискутували кандидати у президенти демократ Джон Кеннеді та Річард Ніксон. Молодший та енергійніший Кеннеді, який уже тоді усвідомлював вплив телебачення на виборців, зміг завоювати голоси телеглядачів. Натомість Ніксон, який незадовго до того лежав у лікарні й відмовився накладати грим, мав утомлений вигляд. І це лише підкреслював його блідий сірий костюм, який, на відміну від чорного костюму в Кеннеді, погано виглядав на чорно-білому екрані. Ніксону перемогу присудили лише ті виборці, які слухали дебати по радіо.

4. Рекордні перегляди. Сукупно три раунди дебатів між Гілларі Клінтон і Дональдом Трампом та один раунд між Тімом Кейном і Майком Пенсом зібрали перед телевізорами та онлайн 259 мільйонів глядачів (населення США - 327 мільйонів, станом на 2018 рік). Американці загалом сприймають теледебати як захопливе шоу, часто дивляться їх у компанії друзів або навіть у барах. Наступного дня це головна тема для обговорення в кожному офісі.

5. Три з половиною спроби. Зараз кандидати у президенти США зустрічаються у трьох раундах теледебатів. Окремо проходять дебати для кандидатів у віце-президенти, що висуваються разом із ними. Саме віце-президент, за конституцією, перебирає обов'язки голови держави у випадку смерті або імпічменту головнокомандувача країни.

6. Участь залу. Виборці можуть відправляти свої запитання до кандидатів заздалегідь, і ведучі дебатів обрають частину з них. Запитання можуть озвучувати і глядачі із залу. Їх передмодерують, однак чітких вказівок про те, як саме обирати запитання, небагато. Одне одного кандидати запитувати не повинні, однак під час останніх дебатів Клінт і Трамп повсякчас звертались одне до одного.

7. Чітка структура. Кандидати можуть стояти за трибунами чи сидіти навпроти аудиторії. Формат передбачає дві хвилини на відповідь. Те, хто відповідатиме першим, вирішують підкиданням монети. Із наступним запитанням кандидати чергуються. Наприкінці політики можуть виступити із заключним словом. Орієнтуватись у часі учасникам дебатів допомагають кольорові лампи: залена загоряється за 30 секунд до закінчення, жовта - за 15 і червона - за 5 секунд. Про закінчення часу сповіщає гудок.

8. Незаангажованість. Теледебати проводить позапартійна організація, ведуть їх під час різних раундів по черзі ведучі з різних каналів, і так само транслюють їх усі головні телеканали країни та у мережі інтернет.

9. Спершу людина - потім політик. Експерти радять учасникам дебатів проявляти емпатію та пам'ятати, що люди, передусім, роблять емоційний вибір, а фактами керуються у другу чергу. Відтак, в історію увійшли не епізоди, де кандидати наводять логічні докази або цифри, а моменти, коли Білл Клінтон подивився на свій годинник, наче не міг дочекатись закінчення, або коли Рональд Рейган у свої 73 пожартував щодо запитання  про вік: «Я не робитиму проблеми з віку під час цієї кампанії. Я не експлуатуватиму для політичних цілей молодість і недосвідченість мого опонента».

10. Успіх у дебатах не гарантуює перемогу. За опитуваннями соціологів, більшість глядачів теледебатів Трамп-Клінтон віддали перемогу саме демократці. Так само розподілились і голоси під час самих виборів. Однак це не допомогло їй перемогти через специфічну систему інституту виборців у США, яка покликана збалансувати вплив менших та більших штатів на результати президентських виборів.